ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 332/5198/21
провадження № 61-10483св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Білоконь О. В., Олійник А. С., Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що працює старшим оператором станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" станції Запоріжжя-Ліве регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця". У грудні 2021 року вона зіткнулася з грубим порушенням її конституційного права на роботу з боку відповідача, що полягало в тому, що відповідач незаконно вимагав від неї медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS?CoV-2. А 09 грудня 2021 року відповідач вручив ОСОБА_1 наказ № 68/ОС про відсторонення її від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS?CoV. Наказ мотивований тим, що у позивачки відсутні документи на підтвердження наявності щеплення проти COVID-19, а тому відповідач відсторонює позивачку від роботи.
Позивачка вказувала, що дії відповідача порушують її право на роботу, закріплене Конституцією України, та просила суд, визнати наказ про її відсторонення від роботи незаконним та скасувати його, стягнути з відповідача на її користь середньомісячну заробітну плату, судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2022 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом встановлено та не спростовано матеріалами справи, що на ОСОБА_1 поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, а будь-яких доказів на підтвердження того, що у неї є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення, позивачка суду не надала.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано наказ від 09 грудня 2021 року № 68/ОС про відсторонення ОСОБА_1 від роботи таким, що не відповідає закону. Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 36 545,24 грн. Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат зі сплати судового збору у розмірі 3 995,00 грн та 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсторонення позивачки від роботи здійснене з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивачки на працю та її оплату, а вжиті заходи не мали об`єктивних підстав, оскільки робота позивачки не була пов`язана ані з обслуговуванням населення, ані з виробництвом продукції, яка буде споживатися. Також суд апеляційної інстанції врахував, що наказ про відсторонення позивачки від роботи скасовано та позивачка поновлена на роботі, а отже вимоги про скасування наказу та поновлення на роботі задоволенню не підлягають.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
АТ "Українська залізниця" у липні 2023 року засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає:
1) неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22, від 22 березня у справі № 130/3531/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 130/3573/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 716/76/22, від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України);
2) порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- помилково не взяв до уваги те, що на ОСОБА_1 поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153;
- не врахував, що згідно з Інструкцією з охорони праці № 14 оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів від 23 березня 2018 року № 146, працівники, в тому числі і позивачка, приходять у приміщення зали нарад адміністративної будівлі для отримання виробничого завдання на зміну від особи, відповідальної за проведення інструктажу перед вступом на чергування де одночасно знаходиться 40-50 осіб;
- проігнорував те, що відповідно до посадової інструкції оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів робота позивачки пов`язана з безпосереднім контактом із іншими працівниками підприємства;
- не звернув увагу на те, що організувати для позивача надомну/дистанційну роботу відповідач не мав можливості, оскільки робота позивачки безпосередньо пов`язана зі стаціонарними механізмами, які не можуть переміщуватися у просторі та повинні знаходитися у чітко визначеному місці;
- безпідставно зазначив, що розрахунок втраченого заробітку, наведений в уточненій заяві, не спростований відповідачем.
У серпні 2023 року ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_1, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця", в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вона є законною. Крім того, відзив містить клопотання про стягнення судових витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи Верховним Судом, у розмірі 5 000,00 грн.
У серпні 2023 року АТ "Українська залізниця" подало заперечення на відзив ОСОБА_1, в якому просило відзив вважати неподаним та повернути позивачці, оскільки відзив відповідачу не направлявся, а вимоги заявлені до АТ "Українська залізниця" про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язком з переглядом справи Верховним Судом. А в разі прийняття судом до розгляду відзиву, АТ "Українська залізниця" просить врахувати, що надані представником позивачки докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості жодним чином не доводять, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 липня 2023 року касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 332/5198/21 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України; витребувано із Заводського районного суду м. Запоріжжя матеріали справи № 332/5198/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У серпні 2023 року матеріали справи № 332/5198/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 17 січня 1990 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем.
Позивачка працює старшим оператором станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" станції Запоріжжя-Ліве регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця".
Актами від 19 листопада та 08 грудня 2021 року та листом-ознайомленням від 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 попереджено про майбутнє відсторонення від роботи у разі відсутності щеплення проти COVID-19.
Відповідно до наказу від 09 грудня 2021 року № 68/ОС, виданого структурним підрозділом "Запорізька дирекція залізничних перевезень" станція Запоріжжя-Ліве регіональною філією "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця", позивачку відсторонено від роботи.
З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлено 09 грудня 2021 року, про що свідчить зроблений нею запис та поставлений підпис на вказаному наказі. Разом з цим 09 грудня 2021 року позивачка подала заяву (заперечення), в якій виклала свою позицію щодо незгоди з винесеним наказом про відсторонення її від роботи.
Правове обґрунтування
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"
Частиною шостою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається
у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу
і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані
у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів
і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу
є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє
частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше
частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83
"Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема АТ "Українська залізниця".
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46
КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5