ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 495/1482/18
провадження № 61-13027св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави, відповідачі: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_1, Виконавчий комітет Білгород?Дністровської міської ради,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород?Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2018 року у складі судді Шевчук Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави, звернувся до суду із позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1, виконавчого комітету Білгород?Дністровської міської ради про визнання незаконним рішення селищної ради, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Білгород?Дністровською місцевою прокуратурою виявлено незаконне відчуження земель комунальної власності територіальної громади Затоківської селищної ради на користь приватних осіб.
Зокрема, встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вояж-Сі" (далі - ТОВ "Вояж-Сі") та Затоківською селищною радою 30 червня 2011 року укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,2 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва бази відпочинку терміном на 5 років.
08 жовтня 2013 року між Затоківською селищною радою та ТОВ "Вояж-Сі" укладено договір про розірвання договору оренди земельної ділянки, про що державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішенням за індексним номером № 6535561 від 08 жовтня 2013 року внесено відповідні відомості.
На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 24 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0315 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335), за адресою: АДРЕСА_1, із земель наданих раніше у користування ТОВ "Вояж-Сі".
Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3028 відповідачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, площею 0,0315 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335), для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому державним реєстратором Виконавчого комітету Білгород?Дністровської міської ради за результатами розгляду документів, поданих відповідачем ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 40870946, щодо земельної ділянки, площею 0,0315 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335), за адресою: АДРЕСА_1, яке зареєстровано згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 липня 2015 року за № 22977046.
Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набула з порушенням вимог діючого законодавства, а саме, що земельну ділянку у порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та що відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено в порушення положень Генерального плану смт Затоки та за відсутності детального плану території, у зв`язку з цим рішення Затоківської селищної ради підлягає визнанню судом незаконним, а свідоцтво про право власності недійсним.
Посилаючись на вищевикладене, перший заступник керівника Білгород?Дністровської місцевої прокуратури просив суд:
визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3028 "Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,0315 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335), для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1";
визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 липня 2015 року № 40870946 щодо земельної ділянки, площею 0,0315 га, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335);
визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Білгород?Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 20 липня 2015 року, індексний номер 29977046, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,0315 га, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 лютого 2018 року заяву виконуючого обов`язки керівника Білгород?Дністровської місцевої прокуратури про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на земельну ділянку, площею 0,0315 га, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335).
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області своїм рішенням від 13 листопада 2018 року у задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури відмовив.
Вирішуючи спір, місцевий суд виходив з того, що у прокурора відсутні повноваження на пред`явлення вимог у цій справі, оспорюване рішення Затоківської селищної ради є законним, будівництво бази відпочинку не суперечить генеральному плану будівництва, а задоволення позову порушуватиме право власності ОСОБА_1, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Місцевий суд не встановив протиправної поведінки відповідача ОСОБА_1 щодо отримання та набуття права власності на спірну земельну ділянку. З моменту отримання спірної земельної ділянки відповідач відкрито володіє та користується наданою їй земельною ділянкою, суду не представлено жодних доказів того, що в результаті набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку були порушенні чиїсь права або інтереси.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Одеської області оскаржив його до апеляційного суду.
Одеський апеляційний суд своєю постановою від 08 листопада 2022 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 листопада 2018 року змінив, виклав мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, проте виходив з іншого мотивів.
В постанові апеляційного суду вказано, що за частиною п`ятою статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави у зв`язку з відсутністю органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор зазначає про це в позовній заяві, в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.
Отже, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові з підстав необґрунтованості та недоведеності прокурором свого представництва інтересів держави, безпідставності незазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов. Органи Держгеокадастру, які суд помилково відніс до можливих позивачів, не були наділені повноваженнями щодо повернення земельних ділянок шляхом скасування рішень місцевих рад про передачу цих земельних ділянок у власність, скасування свідоцтв про право власності тощо.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що відповідно до положень Закону України "Про землеустрій" основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.
Також вказано, що відповідно до земельного законодавства України за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок. Для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення такої процедури чинним законодавством не передбачено. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, як наслідок, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Отже, зміна використання земельної ділянки з виду "Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення" (Розділ секція Е07 підрозділ 07.01) на вид використання "Для індивідуального дачного будівництва" (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення).
Разом з тим, апеляційний суд відмовив у позові з тих підстав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Так, в постанові вказано, що вимоги про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту, оскільки для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки, також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2022 року, заступник керівника Одеської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий апеляційний розгляд.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц (провадження № 61?31882св18), від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17 (провадження № 61-44458сво18), від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17 (провадження № 61-36231св19), від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17 (провадження № 61-19358св20).
Так, заявник в касаційній скарзі вказує, що апеляційний суд не перевірив правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку.
Також зазначає, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна у добросовісного набувача.
Апеляційний суд не взяв до уваги, що прокурор звернувся до суду з позовом як самостійний позивач, він не є власником землі, а спірні земельні ділянки не вибули з володіння територіальної громади в особі селищної ради поза її волею, тому помилково застосовано до спірних правовідносин положення статей 387, 388 ЦК України.
У березні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Сафронкова Н. О., подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 179 ЦПК України до відзиву застосовуються правила, встановлені частинами третьою-п`ятою статті 178 цього Кодексу.
У свою чергу згідно з частиною п`ятою статті 178 ЦПК України до відзиву додаються, зокрема, документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Частиною четвертою статті 183 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
До відзиву ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Сафронкова Н. О., не додала докази надсилання його копій іншим учасникам справи, у зв`язку з цим Верховний Суд залишає цей відзив без розгляду.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд своєю ухвалою від 20 січня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував матеріали цивільної справи із Білгород?Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд своєю ухвалою від 08 листопада 2023 року призначив справу до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 30 червня 2011 року між ТОВ "Вояж-Сі" та Затоківською селищною радою укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,2 га, для будівництва бази відпочинку терміном на 5 років, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 24 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0315 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335), за адресою: АДРЕСА_1 із земель наданих раніше у користування ТОВ "Вояж-Сі".
Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3028 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, площею 0,0315 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335), для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
Державним реєстратором виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 40870946, щодо земельної ділянки, площею 0,0315 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0335), за адресою: АДРЕСА_1, яке зареєстровано згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 липня 2015 року за № 22977046.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року в справі № 815/4904/14 позов прокурора задоволено: визнано протиправними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1933 "Про надання дозволу ТОВ "Вояж-Сі" на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок"; визнано протиправним та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 "Щодо затвердження технічної документації з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в "Вояж-Сі" за адресою: АДРЕСА_1". За змістом судового рішення було, зокрема, встановлено, що станом на 20 грудня 2013 року база відпочинку ТОВ "Вояж-Сі" перейшла у власність фізичних осіб, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 тощо.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду частково не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо зміни виду використання земельної ділянки
Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Згідно з частинами першою, другою статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У статті 1 Закону України "Про землеустрій" зазначено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.