ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 759/17721/21
провадження № 61-12283св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "АНТОНОВ",
третя особа - Незалежна профспілка авіапрацівників Державного підприємства "АНТОНОВ",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "АНТОНОВ" (далі - ДП "АНТОНОВ"), третя особа: Незалежна профспілка авіапрацівників Державного підприємства "АНТОНОВ" (далі - НПА ДП "АНТОНОВ"), про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у періоди з 01 серпня 1994 року до 01 березня 2005 року та з 08 лютого 2016 року до 29 червня 2021 року він перебував у трудових відносинах з ДП "АНТОНОВ".
01 травня 2017 року його переведено на посаду начальника відділу наземного забезпечення ДП "АНТОНОВ".
Позивач вказував, що 08 червня 2021 року на розгляд НПА ДП "АНТОНОВ" надійшло подання директора з управління персоналом ОСОБА_2, начальника відділу кадрів ОСОБА_3, директора з правових питань ОСОБА_6 щодо його звільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
22 червня 2021 року Рада НПА ДП "АНТОНОВ" розглянула вказане подання та зважаючи на те, що з боку уповноваженого органу роботодавця ДП "АНТОНОВ" має місце порушення вимог пункту 3 частини другої статті 42, статті 49-2, частини другої статті 49-4КЗпП України, статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", відповідно до статті 43 Конституції України, керуючись повноваженнями, передбаченими пунктом 10 частини першої статті 38 Закону України "Про профспілки та гарантії їх діяльності", відмовила в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України з начальником відділу наземного забезпечення ОСОБА_1, який є членом НПА ДП "АНТОНОВ".
29 червня 2021 року директор з управління персоналом ДП "АНТОНОВ"
ОСОБА_2 видав наказ № 4321ку про звільнення ОСОБА_4 за скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Позивач зазначав, що трудову книжку отримав та з оригіналом наказу про звільнення ознайомився 12 липня 2021 року.
На переконання позивача наказ про його звільнення є незаконним, оскільки відповідач відповідно до частини другої статті 49-4КЗпП України не провів консультацій з профспілкою перед звільненням працівника у зв`язку
з реорганізацією підприємства. При цьому відповідач звільнив його всупереч запереченням профспілки, яка не надала згоду на звільнення. Крім того, йому належним чином не забезпечено можливості скористатись переважним правом на зайняття іншої посади. Підписання наказу про звільнення позивача вчинено неналежною особою.
Позивач наголошував, що його звільнення здійснено з особистих мотивів керівництва. Підстав для скорочення посади начальника відділу наземного забезпечення ДП "АНТОНОВ" не було, реальної реорганізації у вказаному відділі не відбулось, а мало місце його приєднання до відділу планування та керування польотами.
ОСОБА_1 з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 01 липня 2022 року та від 25 липня 2022 року просив:
визнати неправомірним та скасувати наказ директора з управління персоналом ДП "АНТОНОВ" від 29 червня 2021 року № 4321/ку "Про звільнення ОСОБА_1";
поновити його на посаді начальника відділу наземного забезпечення
ДП "АНТОНОВ";
стягнути з ДП "АНТОНОВ" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2021 року до 25 липня 2022 року у розмірі 851 869,20 грн;
стягнути з ДП "АНТОНОВ" на його користь моральну шкоду у розмірі
100 000,00 грн;
стягнути з ДП "АНТОНОВ" на його користь судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано наказ Директора з управління персоналом
ДП "АНТОНОВ" від 29 червня 2021 року № 4321/ку "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу наземного забезпечення
ДП "АНТОНОВ".
Стягнено з ДП "АНТОНОВ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2021 року до 25 липня 2022 року
у розмірі 870 192,96 грн.
Стягнено з ДП "АНТОНОВ" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.
Стягнено з ДП "АНТОНОВ" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі
8 518,69 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу наземного забезпечення ДП "АНТОНОВ" та виплати йому суму середньомісячної заробітної плати, в межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Cуд першої інстанції виходив з того, що відповідач не провів консультацій
з профспілкою перед звільненням працівників у зв`язку із реорганізацією підприємства (у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників).
Крім того, відповідач звільнив позивача усупереч запереченням профспілки, яка не надала згоди на його звільнення.
ДП "АНТОНОВ" всупереч статті 49-2 КЗпП України неналежно запропоновав вакантні посади на підприємстві, не врахував переважне право позивача залишення на роботі, а підписання наказу про звільнення здійснено неналежною особою.
Встановивши незаконність звільнення, суд вирішив питання про стягнення належних позивачу виплат. Крім того, задовольнивши позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000,00 грн, суд виходив із обставин справи, принципів розумності і справедливості.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ДП "АНТОНОВ" задоволено.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Стягнено з ОСОБА_1 користь ДП "АНТОНОВ" судові витрати, пов`язані
із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в частині вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 1 362,00 грн.
Сплачений ДП "АНТОНОВ" судовий збір в сумі 14 414,88 грн за подання апеляційної скарги компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Апеляційний суд зробив висновок, що у ДП "АНТОНОВ" відбулися зміни в організації виробництва і праці, у зв`язку із чим посада, яку займав позивач, виведена
із штатного розпису наказом від 30 березня 2021 року № 2681к "Про внесення змін до штатного розпису підприємства". Водночас зазначеним наказом виведено 36 посад, отже доводи позивача про його звільнення з особистих мотивів суд відхилив. Ураховуючи право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку із зміни в організації виробництва і праці на підприємстві.
Власник не має права здійснювати ліквідацію, реорганізацію, зміну форми власності або часткове зупинення виробництва, якщо це тягне скорочення штату або чисельності працівників і погіршення умов праці, не подавши завчасно інформацію про це первинним професійним організаціям, які діють на підприємстві. Таке ж правило міститься в частині 3 статті 22 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Разом з тим, перелік заходів, що тягнуть скорочення чисельності або штату працівників, наведений у частині другій статті 49-4 КЗпП України, поширювальному тлумаченню не підлягає. Зокрема, власник не зобов`язаний інформувати профспілки про перепрофілювання підприємства, що тягне скорочення чисельності чи штату працівників, про інші зміни в організації виробництва і праці, що тягнуть зазначені наслідки.
Суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали цивільної справи не містять відомостей про звільнення позивача у зв`язку із обставинами, переліченими у статті 49-4 КЗпП України, зокрема у зв`язку із реорганізацією, зміною форми власності або зупинення виробництва. Тому підстав для застосування норм цієї статті до правовідносин сторін колегія суддів не убачає, а висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.
Обставини справи свідчать про те, що відповідач як роботодавець належним чином виконав встановлений законодавцем обов`язок роботодавця одночасно
з попередженням про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади. Відмова позивача від ознайомлення із переліком вакантних посад
є проявом його волевиявлення і розпорядження своїми правами на власний розсуд, та свідчить про відмову від запропонованих вакантних посад.
Апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідач при звільненні позивача не дотримав його переважного права на залишення на роботі, є помилковими, оскільки цим правом наділені працівники, які займають однакові посади. Тобто, переважне право на залишення на роботі не є абсолютним та має розглядатися роботодавцем якщо на посаді, яка скорочується та видаляється зі штатного розпису, перебуває двоє чи більше працівників. Разом
з цим, під час розгляду справи установлено, що посада позивача була єдиною.
Суд вказав, що рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення працівника не є абсолютним та не є обов`язковим як для суду, так і для власника або уповноваженого ним органу. Відповідно до протоколу засідання Ради НПА ДП "АНТОНОВ" від 22 червня 2021 року № 03-06/2021 роботодавцю відмовлено у наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника з начальником відділу наземного забезпечення ОСОБА_1, оскільки з боку уповноваженого органу роботодавця ДП "АНТОНОВ" має місце порушення вимог пункту 3 частини другої статті 42, статті 49-2, частини 2 статті 49-4 КЗпП України. Апеляційний суд, надавши оцінку рішенню профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника, вважав, що таке рішення суперечить нормам трудового законодавства та не відповідає фактичним обставинам, тому роботодавець мав право на звільнення працівника, не приймаючи до уваги відмову профспілкової організації.
Суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги в частині помилковості висновку суду щодо підписання наказу про звільнення позивача неналежною особою. З метою оперативності вирішення кадрових питань з прийому та звільнення працівників наказом ДП "АНТОНОВ" від 25 травня 2021 року №4380к Директору з управління персоналом ОСОБА_2 надано право підписувати накази про звільнення. Цей наказ ніким не оспорений та не скасований, а тому є чинним. Таким чином, підписання наказу про звільнення позивача директором з управління персоналом ДП "АНТОНОВ" є правомірним.
Апеляційний суд установив, що за подання апеляційної скарги ДП "АНОТОНОВ" сплачено судовий збір у розмірі 15 776,88 грн. ОСОБА_5 звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір" за позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітну за час вимушеного прогулу. Проте він не звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення моральної шкоди, тому з ОСОБА_5 на користь ДП "АНТОНОВ" слід стягнути судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в частині оскарження вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 1 362,00 грн. Іншу частину судових витрат ДП "АНТОНОВ", пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аргументи учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідач не дотримав статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача, оскільки підприємство не виконало свого обов`язку щодо працевлаштування позивача, не запропонував усі наявні вакансії з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. При цьому за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення;
роботодавець не врахував під час звільнення позивача його переважного права на залишення на роботі, не провів процедуру порівняння продуктивності праці і кваліфікації працівників, які звільнялись;
звільнення позивача здійснено всупереч нормам статті 43 КЗпП України, без попередньої згоди НПА ДП "АНТОНОВ", членом якої був позивач на день звільнення;
аналіз положень як статті 49-4, так і статей 40, 42, 49-2 КЗпП України, дає підстави для висновку, що безумовне виконання вимог цих статей і є гарантією виконання роботодавцем свого обов`язку працевлаштувати працівника при проведенні скорочення штату. Тому апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми статті 49-4 КЗпП України.
У вересні 2023 року представник ДП "АНТОНОВ" подав до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
ДП "АНТОНОВ" є державним комерційним підприємством, яке передано в управління ДК "УКРОБОРОНПРОМ" (в подальшому був реорганізований у АТ "Українська оборонна промисловість"), у зв`язку з чим регулювання, контроль та координація діяльності підприємства на момент виникнення спірних правовідносин здійснювалася Концерном як уповноваженим суб`єктом господарювання
з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. У зв`язку з виробничою необхідністю та за погодженням з ДК "УКРОБОРОНПРОМ" відповідач здійснив оптимізацію штатного розпису та структури підприємства, що стосується скорочення рівнів управлінь, дотримання оптимальної норми керованості для керівників та скасування інститутів заступників. Тому посаду, яку займав позивач (начальник відділу наземного забезпечення), виключено з штатного розпису підприємства із 01 червня 2021 року. Таким чином, на
ДП "АНТОНОВ" дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників, а звільнення позивача проведено з дотриманням норм трудового законодавства;
оскільки посаду позивача з 01 червня 2021 року виключено із штатного розпису згідно з наказами ДП "АНТОНОВ" від 22 березня 2021 року № 2463к та від 30 березня 2021 року №2681, ОСОБА_1 був повідомлений про скорочення його посади та попереджений про звільнення, тому 05 квітня 2021 року і 26 квітня
2021 року відповідач запропонував йому іншу роботу на всіх вакантних посадах підприємства. Враховуючи ту обставину, що позивач відмовився від запропонованої іншої роботи згідно з переліком вакантних посад, то ДП "АНТОНОВ" дотримав норм статті 49-2 КЗпП України при вивільненні позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
на підприємстві відбулось лише скорочення чисельності та штату працівників
і таке скорочення не пов`язане із ліквідацією, реорганізацією підприємства, зміною форми власності. Тому підстав для застосування норм статті 49-4 КЗпП України до спірних правовідносин немає;
профспілкова організація надала "формальну" та необґрунтовану відмову, яка начебто базується на нормах трудового законодавства. Проте її висновки суперечать нормам трудового законодавства та не відповідають обставинам справи, оскільки роботодавець при вивільненні позивача не допустив порушень норм частини другої статті 42, статті 49-2, частини другої статті 49-4 КЗпП України. Тому відповідач визнав необґрунтованим рішення профспілкового комітету і мав право на звільнення працівника (позивача);
позивач не входив до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, оскільки скороченню підлягала єдина посада, яку займав лише він. Таким чином, відповідач обґрунтовано не застосовував норми частини другої статті 42 КЗпП України.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-65цс12, від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, від 22 жовтня 2014 року у справі
№ 6-163цс14, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 та у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18, від 13 лютого
2019 року у справі № 756/6746/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі
№ 199/2128/15-ц, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15, від 16 квітня
2020 року у справі № 760/25127/18-ц, від 12 серпня 2020 року у справі
№ 753/3889/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 27 липня
2021 року у справі № 756/7222/18, від 04 листопада 2022 року у справі
№ 488/2652/20, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 08 квітня