ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа №380/4498/20
адміністративне провадження №К/990/13380/23, №К/990/13386/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Львівської обласної організації Національної спілки художників України, Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Львівська обласна державна адміністрація, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості", Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення, за касаційними скаргами Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць, Львівської обласної організації Національної спілки художників України на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Судової-Хомюк Н.М., Онишкевича Т.В., Сеника Р.П. від 14.03.2023,
УСТАНОВИВ:
ВСТУП
Звернення до суду з цим позовом обґрунтовано тим, що відповідач протиправно видав містобудівні умови та обмеження забудови під розміщення готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельною на земельній ділянці, яка розташована в межах історичного ареалу міста Львова та території, взятої під охорону ЮНЕСКО, і на якій перебуває об`єкт культурної спадщини у вигляді пам`ятки архітектури, на яку укладено охоронний договір.
У позові також стверджувалось, що розміщення такого об`єкту будівництва не відповідає категорії земель історико - культурного призначення, а видання на нього вихідних даних без погодження відповідних органів охорони культурної спадщини та органу управління об`єктом всесвітньої спадщини (ЮНЕСКО) суперечить закону.
Ключовими під час розгляду цієї справи є питання стосовно того, чи узгоджуються видані відповідачем містобудівні умови і обмеження з категорією земель, до яких належить земельна ділянка, обрана замовником для забудови, чи відповідають вони вимогам закону щодо змісту такого документу та чи потребували вони погодження органів охорони культурної спадщини та органу управління об`єктом всесвітньої спадщини (ЮНЕСКО).
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.I Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2020 року Львівська обласна організація Національної спілки художників України, Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (далі також ЛОО НСХУ, УНК МРППВМ відповідно, позивачі), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Львівська обласна державна адміністрація (далі також КМУ, Мінкультури, Львівська ОДА відповідно), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості", Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (далі також ТОВ "ЦРН", Управління ОІС ЛМР), звернулися з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі також Виконком ЛМР, відповідач), у якому просили:
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 №100 "Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ "Центр розвитку нерухомості" готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельною на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові" (далі також спірне, оскаржене рішення, спірні містобудівні умови та обмеження).
2. В обґрунтуванні підстав та вимог позову зазначалось, що пл. Міцкевича, 9 знаходиться в межах історичного ареалу м. Львова, та на території об`єкта, внесеного до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Окрім цього стверджувалось, що за вказаною адресою знаходиться пам`ятка культури національного значення, архітектури та археології - житловий будинок 1839 року (фундаменти колишнього будинку та залишки підвальних приміщень, фрагменти стін).
3. Позивачі посилались на те, що територія, до якої входить ділянка стосовно якої видано оскаржувані у цій справі містобудівні умови та обмеження, входила до Державного історико-історичного заповідника в межах давньоруської і середньовічної частин м. Львова, який був віднесений до кола пам`яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, а згодом ця територія була внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
4. Зверталась увага й на те, що м. Львів включено до списку історичних населених місць України з визначенням історичного ареалу такого населеного місця, а будинок №9 на пл. Міцкевича, який на час прийняття відповідачем спірного рішення існував у вигляді залишків фундаменту, був класифікований як пам`ятка культури національного значення з присвоєнням відповідного охоронного номера.
5. Таким чином позивачі вважали, що як конкретний об`єкт, так і відповідна територія, зокрема й земельна ділянка, запланована у спірних правовідносинах під забудову, знаходяться під спеціальним захистом як унікальна культурна спадщина, що тягне за собою необхідність дотримання певного особливого порядку здійснення містобудівних перетворень.
6. Позивачі підкреслювали, що можливість такої діяльності (стосовно ведення нового будівництва та інших перетворень) вимагає погоджень зі сторони органу охорони культурної спадщини (Міністерство культури, молоді та спорту України), а також і органу управління об`єктом всесвітньої спадщини (ЮНЕСКО).
7. На думку позивачів, наміри щодо забудови земельної ділянки за адресою пл. Міцкевича, 9, м. Львів і здійснення містобудівних перетворень, запланованих Товариством, не узгоджуються з такими нормативними приписами, а замовник будівництва не отримав жодного позитивного висновку, погодження від уповноважених органів, які би дозволили гарантувати дотримання вимог щодо збереження пам`ятки культури та недопущення можливого неправомірного втручання в унікальний історичний ансамбль міста.
8. У контексті цих доводів позивачі наголошували, що замовником не було отримано й рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО для подальших містобудівних перетворень, що ставить під загрозу збереження статусу відповідної території та вказує на незаконність запланованого будівництва.
9. Позовні вимоги обґрунтовувалися й тим, що охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини, укладений між Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради та Львівською обласною організацією Національної спілки художників України є чинним по даний час, ніким не оскаржений, не визнаний недійсним, а тому оскаржуване рішення є таким, що порушує законні права та інтереси позивачів.
10. У якості ще одного доводу позову також зазначалось, що земельна ділянка, на якій планується здійснення будівництва готелю, відповідно до статей 53, 54 Земельного кодексу України відноситься до земель історико-культурного призначення, а тому зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України. Крім того, позивачі вказували, що на момент виникнення спірних правовідносин, був чинним Припис Державної служби з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України від 23.09.2008 №22-2505/21-1, яким ТзОВ "Центр розвитку нерухомості" було поставлено вимогу про негайне припинення виконання будівельних та земляних робіт на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові, й при цьому жодного міжнародного архітектурного конкурсу на проектування готельно-адміністративного комплексу з підземною автостоянкою на пл. А. Міцкевича, 9 не відбувалось та не проводилось, хоча його проведення вимагалось рішенням органу місцевого самоврядування, яким Товариству погоджено спірне будівництво. Комітет світової спадщини у справах ЮНЕСКО про проектування готельно-адміністративного комплексу з підземною автостоянкою не повідомлявся.
I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 позов задоволено повністю.
12. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції констатував наявність у Львівської обласної організації Національної спілки художників України права на звернення до суду з цим позовом й визнав наявність такого права за Українським національним комітетом міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС), оскільки таке звернення переслідує мету захисту певного інтересу, який відповідає установчій меті діяльності такого суб`єкта.
13. Не заперечуючи наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" права на забудову земельної ділянки, що йому належить на праві приватної власності й має відповідне цільове призначення, яке дозволяє заплановане цим Товариством будівництво, суд першої інстанції відзначив, що таке будівництво повинно узгоджуватися з відповідними вимогами законодавства, які регулюють забудову.
14. Зокрема, у рішенні суду першої інстанції наголошено, що містобудівна діяльність повинна ураховувати необхідність збереження культурної спадщини, як це випливає зі змісту преамбули та статті 1 Закону України "Про основи містобудування", а також підкреслено, що хоча власник земельної ділянки й володіє загальним правом на її забудову, проте, його реалізація повинна узгоджуватися і з приписами закону щодо збереження культурної спадщини, що є спеціальною вимогою, особливо зважаючи на характер і вагу культурної спадщини, яка є історично сформованим надбанням нашого покоління за попередниками й підлягає передачі наступним поколінням. Нехтування ж такими обов`язками, на думку суду першої інстанції, може мати незворотні наслідки, оскільки відновлення попереднього стану правовідносин у цьому випадку, з огляду на історичний характер формування такої спадщини, є практично неможливим.
15. Так, проаналізувавши норми відповідних статей Конституції України, Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку інформування Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини про наміри здійснити містобудівні перетворення на території об`єкта культурної спадщини, включеного до Списку всесвітньої спадщини, та/або в межах його буферної зони, затвердженого наказом Міністерства культури України від 20.04.2018 №345, суд першої інстанції дійшов висновку, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання погодження в органах охорони культурної спадщини, а також здійснення містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень без урахування рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
16. Під час розгляду справи у суді першої інстанції враховано, що як вбачається з встановлених у справі обставин територія, до якої входить пл. А. Міцкевича, 9, включена до охоронної зони всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та до історичного ареалу міста Львова, а тому, за висновками суду, реалізація запланованих третьою особою містобудівних перетворень вимагає отримання висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини та висновку Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, їх урахування.
17. Беручи до уваги встановлені у цій справі обставини, суд першої інстанції вказав на те, що при вирішенні питання забудови вищевказаної земельної ділянки не було отримано позитивного висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури, молоді та спорту України), а також не було враховано рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповідно до його висновку.
18. На переконання суду першої інстанції, хоча отримання містобудівних умов та обмежень не є безпосереднім здійсненням будівництва об`єкта містобудування, однак, це є складовою процесу забудови, який розпочинається з отримання зацікавленою особою вихідних даних, отож, охоплюється поняттям містобудівних перетворень, що в свою чергу вимагає дотримання встановлених законом вищенаведених процедур.
19. Суд першої інстанції виходив й з того, що як вбачається з оскаржуваного рішення воно не враховує специфіку об`єкта забудови та відповідної території (на яку поширюється режим захисту відповідно до законодавства щодо охорони культурної спадщини), положень щодо необхідності урахування їх особливого режиму, зумовленого перебуванням під охороною як об`єкта культурної спадщини та входженням до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, вимог до об`єкта будівництва, спричинених відповідним спеціальним статусом території забудови. При цьому, змістом протоколу засідання Виконавчого комітету Львівської міської ради узагалі не підтверджується яке-небудь обговорення питання збереження культурної спадщини при здійсненні містобудівних перетворень на пл. Міцкевича, 9, необхідності отримання відповідних погоджень і висновків компетентних органів у сфері збереження такої спадщини, урахування рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО тощо.
20. З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем під час прийняття спірного рішення не було дотримано релевантних вимог національного законодавства та положень міжнародно-правових актів у сфері охорони культурної спадщини, що свідчить про дефекти в процедурі надання відповідних містобудівних умов та обмежень і є підставою для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення.
21. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
22. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії й поряд із цим зазначила, що за своєю природою вони можуть впливати на права та інтереси не тільки замовника, а й на інтереси громадськості в цілому. При цьому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції, досліджуючи ступінь порушеного права позивачів належно не дослідив обставини в цій частині.
23. Зокрема, суд апеляційної інстанції, беручи до уваги особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів, визначені Верховним Судом у справі №815/219/17 у постанові від 14.03.2018, визнав передчасним висновок, що оскаржуване рішення порушує прав та законні інтереси одного з позивачів - Львівської обласної організації Національної спілки художників України.
24. У цій частині аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції, у оскаржуваній постанові апеляційного суду зазначено, що відповідно до встановлених у цій справі обставин у Львівської обласної організації Національної спілки художників України відсутні будь-які правовстановлюючі документи стосовно об`єкту, який знаходиться на пл. Міцкевича, 9 у м. Львів.
25. Суд апеляційної інстанції також врахував, що станом на дату підписання охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 31.10.2005 був відсутній його предмет - пам`ятка архітектури XIX ст., оскільки така була демонтована згідно з ухвалою Львівської міської ради №755 від 29.05.1997 "Про знос аварійного будинку, що загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9 та передачу земельної ділянки під забудову", а тому відхилив посилання позивачів на зазначений вище охоронний договір.
26. Враховуючи, що відповідно до наявної у матеріалах справи копії Статуту Львівської обласної організації Національної спілки художників України, затвердженого 24.11.2017, основною метою діяльності Спілки є активне сприяння розвитку та підтримка якнайширшого кола українського образотворчого, декоративно - ужиткового й інших видів мистецтва, як невід`ємної частини національної та світової культури, а також захист професійних і соціальних інтересів членів Спілки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах порушеного права цього позивача.
27. Оцінюючи законність виданих відповідачем і затверджених спірним рішенням містобудівних умов та обмежень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вирішення цього питання належить до повноважень Виконкому й такі умови відповідають вимогам законодавства і державних будівельних норм, містять умови та обмеження щодо проектування і будівництва, у тому числі щодо мінімально допустимих відстаней від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд, планувальних обмежень (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони), здійснення проектування з дотриманням вимог ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень (зі змінами) з врахуванням того, що земельна ділянка (кадастровий номер 4610136600:02:006:0007) розташована у центральній частині міста у кварталі історично сформованої житлової та громадської забудови, у межах історичного ареалу міста та території, взятої під охорону ЮНЕСКО.
28. Апеляційний суд також констатував, що вказаний замовником намір забудови відповідав положенням містобудівної документації на місцевому рівні та цільовому призначенню земельної ділянки, стосовно якої видано містобудівні умови та обмеження, затверджені спірним рішенням Виконкому ЛМР, а тому визнав відсутність передбачених законом підстав для відмови у їх видачі.
29. Колегія суддів апеляційного суду зазначила й про те, що містобудівні умови та обмеження не є дозволом на виконання будівельних робіт, не є документом, що дає право на виконання будівельних робіт, а отже не є тим документом, що підлягає погодженню зі спеціально уповноваженим органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
30. До того ж, за наведеними у оскаржуваній постанові апеляційного суду мотивами, межі історичного ареалу м. Львова та межі буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Львів-ансамбль історичного центру" у встановленому законодавством порядку не визначені. При цьому, суд відзначив, що ні Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не перебачено вимог щодо погодження містобудівних умов та обмежень Міністерством культури та інформаційної політики України.
31. Судом також враховано, що Міністерство культури та інформаційної політики України не надає такої адміністративної послуги як погодження містобудівних умов та обмежень, а надає послуги погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.
32. Ураховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не допустив порушень законодавства та прав позивачів під час прийняття ним спірного рішення.
I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги
33. Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць, Львівська обласна організація Національної спілки художників України подали касаційні скарги в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" є власником земельної ділянки у м. Львові на пл. Міцкевича, 9 із кадастровим номером 4610136600:02:006:0007, цільове призначення ділянки - для будівництва та обслуговування адміністративно-торгового центру (державний акт про право власності на земельну ділянку від 04.04.2005 серії ЯА №422460).
35. Виконавчим комітетом Львівської міської ради 07.02.2020 було прийнято рішення №100 "Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ "Центр розвитку нерухомості" готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові".
36. Це рішення ухвалене за наслідком розгляду відповідачем звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" від 21.10.2019 року (зареєстрованого у Львівській міській раді 21.10.2019 за №2-32226/АП-2401) та зареєстрованого у Львівській міській раді 04.02.2020 за №2-2395-2401, містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками на будівництво готелю з адміністративно-торговими приміщеннями з підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові, враховуючи витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.10.2019 №НВ-0003864812019, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.10.2013 №10778904.
37. Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 №100 було затверджено додані до рішення містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на будівництво Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9.
38. Пунктом 2 такого рішення Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" зобов`язано: отримати у встановленому порядку технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об`єкта; розробити у спеціалізованій проектній організації або архітектора, який має кваліфікаційний сертифікат на виконання робіт, робочий проект та провести його експертизу згідно з законодавством України; розробити паспорт кольорового опорядження фасаду та погодити його у встановленому законом порядку; звернутися у відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю для отримання дозвільних документів, які дають право на початок виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.
39. Згідно з пунктом 3 спірного рішення, при розробці проекту слід врахувати результати проведеного закритого міжнародного конкурсу відповідно до умов та технології міжнародного готельного оператора, внаслідок якого було обрано образне рішення будівлі готелю.
40. Вважаючи оспорюване рішення протиправним і таким, що впливає на їхні права та інтереси, позивачі звернулися до суду.
III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
41. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник - Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць зазначає, що Львівською обласною організацією Національної спілки художників України укладений охоронний договір на залишки фундаменту колишнього будинку на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові, а забудова цієї території суперечить такому договору, що й надає їй право на звернення до суду з відповідним позовом.
42. Вважає, що суд апеляційної інстанції невірно надав оцінку фактичним обставинам справи та невірно застосував норми права в контексті порушеного права Львівською обласною організацією Національної спілки художників України, що не відповідає висновкам Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №640/11643/19.
43. Скаржник наголошує, що навколо пам`яток культурної спадщини встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель, а відповідач взагалі проігнорував, що територія, на якій планується здійснення нового будівництва, знаходиться в межах зони, охоронюваної державою та ЮНЕСКО.
44. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15.12.2018 у справі №522/6212/17, від 18.09.2019 у справі №9901/801/18, від 13.05.2020 у справі №9901/491/19 та від 18.03.2021 у справі №640/3844/20, скаржник вказує, що рішення виконавчого комітету про затвердження містобудівних умов та обмежень підлягає погодженню зі спеціально уповноваженим органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
45. На думку скаржника, висновки суду апеляційної інстанції про те, що земельна ділянка, щодо якої спірним рішенням відповідача затверджені містобудівні умов та обмеження, не перебуває в межах історичного ареалу м. Львова та на території охоронної (буферної) зони ЮНЕСКО, оскільки їх межі у встановленому законодавством порядку не визначені, а також про те, що законодавством не передбачено подання містобудівних умов та обмежень на погодження Міністерством культури та інформаційної політики України, суперечать правовій позиції Верховного Суду, сформованій у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2023 у справі №640/8728/21.
46. Аналогічні за змістом аргументи наведено й у касаційній скарзі Львівської обласної організації Національної спілки художників України.
47. У відзиві на касаційні скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" наголошує, що як підтверджено матеріалами справи та неодноразово встановлювалось судами при розгляді інших судових справ за участю позивача - Львівської обласної організації Національної спілки художників України, будинок №9 на пл. Міцкевича у м. Львові ніколи не належав цій організації на праві власності, а будь-які правовстановлюючі документи на цей об`єкт у неї відсутні.
48. У зв`язку з цим третя особа вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у Львівської обласної організації Національної спілки художників України права на звернення до суду з позовом.
49. Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості" також вказує на правильність наведених у оскаржуваній постанові апеляційного суду мотивів про безпідставність посилань позивача на охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини від 31.10.2005, укладений між Управлінням охорони історичного середовища (Управління) та Львівською обласною організацією Національної спілки художників України (Користувач (власник)).
50. З цього приводу Товариство відзначає, що станом на дату підписання вищевказаного охоронного договору фактично був відсутній його предмет - пам`ятка архітектури XIX ст., що була демонтована згідно з ухвалою Львівської міської ради №755 від 29.05.1997 "Про знос аварійного будинку, що загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9 та передачу земельної ділянки під забудову".
51. Поряд із цим, у відзиві вказується, що факт порушення прав Львівської обласної організації Національної спілки художників України та наявність у неї права на звернення до суду з цим позовом не підтверджується й метою статутної діяльності організації.
52. Товариством у відзиві на касаційну скаргу підтримується позиція суду про відсутність у цьому випадку передбачених законом підстав для відмови у виданні містобудівних умов та обмежень, оскільки намір забудови відповідав вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, цільовому призначенню земельної ділянки, а самі містобудівні умови та обмеження містили чіткі вимоги щодо планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків та споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки тощо.
53. Правильними Товариство вважає й висновки апеляційного суду про те, що погодженню відповідними органами підлягають лише проекти містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, а не містобудівні умови та обмеження які є лише вихідними даними і отримання яких передує замовленню, розробленню та затвердженню відповідної проєктної або науково-проєктної документації.
54. До того ж, за доводами відзиву, законодавством не передбачено надання Міністерством культури та інформаційної політики України такої адміністративної послуги як погодження вихідних даних на будівництво у вигляді містобудівних умов та обмежень.
55. Враховуючи це, Товариство наголошує на обґрунтованості наведених у оскаржуваній постанові апеляційного суду мотивів про те, що містобудівні умови та обмеження не є дозволом на виконання будівельних робіт, не є документом, що дає право на виконання будівельних робіт, а отже не є тим документом, який підлягає погодженню зі спеціально уповноваженим органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
56. Відзначає Товариство й те, що станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, Міністерство культури та інформаційної політики України не затвердило меж історичного ареалу міста Львова та не встановило режиму його використання, як того вимагає закон, а затвердження цих меж Виконкомом суперечить наявним у вказаного органу повноваженням, а отже не може братись до уваги.
57. Стосовно ж висновків суду апеляційної інстанції про відсутність належного затвердження меж буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини у відзиві наголошено, що ці межі можуть вважатися затвердженими лише в разі дотримання відповідних вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" й при цьому про затвердження таких меж центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, повинен проінформувати Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, чого у спірних відносинах не встановлено.
58. За наведеного, Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
59. Пояснення на касаційні скарги подано й третьою особою - Кабінетом Міністрів України, який, вказуючи на обґрунтованість висновків суду першої інстанції та заперечуючи законність прийнятої апеляційним судом постанови, вимоги касаційних скарг підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
60. Наголошує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у Львівської обласної організації Національної спілки художників України права на звернення до суду з цим позовом, оскільки оскаржуване рішення зачіпає права, обов`язки та інтереси цієї організації як сторони чинного охоронного договору на об`єкт культурної спадщини.
61. Також вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував усіх фактичних обставин справи, у зв`язку з чим неправильно застосував норми матеріального права та помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
62. Відзив на касаційну скаргу подано й відповідачем - Виконавчим комітетом Львівської міської ради, у якій стверджується про її необґрунтованість та наголошується на відсутності підстав для задоволення скарги.
63. В обґрунтуванні таких тверджень наводяться аргументи про те, що матеріалами справи, яка розглядається, та встановленими у ній обставинами підтверджується відсутність у Львівської обласної організації Національної спілки художників України будь-яких правовстановлюючих документів на об`єкт на пл. Міцкевича, 9 у м. Львів, тоді як згідно з приписами Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2001 №1768 для укладення охоронного договору стороні потрібно бути власником чи користувачем пам`ятки чи її частини.
64. У зв`язку з вищевикладеним відповідач вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що матеріалами справи та судовими рішеннями, які набрали чинності, не підтверджується факт порушеного права Львівської обласної організації Національної спілки художників України.
65. Звертає увагу відповідач і на те, що містобудівні умови, рішення щодо видачі яких є предметом оскарження, відповідають містобудівній документації на місцевому рівні та вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності й підстави для відмови у їх видачі були відсутні. При цьому, підкреслює, що станом на момент прийняття спірного у цій справі рішення на території міста Львова діяв генеральний план цього населеного пункту, затверджений у встановленому законом порядку, а також детальний план території, на якій планувалось розміщення об`єкта. До того ж, за доводами відповідача, відсутність детального плану території, у разі наявності діючого генерального плану населеного пункту, не може бути перешкодою для видання містобудівних умов та обмежень.
66. Погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції стосовно доводів учасників справи про знаходження території, яка входить до проекту детального плану, в межах історичного ареалу м. Львова та на території охоронної (буферної) зони ЮНЕСКО, відповідач зазначає, що за нормами Закону України "Про охорону культурної спадщини" погодженню відповідними органами підлягають лише проекти містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, тоді як містобудівні умови та обмеження - це лише частина вихідних даних на будівництво і не є проектом містобудівних перетворень, а отже його проект не є тим документом, що підлягає погодженню зі спеціально уповноваженим органом державної влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
67. Окрім цього Виконавчий комітет Львівської міської ради стверджує, що станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин межі історичного ареалу м. Львова та межі буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Львів-ансамбль історичного центру" у встановленому законодавством порядку не були визначені, а режим його використання не був встановлений у визначений законом спосіб.
68. З цих підстав відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
69. Під час розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції учасники справи у судових засіданнях свої доводи та вимоги підтримали.
70. Представниця ТОВ "ЦРН" у своїх додаткових поясненнях та під час надання їй слова у судових засіданнях, окрім раніше висловлених аргументів, наголошувала й на тому, що наказом Мінкультури від 10.06.2016 №429 будинок, розташований на пл. Міцкевича. 9 у м. Львові визнано таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України у зв`язку з невідповідністю критеріям, наведеним у Порядку визначення категорій пам`яток до занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
71. З цих підстав представниця Товариства стверджувала, що на земельній ділянці, щодо якої у спірних правовідносинах видано містобудівні умови та обмеження, відсутня пам`ятка культурної спадщини, а тому така ділянка не може бути віднесена до земель історико - культурного призначення.
72. Представник Мінкультури у судових засіданнях надав пояснення, у яких підкреслював, що об`єкт всесвітньої культурної спадщини, до якого віднесено й "Львів - Ансамбль історичного центру", має правовий статус пам`ятки національного значення в силу закону, оскільки відповідні приписи про це містяться у статті 37-2 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
73. Тому висловлював переконання про те, що вищезгаданий об`єкт є пам`яткою національного значення та вважав, що видані Товариству та оспорювані у цій справі містобудівні умови та обмеження не містять обов`язкової інформації про те, що за адресою майбутнього будівництва знаходиться об`єкт, який перебуває під посиленою охороною держави та ЮНЕСКО, має статус пам`ятки культурної спадщини національного значення.
74. Мінкультури також зазначало, що межі буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини, до визначення їх у встановленому законом порядку, встановлюються відповідно до меж, зазначених у номінаційному досьє такого об`єкта. З огляду на це, Мінкультури заперечувало доводи Товариства та відповідача про те, що межі такої буферної зони не визначені.
75. Посилаючись на такі аргументи, Мінкультури вважало, що до території, яка знаходиться за адресою майбутнього будівництва, необхідно застосовувати правовий режим, встановлений законом для пам`ятки національного значення.
76. Вказуючи на розташування в межах земельної ділянки, відданої у спірних відносинах під забудову, пам`ятки культурної спадщини національного значення, Мінкультури стверджувало, що така ділянка, з огляду на ці обставини та приписи статей 53, 54 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", розміщена в межах земель історико - культурного призначення.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
77. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України від 17.02.2011 №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (преамбула до вказаного Закону; тут і далі у тексті постанови в редакції, чинній станом на час виникнення спірних у справі правовідносин).
78. За визначенням наведених у вказаному вище Законі термінів, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією (пункт 8 частини першої статті 1).
79. Отримання замовником або проектувальником вихідних даних є першим етапом проектування та будівництва об`єктів (пункт 1 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), а підготовка містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки у випадках і порядку, передбачених законодавством, включено до комплексу робіт, пов`язаних із створенням об`єкта архітектури (абзаци перший, другий статті 4 Закону України від 20.05.1999 №687-XIV "Про архітектурну діяльність").
80. За приписами частини першої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
81. Відповідно до частин третьої - шостої, восьмої цієї ж статті містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
4) витяг із Державного земельного кадастру.
Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.
Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).
Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
Містобудівні умови та обмеження містять:
1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;
2) інформацію про замовника;
3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;
4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах;
5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;
6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);
7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;
8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони);
9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.
Перелік зазначених умов є вичерпним.
Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.
Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.
Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.