ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 337/42/22
провадження № 61-6938св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 01 березня 2011 року вона прийнята на роботу до відповідача помічником оператора станційного технологічного центру обслуговування поїзної інформації та перевізних документів, а 02 квітня 2011 року їй присвоєна кваліфікація оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів.
Наказом Начальника станції Запоріжжя-Ліве регіональної філії "Придніпровська залізниця" структурний підрозділ "Запорізька дирекція залізничних перевезень" АТ "Українська залізниця" від 10 грудня 2021 року № 82/ОС її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
Підставою для видачі наказу, зокрема, зазначена постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 1236).
Вважаючи наказ незаконним, та таким, що обмежує її права на працю, позивачка просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ начальника станції Запоріжжя-Ліве Структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" про відсторонення її від роботи від 10 грудня 2021 року № 82/ОС;
- поновити її на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Запоріжжя-Ліве у Структурному підрозділі "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця";
- стягнути з АТ "Українська залізниця" на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щовідсторонення позивачки від роботи було здійснено відповідно до норм чинного законодавства, оскільки нею не надано доказів наявності у неї протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ начальника станції Запоріжжя-Ліве Структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" про відсторонення від роботи № 82/ОС від 10 грудня 2021 року ОСОБА_1 .
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 не виплачену
заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10 грудня 2021 року по 25 лютого 2022 року в сумі 18 652,70 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при розгляді подібних справ суд повинен враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).
Суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, відповідач не обґрунтував необхідність відсторонення позивача від роботи тим, що вона, працюючи на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Запоріжжя-Ліве у Структурному підрозділі "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця", створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку, неможливість встановлення позивачу такої організації праці де б перебувало найменшої кількості людей тощо.
Суд першої інстанції не встановив фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.
В суді апеляційної інстанції представник позивачки - адвокат Харьков В. О., пояснив, що на своєму робочому місці ОСОБА_1 немає прямих контактів з великою кількістю людей, тому її умови праці, у яких вона перебуває, не збільшують вірогідність зараження COVID-19. Зазначені обставини не були спростовані відповідачем.
За таких обставин, місцевий зробив помилковий висновок, що порушення права позивачки на працю відсутнє, а правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи не викликає сумнівів, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення її на роботі, то апеляційний суд вважав, що провадження у справі саме в частині цих заявлених позовних вимог підлягає закриттю відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що 01 березня 2022 року ОСОБА_1 поновлено на роботі.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із наданого позивачкою розрахунку, який відповідачем не спростований.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
05 травня 2023 року АТ "Українська залізниця", засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у вищевказаній справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справах № 130/3531/21 і № 472/5/22, від 12 квітня 2023 року у справах № 206/26/22, № 130/3573/21, № 716/76/22 та від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22.
Заявник зазначає, що характер виконуваної позивачкою роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих. Відповідач не мав можливості організувати для позивачки надомну/дистанційну роботу, оскільки робота позивачки безпосередньо пов`язана зі стаціонарними механізмами, які не можуть переміщуватися в просторі та повинні знаходитися у чітко визначеному місці. Позивачкою не надано медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, що свідчить про її ухилення від проведення щеплення.
Доводи відзиву на касаційну скарги
У липні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Харьков В. О., подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції відзиву, не змінюючи при цьому резолютивну частину рішення.
Також ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з АТ "Українська залізниця" витрати на правову допомогу, понесені нею в суді касаційної інстанції в розмірі 8 000,00 грн.
Крім того, у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням про визнання постановим Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 "Про внесення змін до постанови № 1236" такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), визнання другого та третього речень частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (далі - Закон № 1645-ІІІ) такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ "Українська залізниця", де працює на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів
Наказом начальника станції Запоріжжя-Ліве регіональної філії "Придніпровська залізниця" Структурний підрозділ "Запорізька дирекція залізничних перевезень" АТ "Українська залізниця" від 10 грудня 2021 року № 82/ОС ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
Підставою відсторонення від роботи зазначено: стаття 46 КЗпП України, частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ, наказ Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягає обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153 із змінами і доповненнями (далі - Перелік № 2153), постанова Кабінету Міністрів України № 1236, лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 29 листопада 2021 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ України визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік № 2153, до якого у первинній редакції ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ "Укрзалізниця".
Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.
Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:
- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;
- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;
- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: "Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану".
Наведене вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентується Законом № 4004-XII та Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).