ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 357/9972/19
провадження № 61-10226св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року у складі судді Цукурова В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором процентної грошової позики.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29 жовтня 2016 року ОСОБА_2 отримав від нього у борг грошові кошти у розмірі 80 000,00 доларів США на строк 6 місяців. Датою повернення позики узгоджено 29 квітня 2017 року. 29 жовтня 2016 року між сторонами укладений договір процентної позики, яким також передбачено сплату щомісячних процентів у розмірі 2 % від розміру позики у готівковій формі не пізніше 29 числа місяця наступного за місяцем, в якому такі проценти повинні бути нараховані. На підтвердження факту отримання коштів відповідач надав розписку. У листопаді та грудні 2016 року відповідач у рахунок погашення щомісячного розміру процентів за договором передав йому грошові кошти в сумі 3 200,00 доларів США, що становить 2 % від розміру наданої позики, проте у подальшому проценти не сплачував та позику не повернув.
Також позивач зазначав, що відповідно до умов договору відповідач зобов`язався сплатити позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) від розміру позики за кожен день прострочення повернення позики, яка обрахована з врахування позовної давності у один рік до звернення до суду із цим позовом.
Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму наданої позики у розмірі 80 000,00 доларів США, процентів від суми позики у розмірі 6 400,00 доларів США, пеню за прострочення повернення позики в розмірі 775 879,10 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму наданої позики та процентів у розмірі 86 400,00 доларів США, пеню за прострочення повернення позики у розмірі 775 879,10 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір позики та розписка укладені у встановленій формі та на час пред`явлення позову знаходилися у позивача. Наявність у позивача боргових документів свідчить про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року - без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що із урахуванням проведеної у справі комплексної судової почеркознавчої і судової технічної експертизи є доведеним факт, що між сторонами 29 жовтня 2016 року укладений договір позики, на підставі якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 80 000,00 доларів США, які він не повернув у визначені договором строки, а тому існують правові підстави для стягнення боргу з відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, призначення повторної комісійної почеркознавчої експертизи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу від сторони позивача не надходив.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
29 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладений договір процентної грошової позики, за умовами якого позикодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в розмірі, визначеному договором, а останній зобов`язується прийняти позику і повернути названу суму позики позикодавцеві у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін надання позики у строк та розмірах, що обумовлені умовами договору.
Згідно з пунктом 2 договору процентної грошової позики від 26 жовтня 2016 року суму позики становить 80 000,00 доларів США, щомісячний розмір процентів - 2 % від розміру позики, що сплачуються не пізніше 29 числа місяця, наступного за місяцем, в якому такі проценти повинні бути нараховані.
Пунктами 3 та 4 договору процентної грошової позики від 26 жовтня 2016 року сторони визначили, що строк надання позики становить 6 місяців з моменту передачі позикодавцем грошових коштів позичальнику, що підтверджується розпискою про отримання грошових коштів. Остаточною датою повернення позики є 29 квітня 2017 року.
Відповідно до пункту 5.4. договору процентної грошової позики від 26 жовтня 2016 року при порушенні позичальником строку повернення позики, вказаного в пункті 4.3 договору, він повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру позики за кожен день прострочення повернення позики.
29 жовтня 2016 року ОСОБА_2 склав розписки, згідно з якої він отримав грошові кошти в розмірі 80 000,00 доларів США від ОСОБА_1 відповідно до пункту 2.1. договору процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 357/5934/20 рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2021 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору процентної грошової позики недійсним відмовлено.
Висновком комплексної судової почеркознавчої і судової технічної експертизи від 18 січня 2023 року, проведеної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі "позичальник" у договорі процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року виконаний ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 29 жовтня 2016 року ймовірно виконаний ОСОБА_2 ; підписи від імені ОСОБА_2 у графі "позичальник" у договорі процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року та розписці від 29 жовтня 2016 року ймовірно виконані однією особою; друкування тексту договору процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року виконано до виконання підпису від імені ОСОБА_2, а не шляхом накладання тексту на підпис ОСОБА_2 ; у договорі редагування (підчистка, травлення, змивання) не здійснювалося.
Під час апеляційного розгляду судом допитані експерти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які пояснили, що наявність двох розбіжностей, які є суттєвими, не надали можливості зробити категоричний висновок, що підпис на розписці належить ОСОБА_2 . Разом з цим експерти зазначили, що більшість збіжностей свідчить, що підпис у розписці зроблений, з великою ймовірністю, ОСОБА_2 .
Правове обґрунтування
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.