ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 160/16601/20
адміністративне провадження № К/990/33164/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 160/16601/20
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання дій протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 (суддя Ніколайчук С.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 (головуючий суддя Панченко О.М., судді: Іванов С.М., Чередниченко В.Є.),
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), третя особа - Дніпровська міська рада, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №06595-5250-0463 від 21 березня 2019 року та №27473-5140-0463 від 24 квітня 2020 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує на безпідставність прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем, має статус платника єдиного податку та використовує належне йому на праві власності нежитлове приміщення в господарській діяльності, що у відповідності до вимог пп. 4 п. 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) звільняє останнього від обов`язку сплати земельного податку. Крім того, посилається на порушення процедури направлення податкових повідомлень-рішень, а саме направлення їх не за зареєстрованою адресою позивача.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності 22 жовтня 2019 року та згідно витягу з реєстру платників єдиного внеску №2034 від 28 жовтня 2019 року є платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5% без ПДВ.
Видами діяльності за КВЕД є: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 77.33 Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп`ютерів; 56.30 Обслуговування напоями; 56.21 Постачання готових страв для подій; 82.30 Організування конгресів і торговельних виставок; 96.01 Прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів; 56.29 Постачання інших готових страв; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування
Позивач є власником наступного нерухомого майна:
- на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 31 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєстрі за №599 - частини будівлі ресторану "МАЯК" літ. А-6, приміщення І поверху поз. 1-67, І-V, загальною площею 1060,4 кв.м., II поверху поз. 1-56, І-V загальною площею 910,4 кв.м., III поверху поз. 1-23, І,II загальною площею 237,3 кв.м., рампа з навісом літ.а, сходи літ.а1, приямок літ. а2, ганок літ.а;
- на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 31 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєстрі за №600 - нежилого приміщення V поверху поз. 1-7, 9-15, І-VІ загальною площею 322,9 кв.м. у будівлі ресторану " МАЯК", літ. А-6;
- на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 31 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєстрі за №601 - приміщення VI поверху поз. 1-16, І-VІ загальною площею 330,3 кв.м. у будівлі ресторану "МАЯК", літ. А-6.
Як констатовано судами та не заперечується позивачем, 04 грудня 2020 року останнім було отримано податкові повідомлення-рішення №6595-5250-0463 від 21 березня 2019 року та №27473-5140-0463 від 24 квітня 2020 року, якими контролюючим органом визначено позивачеві податкове зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 305740,81 грн та 2020 рік у сумі 305740,81 грн відповідно.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, посилаючись на вимоги пункту 286.1. статті 286, пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, а також вимоги частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України дійшов висновку, що особа, яка придбала будівлю має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Перебування ж на спрощеній системі оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. При цьому, суд врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року (справа №826/14703/13-а), підтриману згодом Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 07 серпня 2018 року (справа №826/8490/17), від 05 листопада 2021 року (справа №826/10983/18) від 23 жовтня 2023 року (справа № 826/16458/16). Крім того, судами стверджено про недоведення позивачем використання спірної земельної ділянки для провадження господарської діяльності. Щодо направлення спірних рішень не за зареєстрованою адресою позивача, то судами зазначено, що допущені помилки при направленні податкового повідомлення-рішення не можуть бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку щодо своєчасної сплати суми податку, враховуючи водночас, що у даному випадку такі рішення були отримані позивачем особисто під підпис.
Суд апеляційної інстанції додатково вказав, що земельний податок за 2019-2020 роки розраховано контролюючим органом у відповідності до нормативно-грошової оцінки вартості земельної ділянки (інформація Дніпропетровської регіональної філії Центру ДЗК щодо суб`єкта та об`єкта земельних відносин на 2019 рік від 05.03.2019 №10019) та встановленого Дніпровською міською радою розміру земельного податку за користування земельними ділянками державної та комунальної форми власності.
З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що він не є платником земельного податку в розумінні вимог податкового законодавства, оскільки договір оренди щодо користування земельною ділянкою під придбаним ним нерухомим майном не укладався, право власності на таку земельну ділянку за ним не зареєстровано, що, у свою чергу, вказує на відсутність у позивача обов`язку сплачувати земельний податок. Зазначає про недотримання контролюючим органом вимог п.286.1 ст.286 ПК України, який передбачає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, однак, такі дані щодо права власності позивача на спірну земельну ділянку відсутні. Крім того, позивач звертає увагу суду, що у 2021 році йому також було нараховано земельний податок за відповідну земельну ділянку у сумі 338797, 29 грн, однак рішенням ДПС України про результати розгляду скарги податкове повідомлення-рішення контролюючого органу про нарахування земельного податку за 2021 рік скасовано. В рішенні ДПС України зазначено про недотримання контролюючим органом вимог п.286.1 ст.286 ПК України.
На адресу Верховного Суду від позивача надійшли доповнення до касаційної скарги, в яких останній вказує на скасування рішенням ДПС України податкового повідомлення-рішення, яким позивачеві нараховано земельний податок за земельну ділянку ( АДРЕСА_1 ) за 2022 рік, з посиланням на порушення вимог п.286.1 ст.286 ПК України. Крім того, в ході розгляду скарги з`ясовано, що земельна ділянка належить територіальній громаді м.Дніпра та надана в оренду ОСОБА_2 . Зазначені факти, на думку позивача, свідчать про недотримання контролюючим органом норм податкового законодавства й при прийнятті податкових повідомлень-рішень, якими позивачеві нараховано земельний податок за 2019 та 2020 роки, що є предметом розгляду у цій справі.
За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження вказано пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На переконання скаржника, при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій неправильно застосували підпункти 269.1.1., 269.1.2. пункту 269.1 статті 269, підпункт 270.1.1. пункту 270.1 статті 270, пункт 286.1 статті 286 та пункт 287.7 статті 287 ПК України, а саме, застосовуючи наведені норми права, суди попередніх інстанцій помилково не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22 травня 2018 року (справа №826/14642/16) та від 13 лютого 2018 року (справа №805/1221/17-а).
Верховний Суд ухвалою від 14 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідач та третя особа у відзивах на касаційну скаргу просять останню залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України).
Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 ЗК України).
За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
При цьому, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 ПК України).
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються положеннями статей 120 ЗК України та 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов`язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов`язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.