Постанова суду № 359/1144/21 від 06.12.2023 про її бажання проживати разом з батьком, який повністю її забезпечує всім необхідним. Також дитина сторін пояснила, що разом із...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 359/1144/21

провадження № 61-10593св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2022 року у складі судді Яковлєвої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просила відібрати дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, повернути її за попереднім місцем проживання разом з матір`ю ОСОБА_1 ; встановити ОСОБА_2 графік спілкування з дочкою, а саме: кожної другої суботи з 14 год 00 хв до 21 год 00 хв, кожного вівторка та четверга з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що сторони із 26 серпня 2010 року перебували у шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася спільна дочка ОСОБА_4 . На підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано та визначено місце проживання дочки разом із матір`ю.

01 лютого 2021 року ОСОБА_2 взяв дочку з дозволу матері, щоб провести з нею спільно час, проте фактично викрав і не повертає її додому. Про даний факт позивачкою зроблено заяву до Дніпровського управління поліції.

Враховуючи вказане та вимоги статей 150, 153, 154, 162 Сімейного кодексу України (далі - СК України) позивачка просила позов задовольнити у повному обсязі.

У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просив визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком - ОСОБА_2 та встановити графік спілкування ОСОБА_1 із дочкою, а саме: кожної другої суботи з 14 год 00 хв до 21 год 00 хв, кожного вівторка та четверга з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв.

Зустрічну позовну заяву обґрунтовано тим, що їх спільна дочка сама не бажає проживати із матір`ю, та хоче проживати разом з батьком. Виключно ці підстави та відсутність у матері бажання знайти компромісне рішення у вирішенні цього питання, змусили відповідача подати такий позов до суду.

Ухвалами Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 та залучено до участі у справі Службу у справах дітей Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області та Службу у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації як третіх осіб.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_2 . Встановлено наступний графік спілкування ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 : кожна друга субота з 14 год 00 хв до 21 год 00 хв; кожний вівторок та четвер з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка добровільно, за попередньої усної домовленості із ОСОБА_2, надала йому дитину для спільного проведення часу на вихідних днях. ОСОБА_3 не викрадав та не утримує дитину поза її волею. Саме дитина не бажає повертатися до матері та проживати разом із нею. Доказів протилежного до суду сторонами не надано.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що місце проживання малолітньої дочки разом із батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини; встановлюючи час зустрічей дитини із матір`ю, суд взяв до уваги висновки служб у справах дітей та сім`ї, а також думку самої дитини.

У свою чергу суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками місцевого суду, не знайшовши підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції допитано дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка підтвердила зміст долучених до справи письмових пояснень про її бажання проживати разом з батьком, який повністю її забезпечує всім необхідним. Також дитина сторін пояснила, що разом із ними проживає її баба - мати батька, з якою у неї теж гарні відносини. У сім`ї матері їй приходилося спати у одній кімнаті з сином вітчима, що їй було дуже неприємно і почувалася вона некомфортно, а у батька для проживання вона має окрему кімнату. Батько та баба її розуміють, підтримують, у них склалися дружні відносини, з ними вона почувається вільно.

Представником органу опіки та піклуванням, присутнім під час надання пояснень ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції, проаналізовано та вказано, що дитина надавала покази без будь-якого тиску, добровільно.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання разом із матір`ю. Матеріали касаційної скарги містять також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16, від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19, від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу, далі - ЦПК України). Зазначає також, що судами прийнято судові рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця також зазначає, що: відповідач ОСОБА_2 вказав неправдиві відомості у зустрічній позовній заяві; батько у порівнянні з матір`ю веде так званий "кочовий" спосіб життя, що не відповідає найкращим інтересам дитини; особисте життя батька дитини є невизначеним, незрозуміло чи продовжує він проживати із жінкою без реєстрації шлюбу, що відноситься до інших обставин, що мають істотне значення, в розумінні частини першої статті 161 СК України; позивачка заявляла до органу поліції про викрадення дитини, що спростовує твердження суду, про те, що батько не викрадав дитину; суд не врахував обставини у справі № 759/4431/22, в межах якої розглядалась справа про вчинення відповідачем дрібного викрадення чужого майна в магазині " Епіцентр", що може свідчити про нестачу коштів, в результаті якої ОСОБА_2 вимушений вчиняти крадіжки, і така поведінка батька може погано вплинути на дитину; висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру, по суті суд вирішив перекласти відповідальність на органи опіки та піклування, не надавши іншим доказам належної уваги, і не врахувавши, що такий висновок має лише рекомендаційний характер; суд не врахував, що у висновку виконавчого комітету Вороньківської сільської ради зазначено, що дитина тимчасово перебуває у баби, таким чином дитиною опікується не батько, всупереч тому, що він каже; установлений судом графік спілкування матері із дочкою не є достатнім, оскільки не передбачає спільного відпочинку, у період канікул не передбачено більш тривале перебування дитини із матір`ю; 30 травня 2023 року Київський апеляційний суд неправомірно здійснив розгляд справи без участі позивачки, незважаючи на подане клопотання про його відкладення; постанова апеляційного суду ґрунтується лише на тому, що дитина висловила своє бажання залишитися з батьком, хоч це і не відповідає якнайкращому забезпеченню її інтересів; апеляційний суд проігнорував подані стороною позивачки клопотання.

У серпні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від третіх осіб станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 359/1144/21 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 359/1144/21.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували із 26 серпня 2010 року у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно з рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року у справі № 2-7696/12.

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 17 серпня 2018 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % мінімального прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 30 липня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з Інформацією з Єдиного реєстру боржників від 01 лютого 2021 року ОСОБА_2 значиться боржником у виконавчому провадженні № 57511884 щодо стягнення аліментів.

Зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, виданого Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), випливає, що 16 жовтня 2020 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, у зв`язку з чим подружжю присвоєно єдине прізвище - ОСОБА_9 .

01 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася із письмовою заявою до т.в.о. начальника Дніпровського ГУНП у м. Києві А. Пасічника, в якій повідомила, що за усною домовленістю із ОСОБА_2 передала йому 29 січня 2021 року дочку ОСОБА_10 для проведення спільного часу на вихідних, дитину батько мав повернути матері 31 січня 2021 року до 20 год 00 хв, проте цього обов`язку не виконав і у телефонній розмові повідомив, що дитину не віддасть.

02 лютого 2022 року старшим інспектором сектору ювенальної превенції Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відібрано письмові пояснення.

У своїх поясненнях ОСОБА_2 підтвердив, що 29 січня 2021 року взяв свою малолітню дочку ОСОБА_10 для спільного проведення часу на вихідних. Коли прийшов час повертати дитину до мами, де вона і проживала, дочка почала плакати і категорично відмовилася їхати до матері, з огляду на що було здійснено телефонний дзвінок матері з повідомленням, що дитина залишиться з ним. Крім того, в поясненнях повідомив про намір звернення з цього питання до органу опіки та суду з метою визначення місця проживання дочки разом з ним.

Цього ж дня відібрано письмові пояснення і у дочки сторін ОСОБА_3, у яких вона зазначила, що проживала разом з мамою, її новим чоловіком, дітьми та батьками вітчима у квартирі у м. Києві. 29 січня 2021 року мама дозволила їй провести час на вихідних із батьком. Повертатися проживати разом з мамою вона не хоче категорично, оскільки мати ображає її, а тому з власної волі попросила у батька не везти її до неї та лишитися проживати з ним.

Крім того, до справи долучено й письмові пояснення ОСОБА_3, адресовані суду, де дівчина зазначила, що проживає разом із татом. У батька їй подобається проживати більше, оскільки він спокійний, приділяє їй увагу, грається, навчається з нею, надав їй окрему обладнану кімнату, гарно відноситься до неї. За місцем проживання мами їй було некомфортно, оскільки в одній кімнаті проживали її мама з новим чоловіком, вона та інші діти. Вказує, що її критикували та засуджували за погані оцінки, могли вдарити зошитом по голові. Мама не приділяла їй уваги та не цікавилась її життям, інтересами. Дитина повідомила, що любить батька і хоче проживати разом з ним.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає разом зі своєю дочкою на АДРЕСА_1, в цьому ж будинку зареєстрована та проживає його мати ОСОБА_11

21 лютого 2022 року Виконавчий комітет Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області надав суду роз`яснення за № 535/02-17, яким вирішено встановити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її батьком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

24 жовтня 2022 року орган опіки та піклування виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області надав доповнені роз`яснення, згідно з якими підтримав раніше прийнятий висновок в частині визначення місця проживання дитини разом з батьком, а також визначив способи участі ОСОБА_1 у вихованні дочки, місце та час їх спілкування згідно з графіком: щомісячно кожна друга субота з 14 год 00 хв до 21 год 00 хв; кожного вівторка та четверга з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв; щорічно під час канікул по декілька днів влітку та взимку за бажанням дитини. Зустрічі проводити на території с. Сошників, м. Київ, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, без присутності батька дитини, із обов`язковим урахуванням стану здоров`я, бажання, інтересів та потреб дитини.

Відповідно до висновку від 25 липня 2022 року № 104-3534 Службою у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації вирішено визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її батьком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, та встановити способи участі ОСОБА_1 у вихованні дочки шляхом спілкування з нею щонеділі з 09 год 00 хв до 21 год 00 хв, за згодою дитини.

Висновком Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 18 серпня 2022 року № 103/4069/41/3 вирішено визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її батьком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, та встановити способи участі ОСОБА_1 у вихованні дочки шляхом спілкування з нею щонеділі з 09 год 00 хв до 21 год 00 хв, за згодою дитини.

Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції допитано дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка підтвердила зміст долучених до справи письмових пояснень про її бажання проживати разом з батьком, який повністю її забезпечує всім необхідним. Також дитина сторін пояснила, що разом з ними проживає її баба - мати батька, з якою у неї теж гарні відносини. У сім`ї матері їй приходилося спати у одній кімнаті з сином вітчима, що їй було дуже неприємно і почувалася вона некомфортно, а у батька для проживання вона має окрему кімнату. Батько та баба її розуміють, підтримують, у них склалися дружні відносини, з ними вона почувається вільно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо відібрання дитини

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина перша статті 162 СК України).

Указана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою.

Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини з огляду на її фізичний та психічний розвиток.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом положень частин сьомої, восьмої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку потрібно виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, проте з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Положення частини першої статті 162 СК України, якою передбачено відібрання дитини, покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20)

Судами установлено, що ОСОБА_1 добровільно, за попередньою усною домовленістю із ОСОБА_2, передала відповідачу дитину для спільного проведення часу на вихідних, батько дочку не викрадав та не утримує дитину поза її волею, саме дитина не бажає повертатися до мами та проживати разом з нею, а доказів протилежного суду не надано.

Саме лише подання позивачкою заяви до правоохоронних органів про викрадення дитини, на що посилається заявниця, зазначеного не спростовує та не підтверджує факту викрадення дитини. Матеріали справи не містять відомостей, що дитина перебуває у розшуку.

У відповідь на таке звернення ОСОБА_1 поліцією відібрано відповідні письмові пояснення від батька та від самої дитини, якими установлено, що дитина із власної ініціативи не хоче повертатися до місця проживання матері.

Інші доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди заявниці з висновками судів та переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для захисту прав позивачки та інтересів дитини в порядку, визначеному статтею 162 СК України, у задоволенні цієї вимоги правильно відмовлено.

Щодо визначення місця проживання дитини

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

................

Перейти до повного тексту