1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 755/15848/20

провадження № 61-13118св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: ОСОБА_1 (позивачка за зустрічним позовом), ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Слабоус Євгеній Анатолійович, на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А., від 01 серпня 2023 року.

Зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви та їх обґрунтування

1. У жовтні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. На обґрунтування позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що 29 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К2UVGK00000010, за умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 329 424,00 дол. США з кінцевим терміном повернення кредиту

до 29 грудня 2026 року.

3. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

29 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2UVGK00000010.

4. Позивач за первісним позовом посилався на те, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором не виконувала, у зв`язку із чим станом на 02 вересня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 5 237 270,69 грн, з яких: 3 935 510,25 грн - заборгованість за тілом кредиту, 131 937,39 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 902 040,79 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

5. З огляду на наведене, а також ураховуючи уточнення позовних вимог,

АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 на її користь суму заборгованості за кредитним договором № К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року у розмірі 3 935 510,25 грн (заборгованість за тілом кредиту).

6. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк", в якому просила визнати недійсними умови пункту 1.1 кредитного договору № К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року, а саме щодо сплати позичальником на користь АТ КБ "ПриватБанк" винагороди за надання фінансового інструменту щомісячно в період сплати кредиту в розмірі 0,33 % від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору.

7. Зустрічна позовна заява обґрунтована посиланням на те, що зазначений пункт кредитного договору є недійсним в силу положень статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

8. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 і об`єднано її в одне провадження з первісним позовом.

Стислий виклад позиції сторін щодо заявлених вимог

9. ОСОБА_1 заперечувала проти заявлених АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на незаконність стягнення банком щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,33 % та винагороди за проведення моніторингу згідно з пунктом 6.2 кредитного договору. Зазначала, що протягом дії кредитного договору, а саме у період з 20 червня 2007 року по 16 вересня

2016 року позивачем протиправно утримано з неї суму комісій у розмірі

97 207,27 дол. США, що станом на 18 січня 2021 року становить 2 726 897,22 грн. Вважала, що на зазначену суму підлягає зменшенню сума основного боргу. Також зауважувала про припинення поруки ОСОБА_2 на підставі положень частини першої статті 559 ЦК України (збільшення обсягу його відповідальності у зв`язку з укладенням додаткових угод).

10. АТ КБ "ПриватБанк" заперечувало проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на дійсність кредитного зобов`язання, виконання банком його умов, надання усієї необхідної інформації позичальнику, передбаченої Законом України "Про захист прав споживачів", погодження відповідачкою таких умов та виконання їх протягом тривалого часу. Крім того, банк вважав, що умови пункту 1.1 кредитного договору не суперечать приписам статей 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Договір поруки вважав чинним, з огляду на обумовлений у ньому строк його дії, вказував, що умовами укладених між банком та позичальницею додаткових угод було зменшено розмір боргу за договором.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року у задоволенні первісного позову АТ КБ "ПриватБанк" та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що АТ КБ "ПриватБанк" не надав належних, достатніх та допустимих доказів на обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором, а також отримання позичальницею грошових коштів в кредит у порядку, визначеному умовами кредитного договору, через касу банку (готівкою).

13. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що положення пункту 1.1 спірного кредитного договору, які передбачають сплату позичальником на користь банку винагороди щомісяця у розмірі 0,33 % від суми виданого кредиту, є нікчемними, порушують публічний порядок, однак визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивачки за зустрічним позовом.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

14. Постановою Київського апеляційного суду від01 серпня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове

рішення, яким позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

15. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь

АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором

№ К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року у розмірі 3 935 510,25 грн.

16. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

17. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 44 955,49 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк"

44 955,49 грн судового збору.

18. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк", пославшись на необґрунтованість розміру заборгованості. Судом не враховано, що банк або інша фінансова установа, яка заявляє вимоги про стягнення заборгованості, зобов`язані надати докази на підтвердження виконання ними зобов`язань по наданню кредиту та зазначити яка заборгованість існує у позичальника. У разі, якщо заперечення проти позову зводяться до спростування розміру заборгованості, саме відповідач на підтвердження своїх доводів зобов`язаний зазначити в чому полягає невідповідність розміру заборгованості та надати суду докази на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором та погашення заборгованості. З огляду на ненадання відповідачами доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань по поверненню кредиту, суд апеляційної інстанції вважав вимоги банку обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

19. При вирішенні зустрічних позовних вимог апеляційним судом зазначено, що суд першої інстанції не звернув увагу, що кредитний договір №К2UVGK00000010 між сторонами укладено 29 грудня 2006 року під час дії редакції Закону України "Про захист прав споживачів", приписи якого передбачали можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством. Водночас,

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом за захистом свого порушеного права зі спливом строку позовної давності, про застосування якого заявлено

АТ КБ "ПриватБанк", що є підставою для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

20. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня

2023 року заяву АТ КБ "ПриватБанк" про ухвалення додаткової постанови задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк"

29 516,32 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 29 516,32 грн судового збору.

21. Додатковим судовим рішенням вирішено питання про розподіл судового збору, понесеного позивачем за первісним позовом у суді першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. 01 вересня 2023 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Слабоус Є. А., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

23. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 рокуу справі № 569/17272/15-ц, від 05 червня 2019 року

у справі № 9901/847/18, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 302/946/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15-ц, від 21 липня 2021 року

у справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15-ц, від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15-ц, від 20 липня 2022 року у справі

№ 343/557/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що кредитний договір було укладено сторонами після набрання чинності статтями 11 і 18 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів" №3161-IV. Положення статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, були чинними до 13 січня 2006 року. Натомість кредитний договір укладено 29 грудня 2006 року. Ураховуючи наведене, вважає застосовану судом апеляційної інстанції практику Верховного Суду нерелевантною спірним правовідносинам.

25. Також посилається на необґрунтоване прийняття судом апеляційної інстанції до уваги наданого позивачем розрахунку заборгованості, з огляду на неналежність розрахунку, доданого до позовної заяви, та подання подальших доказів розміру заборгованості неуповноваженим представником. Зазначеним представником банку також було подано заяву про застосування позовної давності, а тому вважає її розгляд судом апеляційної інстанції неправомірним.

26. Додатково зауважує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині долучення до матеріалів справи нових доказів, прийнятих з порушенням положень статей 83, 367 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27. Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року зменшено

ОСОБА_1 розмір судового збору за подання касаційної скарги, касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

28. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/15848/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

29. 20 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

30. Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

31. 20 жовтня 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" через підсистему "Електронний суд" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

32. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суд апеляційної інстанції правильно врахував чинні на момент укладення кредитного договору приписи Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема частини п`ятої статті 18 зазначеного Закону, які передбачали можливість визнання недійсними умов договору, які визнано несправедливими. З урахуванням того, що ОСОБА_1 у зустрічному позові, поданому у січні

2021 року, просила суд визнати недійсними умови кредитного договору

від 29 грудня 2006 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про застосування наслідків спливу позовної давності до таких вимог.

33. Доводи касаційної скарги щодо недоведеності позовних вимог банку та подання доказів з порушенням процесуальних норм вважає необґрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. 29 грудня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К2UVGK00000010, за умовами пункту 1.1 якого банк передав позичальниці кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 29 грудня 2006 року по 29 грудня 2026 року включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 270 000,00 дол. США, а також у розмірі 59 424,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченими пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмір 1,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,33 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту, згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 договору. Періодом сплати погоджено вважати період з "20" по "25" число кожного місяця.

35. Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №К2UVGK00000010, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

36. 29 червня 2016 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за умовами якої сторони зменшили суму заборгованості, що виникла у період з 29 грудня 2006 року

по 29 червня 2016 року на 36 904,87 дол. США, з яких відсотки - 30 651,47 дол. США, комісія - 2 673,00 дол. США, пеня у розмірі 3 580,40 дол. США.

37. 15 серпня 2016 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, відповідно до якої сторони визначили, що станом на 15 серпня 2016 року сума заборгованості за кредитним договором становить 249 591,55 дол. США, сторонами змінюється валюта зобов`язання з долару США на гривню України за курсом 25,044197 грн. за 1,0 долар США, у зв`язку з чим заборгованість позичальниці становить 6 250 819,95 грн.

38. У зв`язку з порушенням умов кредитного договору №К2UVGK00000010

від 29 грудня 2006 року АТ КБ "ПриватБанк" направило на адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення з вимогою усунути порушення зобов`язань № 30.1.0.0/2-61228К2U4L181 від 15 вересня 2020 року.

Позиція Верховного Суду

39. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

40. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу

41. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

43. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

44. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

45. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

46. Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі

№ 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

47. Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

48. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

49. У Рішенні від 01 листопада 2023 року № 9-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дієвий та ефективний захист прав споживачів є одним зі способів виконання державою її головного конституційного

обов`язку - утверджувати й забезпечувати права і свободи людини (абзац перший підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини).

50. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

51. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

52. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

53. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

54. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.


................
Перейти до повного тексту