ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
місто Київ
справа № 569/19573/20
провадження № 61-5632св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лейк Ленд Груп", ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: державний реєстратор Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області Чернацька Оксана Володимирівна, приватний нотаріус Рівненського нотаріального округу Камінська Яна Михайлівна, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2022 року, постановлене суддею Харечком С. П., та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Шимківа С. С., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейк Ленд Груп" (далі - ТОВ "Лейк Ленд Груп"), ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: державний реєстратор Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області Чернацька О. В. (далі - державний реєстратор), приватний нотаріус Рівненського нотаріального округу Камінська Я. М., ОСОБА_5, ОСОБА_6, у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 09 липня 2019 року № 47686923 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1867884756246 (далі - квартира № 4), за ОСОБА_2 ;
визнати недійсним акт від 02 березня 2020 року № 809-810 приймання-передання квартири АДРЕСА_2 від ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ "Лейк Ленд Груп";
скасувати рішення державного реєстратора від 11 березня 2020 року № 51547916 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ "Лейк Ленд Груп";
визнати недійсним акт від 12 березня 2020 року № 850-851 приймання-передання квартири АДРЕСА_2 від ТОВ "Лейк Ленд Груп" до ОСОБА_3 ;
скасувати рішення державного реєстратора від 17 березня 2020 року № 51658478 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 24 вересня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зареєстрований за № 1244;
витребувати від ОСОБА_4 на користь співвласників квартири АДРЕСА_3 (далі - квартира АДРЕСА_4 ) будівлю літньої кухні (квартиру АДРЕСА_2 ) за зазначеною адресою.
ОСОБА_1 бґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що йомуна праві спільної часткової власності належить частка у праві власності у розмірі 1/2 частини на квартиру АДРЕСА_4 . Іншими співвласниками є його матір ОСОБА_5 та брат ОСОБА_6, яким належать частки по 1/4 частині у праві власності на цю квартиру.
Також у спільній сумісній власності співвласників квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 перебуває земельна ділянка, площею 473, 00 кв. м, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Позивач переконував, що ОСОБА_6 самовільно зайняв господарську будівлю - літню кухню, яка розташована поблизу квартири АДРЕСА_4, чим порушив права всіх співвласників і позбавив їх можливості користуватися цією будівлею за призначенням.
ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2, яка немає стосунку до будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_6, без відома та погодження з іншими співвласниками й без будь-яких правовстановлюючих документів, зареєструвала за собою право власності на господарську будівлю (літню кухню) як на окремий об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_2, після чого внесла його до статутного капіталу ТОВ "Лейк Ленд Груп", яке надалі передало зазначену квартиру у власність ОСОБА_3, а останній відчужив її ОСОБА_4 .
З огляду на те, що ОСОБА_2 не набула права власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку, передбаченому законом, тому не мала права нею розпоряджатися. Відповідне право не виникло й в інших набувачів спірного нерухомого майна.
Позивач зазначав, що він не є стороною оспорюваних ним правочинів, однак ці правочини порушують права та законні інтереси його й інших співвласників квартири АДРЕСА_4, тому пред`явлений позов спрямований на захист таких прав та інтересів.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Відповідач ОСОБА_4 та треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 22 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, Рівненський міський суд Рівненської області відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Суд скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 15 грудня 2020 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_7 .
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, щопозивач не надав до суду належних та допустимих доказів того, що літня кухня була належно зареєстрована як господарська будівля та має стосунок до квартири АДРЕСА_4, співвласником якої є позивач.
Також суди врахували, що лист Управління земельних відносин Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 25 листопада 2019 року № 01/11/1137 про підготовку та передачу на розгляд сесії Рівненської міської ради проєкту рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність не є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності позивача та інших співвласників на земельну ділянку. Позивач не надав доказів на підтвердження права спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 473, 00 кв. м. Цій земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер та право на неї не зареєстровано за жодною із осіб, яких позивач називає її співвласниками.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 14 квітня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2015 року у справі № 903/134/13-г та у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 918/1377/16, про те, що акт приймання-передання майна до статутного фонду юридичної особи є правочином, тому оспорення правочину, оформленого таким актом, є ефективним способом захисту порушених прав;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16
(провадження № 14-208цс18), щодо застосування статті 388 ЦК України;
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 квітня 2023 року справу № 569/19573/20 призначено судді-доповідачеві Яремку В. В.
Ухвалою від 22 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження
у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Розпорядженням Верховного Суду від 02 листопада 2023 року № 1365/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 569/19573/20 (провадження № 61-5632св23) у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_7 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року справу № 569/19573/20 (провадження № 61-5632св23) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить частка у праві власності у розмірі 1/2 частини на квартиру АДРЕСА_4, а саме: 1/4 - на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 вересня 2003 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Рівненської міської ради; 1/4 - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 квітня 2019 року, посвідченого державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори, реєстровий номер № 5-104.
Іншими співвласниками квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яким належать частки по 1/4 частині у праві власності на квартиру кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 вересня 2003 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Рівненської міської ради.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державний реєстратор Чернацька О. В. 09 липня 2019 року ухвалила рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47686923, згідно з яким за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1867884756246.
05 березня 2020 року на підставі протоколу загальних зборів засновників ТОВ "Лейк Ленд Груп" від 02 лютого 2020 року № 7 та акта приймання-передання майна від ОСОБА_2 до ТОВ "Лейк Ленд Груп" від 02 березня 2020 року № 809/810, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ "Лейк Ленд Груп".
13 березня 2020 року на підставі акта приймання-передання майна від
ТОВ "Лейк Ленд Груп" до ОСОБА_3 від 12 березня 2020 року № 580-851, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24 вересня 2020 року ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 .
Заслухані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які є сусідами та знайомими учасників справи, пояснили, що квартиру АДРЕСА_2 будував ОСОБА_6, який і проживав в ній з 2005 року разом із дружиною та двома малолітніми дітьми. Будувати йому допомагали батьки. Позивач, який є братом ОСОБА_6 на той час був неповнолітнім і стосунку до квартири АДРЕСА_2 не мав. Стосунки між братами погіршилися після смерті їх батька.
Право, застосоване судом
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття такого права не встановлена судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
За частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакції, чинній на момент приватизації квартири АДРЕСА_4, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19) зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Конструкція недійсності договору потрібна для того, щоб не допускати або припиняти порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. В основі конструкції недійсності (нікчемності та оспорюваності), як правило, перебуває порушення правил ЦК України чи іншого закону.
Статтею 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє передбачені ним цивільні права й обов`язки, допоки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору, передбаченої у статті 204 ЦК України, усі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року
у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).