ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 638/5055/22
провадження № 61-8486св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Національний банк України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Демури Івана Борисовича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Штих Т. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з НБУ на його користь середній заробіток за період з 19 липня 2022 року до 10 жовтня 2022 року в розмірі 89 184,00 грн.
Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 20 січня 2006 року він перебуває в трудових відносинах з НБУ, що підтверджує наказ НБУ від 20 січня 2006 року № 42-к про прийняття його на роботу та трудова книжка серії НОМЕР_1 .
У 2015 році його переведено на посаду головного економіста відділу грошового обігу в Харківській області Департаменту грошового обігу, як такого, що перебував у кадровому резерві, цю посаду він обіймає до сьогоднішнього дня.
З 08 квітня 2022 року він призваний на військову службу та призначений на посаду "солдат", водієм групи автомобільної техніки взводу забезпечення та зарахований до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до вимог статті 119 КЗпП України з 08 квітня 2022 року до закінчення особливого періоду або звільнення з військової служби за ним зберігається місце роботи в НБУ на посаді головного економіста і середній заробіток.
НБУ у період з 08 квітня 2022 року до 18 липня 2022 року здійснював йому виплату середнього заробітку на підставі статті 119 КЗпП України, а з 19 липня 2022 року припинив виплати, обґрунтовуючи це набранням 19 липня 2022 року чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-ІХ).
Однак, він категорично не погоджується з припиненням виплати йому середнього заробітку на підставі Закону № 2352-ІХ, оскільки це погіршує його правове становище, тому він вважає, що до спірних правовідносин не мають застосовуватися вимоги цього Закону.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що НБУ при виданні наказу від 19 липня 2022 року № 1654-к про припинення з 19 липня 2022 року нарахування середнього заробітку ОСОБА_2 на період проходження військової служби діяв відповідно до вимог чинного законодавства України, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Демура І. Б. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції до спірних правовідносин невірно застосовано Закон № 2352-ІХ, яким внесені зміни у частину третю статті 119 КЗпП України, що набрав чинності 19 липня 2022 року, після призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації (яка діє) та який погіршує його правове становище, в розумінні та сукупності з приписами прямої дії статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України, що не було враховано судами попередніх інстанцій.
Підставою касаційного оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 січня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: Закону № 2352-ІХ, яким внесені зміни у частину третю стаття 119 КЗпП України, що набрав чинності 19 липня 2022 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2023 року НБУ подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Демурі І. Б. строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до наказу НБУ від 20 січня 2006 року № 42-к ОСОБА_1 з 20 січня 2006 року прийнятий на роботу в НБУ на посаду касира касових операцій відділу готівкового обігу і касових операцій як такий, що пройшов за конкурсом.
Згідно із записом № 12 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 переведений на посаду головного економіста відділу грошового обігу в Харківській області Департаменту грошового обігу, як такий, що перебував у кадровому резерві, яку обіймає по сьогоднішній день.
Відповідно до витягів з наказів НБУ № 483-к, № 524-к, № 734-к ОСОБА_1 оголошено простій у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи в умовах воєнного стану, та відповідно до статті 34 КЗпП України.
Згідно із витягом з наказу начальника Харківського зонального відділу військової служби правопорядку від 08 квітня 2022 року № 63 ОСОБА_1 призваний на військову службу та призначений на посаду "солдат", водієм групи автомобільної техніки взводу забезпечення та зарахований до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом НБУ від 11 квітня 2022 року № 851-к ОСОБА_1 відмінено простій у зв`язку з призовом на військову служби зі збереженням за ним посади та середнього заробітку на строк до дня фактичного звільнення з військової служби.
Наказом НБУ від 11 квітня 2022 року № 852-к ОСОБА_1 увільнено у зв`язку з призовом на військову службу зі збереженням за ним посади та середнього заробітку на строк до дня фактичного звільнення з військової служби.
Відповідно до витягу з наказу НБУ від 19 липня 2022 року № 1654-к у зв`язку з набранням чинності Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", у наказ НБУ від 11 квітня 2022 року № 852-к "Про увільнення від роботи ОСОБА_1" внесено зміни, шляхом виключення слів "та середнього заробітку".
У подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Демури І. Б. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
У листі Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 "Щодо особливого періоду" зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації на Сході України.
Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17(провадження № 11-609апп19).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на сьогодні.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
КЗпП України надано визначення трудового договору.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.