ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 128/1878/20
провадження № 61-2477св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інна Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг" на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року у складі судді Карпінської Ю. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг" до ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інна Анатоліївна, про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та відзивів на позовну заяву
У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Райффайзен Лізинг Аваль", яке змінило назву на ТОВ "Райффайзен Лізинг", звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року стягнено солідарно з поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" заборгованість за договорами фінансового лізингу № LC1779-02/08, № LC1780-02/08 у розмірі 277 885,01 грн та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 2 778,85 грн.
26 травня 2014 року державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Пічкур Ю. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 206/5333/12, виданого щодо боржника ОСОБА_1 на підставі вищезгаданого судового рішення.
В ході виконавчого провадження стало відомо, що на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 16 березня 2016 року ОСОБА_1 відчужила на користьОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 0520655900:02:004:0052, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, ОСОБА_1 не направила отримані від продажу нерухомого майна грошові кошти на погашення кредитної заборгованості за рішенням суду.
У зв`язку з неналежним виконанням державним виконавцем своїх обов`язків, порушенням прав та інтересів стягувача внаслідок відчуження боржником майна поза межами процедури виконавчого провадження, позивач відкликав виконавчий лист № 206/5333/12 та пред`явив його на примусове виконання приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Турському О. В., який 20 листопада 2019 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо боржника ОСОБА_1 .
Згідно з актом приватного виконавця Турського О. В. від 29 листопада 2019 року боржники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2014 року були обізнані про існування вищевказаного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року, яким стягнено з них кредитну заборгованість.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 відчужила належне їй на праві приватної власності нерухоме майно з метою ухилення від виконання своїх боргових зобов`язань, ТОВ "Райффайзен Лізинг" просило суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, від 16 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., зареєстрований в реєстрі за № 859;
- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. від 20 березня 2016 року індексний номер 28831688 про державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2, номер запису 13776650;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 0520655900:02:004:0052, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, від 16 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., зареєстрований в реєстрі за № 861;
- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. від 20 березня 2016 року індексний номер 28831688 про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2, номер запису 13776624.
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 заперечила проти позову та просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що спірне нерухоме майно не є предметом зобов`язальних чи іпотечних правовідносин, що виникли між ТОВ "Райффайзен Лізинг" та ОСОБА_1, ОСОБА_3 .
За змістом позовної заяви та доданого до неї виконавчого листа, який не має жодної відмітки про виконання, сума боргу, яка рахується (або рахувалась) за боржниками, становить 277 885,01 грн.
При цьому, позивач вважає, що має право визнати недійсними обидва договори купівлі-продажу, після чого для покриття заборгованості звернути стягнення як на житловий будинок, так і на земельну ділянку.
Однак відповідно до висновків про оцінку нерухомого майна станом на 22 жовтня 2020 року вартість будинку складає 2 507 339 грн, а земельної ділянки - 494 520 грн, що значно перевищує стягнену судом суму кредитної заборгованості.
Вважає, що у цьому випадку має місце зловживання правом, оскільки позивач, завідомо знаючи про велику вартість нерухомого майна, до якого не має жодного відношення, хоче задовольнити свої вимоги незаконно і непропорційно до реальної заборгованості.
Крім того, зазначаючи правовою підставою позову статтю 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач не врахував, що лише продаж майна, обіг якого був обмежений у зв`язку з накладенням арешту (про що продавцю було відомо), порушує публічний порядок.
Тобто має бути доведено наявність заборони на відчуження та обізнаність продавця про її існування, тоді як у цій справі позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на момент укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу відчужуване ОСОБА_1 нерухоме майно перебувало під арештом.
Зокрема, у постанові державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 26 травня 2014 року ВП № НОМЕР_1 не зазначено про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 .
На підтвердження відсутності жодних заборон щодо спірного майна також свідчать витяги з Державних реєстрів, сформовані на запит нотаріуса під час посвідчення оспорюваних правочинів.
Вважає, що ОСОБА_1 не могла бути обізнана про існування заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 грудня 2012 року у справі № 206/5333/2012, оскільки вона не брала участі у розгляді цієї справи та не отримувала ні вказане рішення, ні жодних документів від державного виконавця.
Отже відсутній факт порушення публічного порядку зі сторони ОСОБА_1 .
Щодо стосується її самої, то до моменту укладення спірних договорів вона взагалі не була знайома із ОСОБА_1 .
Вказує, що акт приватного виконавця від 29 листопада 2019 року, у якому зазначається, що: "…в процесі спілкування ОСОБА_3 розповів, що він та ОСОБА_1 з 2014 року обізнані про дане судове рішення та примусове стягнення з них коштів на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", і що будинок та земельну ділянку він продав, знаючи про відповідне судове рішення та виконавче провадження…", є недопустимим та неналежним доказом, оскільки цей акт складений в інтересах і на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", у цьому документі відсутні підписи боржників.
Крім того, придбане нею нерухоме майно є спільною сумісною власність подружжя, тому рішення суду за наслідками вирішення цього спору впливатиме на права та законні інтереси її чоловіка ОСОБА_4, який у разі задоволення позову буде позбавлений 1/2 частки у спірному майні вартістю 1 500 929,50 грн.
У письмових поясненнях (відзиві) на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 заперечила проти позову та просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що у 2014 році вона виставила на продаж на онлайн-сервісі " ДомРіа" та "OLX" свою особисту приватну власність, а саме своє дошлюбне майно - житловий будинок і земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
У 2016 році за вказаним оголошенням звернулася ОСОБА_2, з якою вона не була знайома.
Після огляду житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 вирішила придбати це майно. Договори купівлі-продажу посвідчила приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., яка перед укладенням правочинів перевірила усі державні реєстри щодо наявності заборон на відчуження нерухомості.
Вказувала, що їй взагалі не було відомо про пред`явлення до неї та її колишнього чоловіка позову про стягнення кредитної заборгованості та існування заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року у цивільній справі № 206/5333/2012, про яке вона вперше дізналася з матеріалів цієї справи.
Крім того, про існування виконавчого провадження, про яке зазначає ТОВ "Райффайзен Лізинг" у позовній заяві, вона дізналася у листопаді-грудні 2019 року, так як приватний виконавець Турський О. В. наклав арешт на її банківський рахунок.
Рішення суду та постанову державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Пічкур Ю. О. від 26 травня 2014 року про відкриття виконавчого провадження вона не отримувала.
До наданого позивачем акта приватного виконавця від 29 листопада 2019 року відноситься критично, оскільки вона ніколи не зустрічалася з виконавцем ОСОБА_6 та не надавала йому будь-яких пояснень.
Вважає вказаний акт сфальсифікованим, складеним в інтересах позивача за відсутності будь-яких доказів та свідків, у цьому документі немає підписів боржників, а відтак, цей акт не можна брати до уваги.
У письмових поясненнях (відзиві) на позовну заяву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що він не має ніякого відношення до акта приватного виконавця Турського О. В. від 29 листопада 2019 року, так як жодних актів він ніколи не складав та не підписував, зазначені у цьому документі відомості є неправдивими.
Вважає, що вказаний акт не потрібно брати до уваги як доказ, так як він складений без його участі та участі свідків, тому є недійсним.
Зазначав, що йому не було відомо ані про існування заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року у цивільній справі № 206/5333/2012, ані про наявність виконавчого провадження.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_2, подане представником ОСОБА_7, та залучено до участі у цій справі ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.
У письмових поясненнях (відзиві) на позовну заяву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що з 1986 року він перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, а отже, спірне майно було придбане його дружиною за спільні кошти сім`ї і є спільною сумісною власністю подружжя.
Вказував, що у 2015 році його дружина випадково натрапила в мережі Інтернет на оголошення про продаж житлового будинку та земельної ділянки у смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області.
Житловий будинок був у занедбаному стані, однак вони все ж таки вирішили його оглянути, після чого домовилися із продавцем ОСОБА_8 про купівлю цього майна.
16 березня 2016 року вони зустрілися із продавцем у приміщенні офісу приватного нотаріуса Скутельник І. А. Після повної перевірки об`єктів нерухомості, нотаріус сказала, що майно не знаходиться під жодними обтяженнями, його можливо оформляти.
Ознайомившись з договорами купівлі-продажу, його дружина підписала їх та розрахувалася з ОСОБА_1 за придбане майно.
При вчиненні вказаних правочинів також був присутній чоловік продавця - ОСОБА_9 . Будь-якої інформації, про яку йдеться в позовній заяві, тобто існування невиконаних рішень суду і боргу перед ТОВ "Райффайзен Лізинг", ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_9, не повідомляли.
Протягом 5-ти років він з дружиною вклали значну суму коштів на ремонт, будівництво і поліпшення придбаного житлового будинку.
Зазначав, що ні в нього, ні в його дружини, немає жодних зобов`язань перед ТОВ "Райффайзен Лізинг".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року у задоволенні позову ТОВ "Райффайзен Лізинг" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були обізнані про існування рішення суду про стягнення заборгованості та про наявність відкритого щодо них виконавчого провадження з примусового виконання цього рішення;
- на час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу у Державному реєстрі обтяжень були відсутні записи про накладення арешту на нерухоме майно боржників;
- відповідачі та треті особи у цій справі не є близькими родичами та не були знайомі до укладення оспорюваних правочинів;
- факт передання коштів за придбане майно підтверджений приватним нотаріусом Скутельник І. А.;
- між відкриттям виконавчого провадження та укладенням договорів купівлі-продажу пройшов значний проміжок часу;
- стороною позивача не доведено недобросовісності дій ОСОБА_1 як боржника при відчуженні спірного майна та зловживання нею правами стосовно кредитора;
- указані обставини не свідчать про те, що оспорювані правочини є фраудаторними.
Позбавлення ОСОБА_2, яка є добросовісним набувачем, права власності на житловий будинок та земельну ділянку, придбаних нею на підставі оплатних правочинів, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд також зазначив, що на підтвердження факту обізнаності боржників ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про існування заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року, яким з них стягнено кредитну заборгованість, ТОВ "Райффайзен Лізинг" посилалося на акт приватного виконавця Турського О. В. від 29 листопада 2019 року.
Однак у порушення вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), у вказаному акті, який підписаний лише самим приватним виконавцем Турським О. В. та представником стягувача ОСОБА_10, відсутні підписи боржників та інших осіб або відмітки про їх відмову від проставлення своїх підписів.
Крім того, будучи допитаним як свідок, приватний виконавець Турський О. В. пояснив, що акт складався іншою особою на підставі його слів.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний акт не відповідає визначеним законодавством вимогам щодо його змісту, оскільки встановлені цим документом факти та події, записані приватним виконавцем нібито зі слів боржника ОСОБА_3, не підтверджені підписом останнього, а отже, такий доказ є неналежним та недопустимим.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу ТОВ "Райффайзен Лізинг" залишено без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ "Райффайзен Лізинг" обґрунтовувало свої вимоги тим, що відповідачі уклали договори купівлі-продажу у період існування для одного з них зобов`язання із погашення кредитної заборгованості, а відтак, оспорювані правочини є фраудаторними, оскільки мали на меті такий наслідок, як ухилення від виконання зобов`язань, тому можуть бути визнані недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства та зловживання правом.
На підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1 про існування судового рішення та наявності відкритого щодо неї виконавчого провадження з примусового виконання цього рішення позивач посилався на акт приватного виконавця Турського О. В.
Разом із тим, указаний акт не може бути прийнятий до уваги, оскільки він є недопустимим та неналежним доказом обставин, заявлених ТОВ "Райффайзен Лізинг", з огляду на те, що цей документ не відповідає встановленим Інструкцією № 512/5 вимогам щодо його змісту, про що правильно зазначив суд першої інстанції.
При цьому, матеріали справи не містять інших належних і допустимих доказів на підтвердження обізнаності ОСОБА_1 про існування судового рішення та наявності відкритого стосовно неї виконавчого провадження.
На момент укладення оспорюваних договорів були відсутні будь-які обмеження щодо розпорядження спірним житловим будинком та земельною ділянкою, а також заборона на їх відчуження.
Об`єкти нерухомого майна за оспорюваними правочинами відчужено за реальну ринкову вартість, що підтверджується звітами про оцінку майна. За умовами договорів розрахунки між сторонами проведені повністю до їх підписання.
Вказані обставини підтверджують реальність правовідносин, що виникли між сторонами оспорюваних договорів купівлі-продажу, на виконання яких ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 нерухоме майно, що виключає можливість визнання таких правочинів фіктивними.
Матеріали справи не містять інформації відносно того, що відповідачі під час вчинення оспорюваних договорів були пов`язані між собою будь-якими іншими зобов`язаннями або угодами, аніж тими, що передбачені оспорюваними позивачем договорами.
Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами, що дії ОСОБА_1 щодо укладання оспорюваних договорів свідчать про її недобросовісність як боржника та зловживання правами стосовно кредитора.
Під час судового розгляду не встановлено, що укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу, відповідачі діяли без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами з направленням дій сторін договорів на перехід права власності на нерухоме майно з метою свідомого наміру невиконання зобов`язань ОСОБА_1 перед ТОВ "Райффайзен Лізинг".
Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1, будучи обізнаною про наявність боргу перед позивачем, була зобов`язана самостійно цікавитися про наявність виконавчого провадження є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту отримання названим боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, а також її обізнаності щодо наявності відкритого виконавчого провадження, що, у свою чергу, виключає усвідомлене невиконання рішення суду та наявність в діях боржника умислу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог у частині визнання акта приватного виконавця таким, що не відповідає вимогам Інструкції № 512/5, не заслуговують на увагу, оскільки при розгляді справи судом була надана правова оцінка цьому доказу з дотриманням вимог чинного законодавства України, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
20 лютого 2023 року ТОВ "Райффайзен Лізинг" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 та у постановах Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/59768/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20.
Касаційна скарга ТОВ "Райффайзен Лізинг" мотивована тим, що суди безпідставно визнали акт приватного виконавця Турського О. В. від 29 листопада 2019 року неналежним та недопустимим доказом, оскільки цей документ, у якому містяться пояснення ОСОБА_3 щодо обізнаності боржників про наявність кредитної заборгованості за рішенням суду, був предметом дослідження у справі № 206/5333/12 за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.
Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог у частині визнання акта приватного виконавця таким, що не відповідає вимогам Інструкції № 512/5, оскільки цей акт не оскаржувався боржниками в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України, а отже, є дійсним.
Чинним законодавством не встановлено обов`язку, зокрема, стягувача доводити до відома боржників факт наявності судового рішення про стягнення з них заборгованості.
Тому висновки суду першої інстанції про те, що на час вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_1 не було відомо про пред`явлення до неї позову про стягнення кредитної заборгованості та наявність відкритого виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, а отже, відсутні підстави вважати, що остання, відчужуючи спірне майно, діяла умисно, є помилковими, оскільки, як встановлено судами у справі № 206/5333/12, ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов`язання за договором поруки, що свідчить про наявність у неї боргових зобов`язань перед ТОВ "Райффайзен Лізинг".
Правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Відчуження ОСОБА_1 спірного майна після відкриття провадження у справі № 206/5333/12 про стягнення з неї кредитної заборгованості свідчить про зловживання названим боржником правом власності з метою приховування майна, за рахунок якого можливо було б виконати в майбутньому рішення суду про стягнення такого боргу, тому оспорювані договори купівлі-продажу є фраудаторними та такими, що порушують публічний порядок.
ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву 12 листопада 2020 року, тобто з пропуском встановлено судом в ухвалі про відкриття провадження у цій справі від 12 серпня 2020 року п`ятнадцятиденного строку.
Крім того, як на підтвердження необізнаності ОСОБА_1 про існування судового рішення про стягнення з неї кредитної заборгованості, суд першої інстанції послався на докази, подані представником ОСОБА_2 - адвокатом Оверковським К. В., а саме на повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв`язку "за закінченням встановленого строку зберігання", які зберігалися у справі № 206/5333/12.
Разом із тим, ОСОБА_2 не була учасником справи № 206/5333/12, а отже, в силу положень статті 43 ЦПК України не мала права ознайомлюватися з її матеріалами, робити з них витяги та копії. Відтак, надані адвокатом Оверковським К. В. вищевказані документи є недопустимими доказами.
Крім того, строк дії укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Оверковським К. В. договору про надання правової допомоги закінчився 11 листопада 2022 року, а тому після цієї дати названий адвокат не мав повноважень представляти інтереси відповідача ОСОБА_2 .
Аргументи інших учасників справи
У травні 2023 року ОСОБА_2, через представника ОСОБА_7, подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького районного суду Вінницької області.
19 квітня 2023 року справа № 128/1878/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року у справі № 206/5333/12 стягнено солідарно з поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" заборгованість за договорами фінансового лізингу № LC1779-02/08, № LC1780-02/08 у розмірі 277 885,01 грн та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 2 778,85 грн (том 1, а. с. 14-15).
05 лютого 2014 року на виконання зазначеного рішення стягувачу видано виконавчі листи № 206/5333/12, за якими боржниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (том 1 а. с. 16).
26 травня 2014 року державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Пічкур Ю. О. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 206/5333/12, у якому боржником значиться ОСОБА_1, та № 43423171 з примусового виконання виконавчого листа № 206/5333/12, у якому боржником є ОСОБА_3 . Арешт на майно боржників державним виконавцем не накладався (том 1 а. с. 17, 18).
На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 16 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 859, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж здійснено за 216 000 грн (том 1 а. с. 6-8).
Згідно з пунктом 3.3 указаного договору, на його укладення продавець отримала згоду чоловіка ОСОБА_3, викладену у заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. 16 березня 2016 року за реєстровим № 858 (том 3 а. с. 2-4, 28).
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 861, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А., ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 0520655900:02:004:0052, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж здійснено за 63 403 грн (том 1 а. с. 9-13).
Заявою від 16 березня 2016 року ОСОБА_4 надав свою згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_2, на умовах та за ціною на її розсуд, вищевказаної земельної ділянки (том 2 а. с. 31).
За умовами вказаних договорів купівлі-продажу розрахунки між сторонами проведені повністю до їх підписання.
Вищезгадані об`єкти нерухомого майна відчужено за оспорюваними правочинами за реальну ринкову вартість, про що свідчать звіти про оцінку майна від 05 лютого 2016 року № 160205-010 та від 07 лютого 2016 року № VS-3316 (том 2 а. с. 12, том 3 а. с. 6).
Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна індексні номери: 55288194, 55288357, 55288320 від 16 березня 2016 року, підтверджується, що вищезгадані житловий будинок та земельна ділянка не перебувають під іпотекою, арештом і забороною відчуження (том 2 а. с. 28, том 3 а. с. 9-25).
Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 16 березня 2016 року № 49184841 житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, не перебувають у податковій заставі (том 2 а. с. 29, том 3 а. с. 26).
Постановою головного державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Макушинського В. І. від 14 листопада 2019 року № НОМЕР_1 виконавчий лист №206/5333/12, у якому боржником значилася ОСОБА_1, повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (том 1 а. с. 19).
20 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Турським О. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 206/5333/12, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 05 лютого 2014 року щодо боржника ОСОБА_1 (том 1 а. с. 20).
З акта приватного виконавця Турського О. В. від 29 листопада 2019 року слідує, що приватним виконавцем, за участі представника стягувача, під час виїзду за місцезнаходженням боржників у справі № 206/5333/12 за адресою: село Стреків Деражнянського району Хмельницької області встановлено фактичне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю, ведення ними спільного домашнього господарства. ОСОБА_3 на запитання про причини невиконання судового рішення з 2014 року повідомив про відсутність для цього фінансової можливості. Також вказав, що про рішення суду та примусове стягнення з нього та ОСОБА_1 грошових коштів на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" їм відомо з 2014 року, однак боржники вважають, що у них відсутні будь-які зобов`язання перед названим товариством. Указаний акт підписаний приватним виконавцем та представником стягувача ОСОБА_10 (том 1 а. с. 21).
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 та 09 липня 2020 року, підтверджується, що право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. Відомості про заборону відчуження цього нерухомого майна відсутні (том 1 а. с. 22-24).
Згідно зі звітами про оцінку майна від 21 жовтня 2020 року № ZVL-201021-03 та від 22 жовтня 2020 року № LV-201022-03 вартість спірної земельної ділянки становить 494 520 грн, а житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами - 2 507 339 грн (том 1 а. с. 128-131).
Судами також встановлено, що відповідачі та треті особи у цій справі не є близькими родичами та не були знайомі до укладення оспорюваних правочинів.
Судові повістки про розгляд цивільної справи № 206/5333/12 за позовом ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Закрите акціонерне товариство "Ремонтно-будівельне управління № 5", про стягнення кредитної заборгованості, відповідачі не отримували, що підтверджується поверненими до суду першої інстанції повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками служби поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання" (том 2 а. с. 93-109).
Матеріали справи не містять та стороною позивача не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обізнаності відповідачів як про існування заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року у справі № 206/5333/12 про солідарне стягнення з них на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" кредитної заборгованості, так і про наявність відкритого виконавчого провадження з примусового виконання цього рішення, зокрема щодо отримання боржниками копії постанови державного виконавця Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Пічкур Ю. О. про відкриття виконавчого провадження.
Відхиляючи наданий стороною позивача на підтвердження факту обізнаності боржників ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про існування заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 року акт приватного виконавця Турського О. В. від 29 листопада 2019 року, суди мотивували свій висновок тим, що вказаний акт не відповідає визначеним законодавством вимогам щодо його змісту, оскільки встановлені цим документом факти та події, записані приватним виконавцем нібито зі слів боржника ОСОБА_3, не підтверджені підписом останнього, а отже, такий доказ є неналежним та недопустимим. Крім того, будучи допитаним як свідок, приватний виконавець Турський О. В. пояснив, що акт складався іншою особою на підставі його слів.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ "Райффайзен Лізинг" обґрунтовувало свої вимоги тим, що відповідачі уклали договори купівлі-продажу у період існування для одного з них зобов`язання із погашення кредитної заборгованості, а відтак, оспорювані правочини є фраудаторними, оскільки мали на меті такий наслідок, як ухилення від виконання зобов`язань, тому можуть бути визнані недійсними на підставі загальних засад цивільного законодавства та зловживання правом.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.