ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 920/142/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - приватна виробничо-комерційна фірма "Даск Транс Сервіс",
представник позивача - Лагунов П.В., адвокат (ордер від 27.11.2023 № 1154820),
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Група Айсберг?,
представник відповідача - Мирославський С.В., адвокат (ордер від 04.12.2023 № 1043815),
розглянув касаційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми "Даск Транс Сервіс"
на рішення господарського суду Сумської області від 09.02.2023 (головуючий суддя Демидова М.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 (головуючий Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.)
у справі № 920/142/21
за позовом приватної виробничо-комерційної фірми "Даск Транс Сервіс" (далі - Фірма; позивач)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Група Айсберг? (далі - Товариство; відповідач)
про стягнення 1 214 303,06 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Фірма звернулась до суду з позовом до Товариства про стягнення 1 214 303,06 грн збитків, з яких: 494 219, 00 грн - вартість неякісно проведених робіт; 153 503,99 грн - вартість давальницької сировини; 12 159,94 грн - вартість експертного дослідження; 554 420,13 грн - неодержаний дохід (упущена вигода).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- після прийняття продукції для її реалізації були виявлені ознаки корозії балонів з продукцією. У зв`язку з виявленням дефектів товару, контрагент позивача з реалізації цього товару відмовився від подальшого співробітництва за договором реалізації від 01.09.2020 № 010920;
- комісією з інвентаризації залишку балонів на складі позивача встановлено її пошкодження, втрату товарного виду та непридатність для реалізації;
- за замовленням позивача була проведена експертиза, за результатами якої встановлено, що причиною руйнування аерозольних балонів є порушення цілісності лакофарбового покриття на їх внутрішній поверхні внаслідок руйнуючої дії пероксиду водню у складі вмісту балонів, подальшому контакті металевої стінки з вмістом балонів та пов`язаному з ним виникненням корозії й порушенням цілісності металевої стінки;
- на порушення умов договору про надання послуг від 17.03.2020 № 170320 (далі - Договір), технічних умов (ТУ), відповідач під час виконання робіт з розфасовки продукції використовував власні аерозольні балони д52 300 мл з епоксидним покриттям їх внутрішньої частини, які непридатні для експлуатації з компонентним складом давальницької сировини позивача і відповідно не могли забезпечувати якість продукції та її збереження протягом встановлених строків придатності, що встановлено експертним висновком;
- порушуючи умови пункту 2.6 Договору відповідач халатно поставився до свого обов`язку при прийманні сировини від позивача щодо дослідження її на предмет можливості виготовлення з неї готової продукції якістю відповідно до ТУ позивача, тобто із забезпеченням збереження засобів протягом встановлених строків придатності. Позивача про можливі ризики не попередив та роботу з виготовлення готової продукції не призупинив. Повідомлення про приховані недоліки, відмову від Договору та відшкодування збитків залишено відповідачем без реагування.
Рішенням господарського суду Сумської області від 09.02.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Фірми 659 882,93 грн збитків та 9 898,25 грн витрат зі сплати судового збору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 554 420,13 грн неодержаного доходу (упущеної вигоди).
Рішення суду першої інстанції мотивовано:
- наявністю протиправної поведінки відповідача і його вини у неналежному виконанні умов договору щодо якості виконаних робіт. Суд зазначив, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає у тому, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо забезпечення належної якості робіт, свого обов`язку при прийманні сировини від позивача дослідити її на предмет можливості виготовлення з неї готової продукції якістю відповідно до ТУ позивача, тобто із забезпеченням збереження засобів протягом встановлених строків придатності, не попередження позивача про можливі ризики та не призупинення роботи з виготовлення готової продукції, ця продукція втратила свою товарну цінність до закінчення строків придатності та позивач не може її використовувати за призначенням як товар;
- задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення збитків (494 219,00 грн вартість неякісно виконаних робіт; 153 503,99 грн вартість давальницької сировини; 12 159,94 грн вартість експертного дослідження), суд взяв до уваги висновок експертного дослідження, виконаного на замовлення позивача;
- відмовляючи у позові в частині стягнення 554 420,13 грн неодержаного доходу (упущеної вигоди) суд дійшов висновку, що покладення додатково цих витрат на відповідача не відповідає встановленим у справі обставинам та положенням укладених договорів щодо розподілу тягаря відповідальності за ними. При цьому, визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 659 882,93 грн збитків та 9 898,25 грн витрат по сплаті судового збору, у скасованій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
- дефекти готової продукції виникли внаслідок хімічних процесів взаємодії стінок тари (жерстяних аерозольних балонів "д52 300 мл") і сировини, яка у своєму складі містить пероксид водню, що за вказаним висновком судової експертизи унеможливлює збереження якості пакування, визначеної ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги";
- за умовами підпункту 2.3 пункту 2 Договору на замовника (позивача) покладено повну відповідальність перед третіми особами та чинним законодавством за якісні характеристики готової продукції та її відповідність діючим нормам;
- позивач розробив і затвердив ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", в яких вказано, що для виготовлення використовується, зокрема, перекис водню (водню пероксид), засоби фасуються у жерстяні, металеві або комбіновані баночки, флакони або пляшечки з розпилювачем (дозатором; підпункти 3.2, 3.7.2 пункту 3 ТУ).
- враховуючи результати проведених експертних досліджень можна зробити висновок, що визначені підпунктами 3.2, 3.7.2 пункту 3 ТУ вимоги щодо тари і сировини суперечать один одному, оскільки не можуть взаємодіяти між собою;
- відповідач (виконавець) виконав роботи, розфасувавши надану позивачем давальницьку сировину у аерозольні балони 300 мл (д52 300 мл), які виготовлені зі сталевої жерсті із захисним епоксидним внутрішнім покриттям і які не суперечать вимогам підпункту 3.7.2 ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", що встановлено висновком судової експертизи від 25.01.2022;
- використані відповідачем балони для фасування сировини відповідали вимогам ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", розроблених і затверджених позивачем, за які він відповідає.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 554 420,13 грн неодержаного доходу (упущеної вигоди), позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частини, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в скасованій частині.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- апеляційним судом не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 924/232/18, від 07.06.2023 у справі № 918/984/21, від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16, від 12.02.2020 у справі № 457/906/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, від 07.06.2022 у справі № 916/302/16, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц щодо застосуванням статей 7, 13, 15, 79, 86, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 839 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах.
У частині оскарження рішення суду першої інстанцій скарга обґрунтована тим, що:
- у разі скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції вбачаються підстави для задоволення апеляційної скарги позивача у зв`язку з доведеністю всіх необхідних обставин для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 554 420,13 грн;
- за встановленими судом першої інстанції обставинами наявні всі ознаки цивільного (господарського) правопорушення з боку відповідача, у тому числі не спростовано і не піддано сумніву обґрунтованість упущеної вигоди внаслідок відмови покупця (ТОВ ?МІКСПАК?) від договору від 01.09.2020 № 010920 з позивачем, внаслідок чого останній не отримав прибуток у розмірі 554 420,13 грн.
Також у касаційній скарзі скаржником наведено попередній розрахунок судових витрат, які скаржник очікує понести під час розгляду касаційної скарги.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на таке.
За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 924/232/18, від 07.06.2023 у справі № 918/984/21, від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16-ц, від 12.02.2020 у справі № 457/906/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, від 07.06.2022 у справі № 916/302/16, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц щодо застосуванням статей 7, 13, 15, 79, 86, 282 ГПК України у подібних правовідносинах.
Так, у справах:
- № 924/232/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що пославшись на здійснення оцінки доказів в їх сукупності (договір поставки молока № 3, термін дії якого визначений до 31.12.2017, протокол погодження договірної ціни від 23.08.2017 № 12, товарно-транспортні накладні, спеціалізовані товарні накладні за вересень 2017 року, приймальну квитанцію на закупівлю молока від 30.09.2017, акт звірки розрахунків станом на 30.09.2017, видаткову накладну від 30.09.2017 № 425), а також зазначивши про врахування приписів статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що СВК "Перший національний виробничий кооператив" здійснював поставки молока на користь ДП "Старокостянтинівський молочний завод" за договором від 31.01.2017 № 3 у вересні 2017 року на суму 4 767 465,30 грн (товар кількістю 616400 кг). Водночас, дійшовши вказаного висновку, суд апеляційної інстанції належним чином не досліджував та не надавав відповідної правової оцінки поданим сторонами доказам та доводам;
- № 918/984/21 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що апеляційним судом належним чином не досліджено умов Договору іпотеки в частині погодження сторонами вартості предмета застави (іпотеки) та обсягу забезпечення, зокрема не надано правової оцінки визначеної пунктом 2.2 цього Договору заставної вартості предмету застави у сумі 274 000,00 грн; не здійснено належного мотивування висновку в частині визначення розміру вимог заставного кредитора саме в сумі оцінки предмета забезпечення. Таким чином, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував вищезазначені правові висновки Верховного Суду щодо обсягу визначення забезпеченого зобов`язання, належним чином не надав оцінку змісту заяви Банку з грошовими вимогами до боржника, умов Договору іпотеки та інших матеріалів справи, серед іншого, й у контексті з`ясування договірної вартості предмету застави та наявності/відсутності заяви цього кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, що має значення для розгляду, визнання та визначення черговості таких грошових вимог у відповідності до вимог закону. Без дослідження вищезазначених обставин справи та належної правової оцінки відповідних доказів, твердження суду в частині розміру забезпечених вимог Банку не можуть вважатися обґрунтованими, що, у свою чергу, свідчить про передчасність висновків про визначення черговості задоволення цих (позачергово) та інших вимог цього кредитора, що також є заборгованістю за кредитним договором;
- № 520/8073/16-ц Верховний Суд, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, оскільки надавати оцінку зібраним у справі доказам (їх переконливості та доведеності) суд може лише при ухваленні рішення. З огляду на наведені у апеляційній скарзі доводи щодо неповноти з`ясування судом першої інстанції обставин справи, та визначене частиною першою статті 1 ЦПК України 2004 року завдання цивільного судочинства, посилання суду апеляційної інстанції на положення частини першої статті 303 ЦПК України, як на одну з підстав відмови у задоволенні клопотання про проведення експертизи, є помилковим. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог статті 315 ЦПК України 2004 року, за відсутності належного обґрунтування судом першої інстанції неприйняття до уваги доказів відповідача (суд лише узагальнено, без наведення відповідних доказів та їх оцінки зазначив, що надані відповідачем докази не спростовують висновки судової будівельно-технічної експертизи), також не навів мотивів неприйняття ним до уваги доказів, які просив дослідити відповідач у заяві від 13.12.2017 на підтвердження порушення його прав позивачем, яка шляхом вимоги про знесення капітального паркану збудованого у 1960 році намагається збільшити розмір своєї земельної ділянки, зокрема: рішення виконавчого комітету Київської районної Ради народних депутатів від 02.04.1978, схематичний план земельної ділянки колишнього її власника від 22.08.1960, схематичний план від 18.02.1999, технічні паспорти від 24.06.1987 та від 25.08.2016 та інші документи;
- № 457/906/17 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності, виходив з того, що в порушення вимог процесуального законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій, незважаючи на те, що з висновку експертизи експерта № 01805/018-Д, який покладено в основу рішень, не вбачається, що відповідач ввів в оману позивача, не врахували та залишили поза увагою, що аргументи позивача фактично зводяться до викладення обставин неналежного виконання відповідачем умов укладеного договору, які відповідно до положень статті 230 ЦК України не дають підстав для встановлення введення позивача в оману під час укладання договору;
- № 916/2479/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій погодився з їх висновками про те, що внаслідок порушення (викид нафти) була заподіяна шкода державі у вигляді збитків на суму 1 000 199, 95 грн, яка розрахована згідно "Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства", затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997 № 171, зареєстрованим у Мінюсті України 05.05.1998 за № 285/2725 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 04.04.2007 № 149);
- № 916/302/16 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій погодився з їх висновками про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, які не були спростовані Товариством, оскільки зобов`язання за кредитним договором про рефінансування не виконано, заборгованість не погашена, а, отже, правомірним є звернення стягнення на предмет іпотеки;
- № 910/18036/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки; визнання договору № zф1i8c від 05.06.2008 припиненим, погодився з їх висновком про те, що договір № zф1i8c банківського рахунку від 05.06.2008 укладений між публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Газ інвест" є припиненим;