ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 183/4922/20
провадження № 61-6018св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство внутрішніх справ Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Новомосковського міського відділу (з обслуговування м. Новомосковська та Новомосковського району), ліквідаційна комісія Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровської області, Головне управління національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Новомосковського міського відділу (з обслуговування м. Новомосковська та Новомосковського району) (далі - Новомосковський МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області), ліквідаційної комісії Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровської області (далі - ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Дніпропетровській області), Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП в Дніпропетровській області), Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), в якій просив суд відшкодувати майнову та моральну шкоду, завдану внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, у розмірі 14 000 000,00 грн.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 19 липня 2004 року прокуратурою м. Новомосковська відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 Кримінально кодексу України (далі - КК України). 07 листопада 2005 року постановою заступника прокурора м. Новомосковська відносно нього порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України. Постановою старшого слідчого прокуратури м. Новомосковська від 20 листопада 2005 року зазначені кримінальні справи об`єднано в одне провадження та присвоєно єдиний № 33049047.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2011 року із зазначеної кримінальної справи виділено матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 296 КК України та направлено для проведення додаткового розслідування.
23 лютого 2016 року слідчим слідчого відділу Новомосковського відділення поліції Головного управління Національно поліції за результатами проведення досудового розслідування кримінальне провадження відносно нього перекваліфіковано на частину першу статті 125 КК України.
25 серпня 2016 року слідчим слідчого відділу Новомосковського відділення поліції Головного управління Національно поліції прийнято рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінально правопорушення, що свідчить про незаконність кримінального переслідування відносно нього.
ОСОБА_1 зазначив, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, що полягало у незаконному порушенні кримінальної справи щодо нього, незаконному пред`явленні йому обвинувачення, триманні під вартою, йому завдано моральної шкоди, яка полягала у тому, що працівники правоохоронних органів здійснювали щодо нього катування. Він постійно перебував у стресах, пов`язаних з переживаннями, почуттями скривдженої честі та репутації, тривоги за своє майбутнє, життєвої невизначеності. Ці переживання призвели до появи хронічних хвороб, сприяли різкій актуалізації типових вікових змін. У зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності він втратив роботу та досі перебуває на обліку в центрі зайнятості. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тривалого перебування під вартою йому було завдано душевних страждань, які, зокрема, полягали у руйнуванні життєвих планів, розриві всіх соціальних зв`язків, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію.
Таким чином, ОСОБА_1 вважав, що на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" йому має бути відшкодовано майнову та моральну шкоду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2022 року, ухваленим у складі судді Бєсєди Г. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2022 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у позивача не виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених вимогами статті 2 Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки кримінальне провадження відносно нього було закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні.
Крім того, позивачем не надано суду доказів неправомірних дій посадових осіб органів дізнання, прокуратури та суду, завдання позивачу шкоди, а також причинного зв`язку між шкодою та неправомірними діями посадових осіб органів дізнання, прокуратури та суду, оскільки будь-яких рішень, які набрали законної сили, та якими встановлено неправомірність дій (бездіяльності) та/або рішень посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні не приймалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає обов`язковому скасуванню на підставі пункту 2 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку із тим, що у справі приймав участь суддя, якому було заявлено відвід, який судом не було розглянуто. ОСОБА_1 вважає, що суддя Деркач Н. М. впливала на винесення рішення судом апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року заявник зазначає порушення норм процесуального права, зокрема, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2023 року ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Дніпропетровській області подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова ухвалена у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л. та Макарова М. О.
Також, ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що суддя Деркач Н. М. впливала на винесення рішення судом апеляційної інстанції.
У липні 2023 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У травні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 липня 2004 року прокуратурою м. Новомосковська порушено кримінальну справу № 33049047 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 КК України.
07 листопада 2005 року прокуратурою м. Новомосковська порушено кримінальну справу № 33059080 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України.
Постановою старшого слідчого прокуратури м. Новомосковська від 20 листопада 2005 року зазначені кримінальні справи об`єднано в одне провадження та присвоєно єдиний № 33049047.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2006 року в кримінальній справі ОСОБА_1, обвинуваченому у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 342, частиною другою статті 345, частиною першою статті 296 КК України, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який діяв відносно нього до 25 січня 2007 року включно.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2006 року про обрання останньому запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишено без змін.
Тобто, запобіжний захід у виді тримання під вартою обирався ОСОБА_1 в кримінальній справі, за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 та частиною першою статті 296 КК України.
У кримінальній справі відносно ОСОБА_1, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 та частиною першою статті 296 КК України, 19 січня 2006 року складений слідчим прокуратури м. Новомосковська обвинувальний висновок, який затверджено прокурором м. Новомосковська та справу направлено до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області для розгляду по суті.
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2007 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 345, частиною другою статті 342 КК України та призначено йому покарання за частиною другою статті 342 КК України у вигляді 6 місяців позбавлення волі, за частиною другою статті 345 КК України у вигляді 1 року 26 днів позбавлення волі. На підставі статті 70 КК України, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у вигляді 1 року 26 днів позбавлення волі. У строк позбавлення волі зараховано час знаходження під вартою з 30 грудня 2005 року до 25 січня 2007 року включно. Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його в залі суду, у зв`язку з відбуттям строку покарання.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2009 року вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2007 року скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2011 року із зазначеної кримінальної справи виділено матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 296 КК України та направлено для проведення додаткового розслідування.
Під час проведення досудового розслідування щодо вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України, матеріали внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120160403500054 та 17 лютого 2016 року в кримінальному провадженні розпочато досудове розслідування відповідно до КПК України в редакції від 19 листопада 2012 року.
23 лютого 2016 року слідчим слідчого відділу Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції за результатами проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_1, передбачене частиною першою статті 296 КК України, перекваліфіковано на частину першу статті 125 КК України.
Постановою слідчого відділу Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 25 серпня 2016 року кримінального провадження № 12015040350000542 від 17 лютого 2016 року за частиною першою статті 125 КК України закрито, у зв`язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
У мотивувальній частині цієї постанови встановлено, що до слідчого відділу Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшла заява від потерпілого ОСОБА_3, в якій останній просить закрити кримінальне провадження у зв`язку із віднесенням до категорії приватного обвинувачення, так як подальшого розслідування не бажає та претензій до ОСОБА_1 не має.
Відповідно до статті 477 КПК України відмова потерпілого у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення являється беззаперечною підставою для закриття кримінального провадження.
У кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 КК України, неодноразово ухвалювались та скасовувались судові рішення.
Останній раз, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року виправдувальний вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2018 року у справі № 185/3888/13 відносно ОСОБА_1, у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 КК України, скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду.
Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2022 року справа № 185/3888/13 призначалася до розгляду на 07 листопада 2022 року в приміщенні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області справа № 185/3888/13 призначалась до розгляду неодноразово, останньою постановою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2023 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 342, частиною другою статті 345 КК України, направлено до Дніпровського апеляційного суду для вирішення питання про визначення підсудності за Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
ОСОБА_1, висловлюючи свої доводи щодо відшкодування йому майнової та моральної шкоди, завданої протиправними діями і процесуальними рішеннями органів досудового розслідування, вказував на незаконне переслідування, порушення кримінальної справи, пред`явлення обвинувачення, тримання під вартою, перебування під слідством та судом.
Як на правову підставу для задоволення своїх вимог, позивач посилався на вимоги статей 23, 1167, 1176 ЦК України та на Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивача не виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених вимогами статті 2 Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки кримінальне провадження відносно нього було закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні.
Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, підставою відмови у позові зазначив і те, що позивачем не надано суду доказів неправомірних дій посадових осіб органів дізнання, прокуратури та суду, завдання позивачу шкоди, а також не доведено причинного зв`язку між шкодою та неправомірними діями посадових осіб органів дізнання, прокуратури та суду, оскільки будь-яких рішень, які набрали законної сили, та якими встановлено неправомірність дій (бездіяльності) та/або рішень посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні не приймалось.
Однак, колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з такими висновками, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у позові за двома взаємовиключними підставами, а саме:
- позивач не мав права на відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження відносно нього було закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні, що не є реабілітуючою обставиною;