ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9
у справі № 1-7/12 (провадження № 13-5зво23)
за заявами захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_12
та ОСОБА_13 відповідно про перегляд за виключними обставинами вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, ухвал Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 рокуз підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом
1. Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року засуджено ОСОБА_12 за частиною третьою статті 27, пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12 частини другої статті 115, частиною третьою статті 27, частиною першою статті 263, частиною третьою статті 27, статтею 348 Кримінального кодексу України (далі - КК) та ОСОБА_13 за пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12, 13 частини другої статті 115, частиною першою статті 129, частиною першою статті 263, статтею 348 КК та призначено кожному на підставі статті 70 КК остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є їхньою власністю. Цим же вироком вирішено цивільні позови про стягнення із засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 коштів на відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_18 . Також вирішено питання про стягнення із засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 судових витрат.
2. Справу було розглянуто за процедурою Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року).
3. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни. Рекомендовано Києво-Святошинському районному суду Київської області розглянути питання про стягнення судових витрат у порядку статей 409, 411 КПК 1960 року.
4. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року судові рішення щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 змінено, виключено з них вказівку на засудження ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за пунктом 8 частини другої статті 115 КК. У порядку частини першої статті 395 КПК 1960 року на підставі частини першої статті 49 КК ОСОБА_13 звільнено від призначеного покарання за частиною першою статті 129 КК у зв`язку з закінченням строків давності. Ухвалено вважати засудженими ОСОБА_12 за частиною третьою статті 27, частиною першою статті 263, частиною третьою статті 27, статтею 348, частиною третьою статті 27, пунктами 1, 5, 6, 11, 12 частини другої статті 115 КК та ОСОБА_13 за частиною першою статті 263, пунктами 1, 5, 6, 11, 12, 13 частини другої статті 115, статтею 348 КК та призначено кожному на підставі статті 70 КК остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є їхньою власністю.
5. Суд першої інстанції, з урахуванням змін, внесених судом касаційної інстанції, визнав засуджених винуватими у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, ряду злочинів. Зокрема, ОСОБА_12 - у тому, що він організував умисне вбивство двох чи більше осіб, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, а також вбивство працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; у незаконному придбанні, носінні, зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів; ОСОБА_13 -в умисному вбивстві двох чи більше осіб, учиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство; у вбивстві працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; у незаконному придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів; у погрозі вбивством за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози.
6. 28 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалила постанову у справі № 1-7/12 (далі - постанова), якою заяви захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 задовольнила частково: вирокрайонного суду та ухвали апеляційного та касаційного судів змінила. Виключила з цих судових рішень посилання на показання ОСОБА_13, свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_22, протоколи пред`явлення ОСОБА_13 та свідку ОСОБА_19 фотознімків для впізнання, протоколи відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_19, як на докази винуватості засуджених у вчиненні злочинів. У решті судові рішення залишила без змін.
Позиція Великої Палати
7. Надаючи оцінку встановленому Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) порушенню пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з проведенням закритого судового розгляду судом першої інстанції, Велика Палата зазначила, що міжнародна судова установа не вказала, що це вплинуло на загальну справедливість провадження або поставило під сумнів його кінцевий результат на національному рівні (пункт 25 постанови); закритий для публіки розгляд справи не впливає на порядок оцінки судом зібраних у провадженні доказів, передбачений нормами процесуального законодавства, зокрема статті 67 КПК 1960 року (пункт 26 постанови); процесуальний закон не містив заборони ухвалювати усно з унесенням до протоколу рішення про слухання справи у закритому режимі (пункт 27 постанови). На думку більшості суддів Великої Палати, навіть за умови повторного розгляду справи після скасування судових рішень щодо ОСОБА_12, ОСОБА_13 національні суди не позбавлені можливості прийняти рішення, належним чином його умотивувавши, про закритий розгляд справи у формі й у спосіб, визначені КПК (пункт 30 постанови).
8. Досліджуючи характер встановлених ЄСПЛ порушень пункту 1 і підпунктів "b" і "c" пункту 3 статті 6 Конвенції у зв?язку з ненаданням належних можливостей для підготовки захисту у дні проведення судових засідань, Велика Палата вказала, що їх слід розглядати у взаємозв`язку з певними особливостями конкретної справи, перебігу судового провадження, з позицією сторін та процесуальною поведінкою учасників провадження (пункт 33 постанови); за таких обставин доводи в заяві захисника ОСОБА_10 про те, що неналежність умов для підготовки ОСОБА_12 до захисту від обвинувачення слугує підставою для скасування рішень національних судів і призначення нового судового розгляду, є непереконливими та неспроможними (пункт 35 постанови). Щодо ОСОБА_13 Велика Палата, пославшись на його позицію, викладену у судовому засіданні, констатувала, що такі показання узгоджуються з іншими зібраними у справі фактичними даними, місцевий суд визнав допустимими і послався на них у вироку на обґрунтування доведеності пред`явленого обвинувачення (пункт 36 постанови). Разом з тим, ураховуючи висновки ЄСПЛ щодо впливу порушень за пунктом 1, підпунктами "b" і "c" пункту 3 статті 6 Конвенції на справедливість судового розгляду, Велика Палата вважала за необхідне їх виключити з вироку й ухвал як недопустимі, тобто такі, що отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини (пункти 37 постанови).
9. У зв`язку з установленим ЄСПЛ порушенням права першого заявника ( ОСОБА_12 ) за пунктом 1 та підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції з огляду на неможливість допитати в суді свідків сторони обвинувачення ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_22, Велика Палата вказала, що використання національними судами на підтвердження винуватості засуджених показань цих свідків, наданих у досудовому розслідуванні, суперечить конвенційним гарантіям права на справедливий суд, тому ці докази підлягають виключенню з вироку й ухвал (пункт 40 постанови).
10. Оцінюючи констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_13 на правову допомогу, гарантоване пунктом 1 та підпунктом "c" пункту 3 статті 6 Конвенції, яке полягало у відсутності доступу до захисника на початковому етапі розслідування, недопущенні певний час обраного на власний розсуд захисника та незадокументованих допитах без присутності захисника на стадії досудового розслідування, Велика Палата вважала за необхідне виключити із судових рішень у цій справі посилання на ці показання ОСОБА_13 та на протоколи слідчих дій за його участі (пред`явлення фотознімків для впізнання, відтворення обстановки й обставин події) як на докази обвинувачення через їх отримання внаслідок істотного порушення гарантованих Конвенцією прав і свобод людини (пункт 47 постанови).
11. Також з огляду на констатовану ЄСПЛ відсутність гарантій проти зловживань працівників міліції під час отримання свідчень ОСОБА_19, а отже, їх сумнівність із погляду статті 3 Конвенції, зважаючи на зміст констатованого порушення пункту 1 статті 6 Конвенції під час їх оцінки судом, Велика Палата визнала за необхідне виключити із судових рішень посилання як на докази винуватості засуджених показання свідка ОСОБА_19, а також на протоколи слідчих дій за її участі (пред`явлення фотознімків для впізнання та відтворення обстановки і обставин події) (пункт 49 постанови).
12. З урахуванням викладеного, Велика Палата дійшла висновку про те, ЄСПЛ у справі "Суслов та Батікян проти України" не поставив під сумнів кінцевий результат кримінального провадження на національному рівні, а тому єдиним способом виправлення констатованих порушень конвенційних прав засуджених є зміна вироку й ухвал у межах перегляду справи Верховним Судом за визначеною законом процедурою і виключення з них посилань на докази, визнані недопустимими на основі рішення ЄСПЛ (пункт 71 постанови).
Мотиви висловлення окремої думки
13. Не погоджуючись із обраним Великою Палатою способом виправлення констатованих ЄСПЛ порушень, вважаємо, що у цій справі ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягали скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
14. Згідно з вимогами пункту 1 статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
15. Відповідно до положень глави 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
16. Як передбачено статтею 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
17. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.
18. Згідно з пунктом ІІ Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини", прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
19. Рішенням ЄСПЛ у справі "Суслов та Батікян проти України" констатовано ряд суттєвих порушень статті 6 Конвенції, які виразилися у тому, що:
19.1 районний суд, ухвалюючи рішення про проведення закритого судового розгляду всупереч національному законодавству, не постановив мотивованої ухвали (пункт 124 Рішення) та не дійшов конкретних висновків стосовно необхідності закриття судового розгляду для захисту вагомого суспільного інтересу і не обмежив закритість процесу мірою, необхідною для захисту такого інтересу (пункт 125 Рішення). Жоден із зазначених недоліків не був розглянутий апеляційним судом в його ухвалі, якою він залишив без змін вирок суду першої інстанції (див. пункт 70). Крім того, публічний розгляд справи апеляційним судом і Вищим спеціалізованим судом України не був достатнім для виправлення ситуації, оскільки перегляд на цих стадіях був обмеженим, зокрема свідки не заслуховувалися особисто, а слідчі дії безпосередньо не проводилися (пункти 125 - 126 Рішення). А отже було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції - непроведення публічного судового розгляду у справі обох заявників;
19.2 перший заявник ( ОСОБА_12 ) під час проведення судових засідань не отримував харчування, постійно перебував у кайданках, а вільне спілкування із захисником могло відбуватись лише з дозволу головуючого (пункти 148 - 151 Рішення). А отже йому не були надані належні можливості для підготовки свого захисту, що суперечило вимогам справедливого судового розгляду та рівності сторін, і порушувало пункт 1 і підпункти "b" і "c" пункту 3 статті 6 Конвенції. Такі ж порушення ЄСПЛ встановив щодо другого заявника ( ОСОБА_13 ) (пункт 200 Рішення).
19.3 ЄСПЛ поставив під сумнів анонімність свідків сторони обвинувачення, зокрема ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_25 зазначивши, що це були справжні імена знайомих першого заявника. Завдання суду першої інстанції полягало у з`ясуванні цього питання та перевірці, якщо це було доречно, існування вагомих підстав для виправдання захисту особи свідків (пункти 160 - 161 Рішення). Однак така оцінка не проводилася. З огляду на обставини у цій справі, ЄСПЛ зазначив, що не вважає, що існувала вагома причина не проводити допит свідків ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_25 у суді першої інстанції (пункт 161 Рішення). Зрештою, Суд дійшов висновку про відсутність достатніх урівноважуючих факторів, які б дозволили справедливо та належно оцінити достовірність неперевірених показань у справі (пункт 163 Рішення), у тому числі свідка ОСОБА_24, показання якого були достатньо вагомими для засудження першого заявника ( ОСОБА_12 ) (пункт 162 рішення), унаслідок чого було констатовано порушення Україною пункту 1 та підпункту "d" пункту 3 статті 6 Конвенції;
19.4 щодо другого заявника ( ОСОБА_13 ) ЄСПЛ констатував низку порушень права на правову допомогу, зокрема обмеження доступу до захисника у період з моменту затримання в ніч із 03 на 04 жовтня 2009 року до 06 жовтня 2009 року, що не було виправдано жодними вагомими підставами, у зв`язку із чим Суд зазначив, що відповідне обмеження справді вплинуло на загальну справедливість судового розгляду, оскільки протягом перших двох днів, коли другому заявнику не надавалася правова допомога, працівники міліції зібрали та долучили до матеріалів справи значну кількість доказів, зрештою використаних проти нього (пункт 179 рішення). Крім того, ЄСПЛ констатував порушення права на правову допомогу через безпідставну відмову слідчого призначити захисником ОСОБА_26 (пункти 181, 182 рішення), неодноразове незадокументоване спілкування слідчого з ОСОБА_13 за відсутності захисника (пункти 184, 185 рішення). У контексті останнього порушення Суд зазначив, що кожен випадок незадокументованого спілкування слідчого з другим заявником за відсутності захисника останнього становив неправомірне обмеження права на правову допомогу, що мало певний вплив на загальну справедливість провадження (пункт 185 рішення). Зрештою, ЄСПЛ констатував порушення пункт 1 і підпункт "c" пункту 3 статті 6 Конвенції;
19.5 національні суди надали перевагу показанням ОСОБА_27, у яких вона викривала другого заявника ( ОСОБА_13 ), попри те що її остаточна версія подій була на його користь (пункти 60, 61, 69 і 70). Жодного обґрунтування для такої переваги наведено не було. Також не було встановлено, що ця версія подій, якій надали перевагу суди, була ОСОБА_28 добровільно (пункт 195 рішення). ОСОБА_29 справді були достатньо вагомими для визнання другого заявника ( ОСОБА_13 ) винним, а отже, спосіб, у який розглядалися постійні зміни в її показаннях, міг підірвати загальну справедливість судового розгляду. Внаслідок цього було констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
20. Крім того, ЄСПЛ констатував, що з огляду на факти справи, доводи сторін і висновки за статтею 6 Конвенції (див. пункти 127, 141, 152 і 164) він розглянув основні юридичні питання, порушені першим заявником ( ОСОБА_12 ) у його заяві, й немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших скарг цього заявника (пункт 166 рішення). Схожий висновок із посиланням на пункти 187, 197 і 200 рішення, ЄСПЛ зробив і щодо інших скарг другого заявника ( ОСОБА_13 ).