ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
місто Київ
справа № 751/8919/21
провадження № 61-6357св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: Чернігівський ліцей №32 Чернігівської міської ради Чернігівської області, Управління освіти Чернігівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 червня 2022 року, ухвалену суддею Деркачем О. Г., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
ОСОБА_1 у листопаді 2021 року звернулася до суду з позовом до Чернігівського ліцею № 32 Чернігівської міської ради Чернігівської області
(далі - Чернігівський ліцей № 32), Управління освіти Чернігівської міської ради (далі - Управління освіти), в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ від 05 листопада 2021 року № 285 "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1" та поновити її на роботі; зобов`язати Чернігівський ліцей № 32 виплатити їй заробітну плату за час вимушеного відсторонення від роботи.
Позивачка обґрунтовувала пред`явлений нею позов тим, що оскаржуваним наказом через брак у неї щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, її з 08 листопада 2021 року незаконно відсторонено від виконання роботи за посадою бібліотекаря в Чернігівському ліцеї № 32.
Стверджувала, що відсторонення від роботи здійснено з грубим порушенням приписів законодавства. Зазначила, що трудовий контракт, посадова інструкція чи будь-який інший документ, підписаний нею та Чернігівським ліцеєм № 32, не передбачають обов`язку ОСОБА_1 зробити щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, так само як і не передбачають ці документи повноважень роботодавця на відсторонення працівника за таких обставин.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Чернігівський ліцей №32 надав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Відповідач стверджував, що оспорюваний наказ виданий на виконання приписів статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження переліку Професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням"
(далі - Перелік № 2153).
Управління освіти також надало відзив на позов, в якому також просило відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 14 червня 2022 року Новозаводський районний суд м. Чернігова відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні позивачка підтвердила, що у неї немає будь-яких протипоказань для вакцинації, директор Чернігівського ліцею № 32 правомірно відсторонив працівника від роботи без збереження заробітної плати. Суд наголосив, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є цілком виправданою, а тому право ОСОБА_1 на працю у Чернігівському ліцеї № 32 було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від відповідного щеплення.
Суд зауважив, що втручання у виді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Доводи ОСОБА_1 про порушення відповідачем її права на працю суд визнав непереконливими, оскільки за нею зберігається робоче місце і трудовий договір не припинений, а видання оспорюваного наказу було безпосереднім наслідком відмови позивачки від вакцинації, метою якої є захист здоров`я.
Позивачка жодних доказів, аби піддати сумнівам національну систему вакцинації, не надала. Суд звернув увагу, що вакцинація проводиться медичними працівниками, тільки якщо немає протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.
Посилання позивачки на те, що порушується її право на таємницю про стан її здоров`я, суд також визнав необґрунтованим, оскільки інформація про отримання щеплень не належить до переліку відомостей, що становлять лікарську таємницю, оскільки не містять ані діагнозу, ані факту звернення за медичною допомогою, ані методи лікування.
Постановою від 27 березня 2023 року Чернігівський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 червня 2022 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд наголосив, що нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законодавством. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення без медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Апеляційний суд встановив, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки позивачка за своїми посадовими обов`язками обслуговує учнів та працівників школи на абонементові та у читальному залі, тобто контактує з великою кількістю осіб, а тому має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 27 квітня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 червня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявниця, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження згаданих судових рішень те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19), щодо визначення процедури відмови від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 як підстави для відсторонення працівника від роботи.
ОСОБА_1 стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у роботодавця не було законних підстав для її відсторонення від роботи.
Посилання судів на правила частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" вважає помилковим, адже оспорюваний наказ про відсторонення не містить інформацію про відмову (ухилення) працівника від вакцинації як підставу його видання, а висновки апеляційного суду щодо наявності відмови не підтверджені належними доказами.
Наголошує, що чинним законодавством України не передбачено обов`язку працівника подавати роботодавцеві докази вакцинації або довідки протипоказань, а тому помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про необхідність в установлений підприємством строк прибуття працівника до пункту щеплень, проходження медичного огляду та вакцинації.
Стверджує, що суди не встановили обов`язкових фактичних підстав для її відсторонення від роботи на підставі частини другої статті 12 "Про захист населення від інфекційних хвороб", а також не врахували, що роботодавець не дотримався порядку відсторонення, встановленого у статтях 7, 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення".
Заперечуючи проти обов`язковості вакцинації, заявниця зазначає, що Календар профілактичних щеплень в Україні не містить відомостей про обов`язковість щеплення від COVID-19.
Також зауважує, що суди надали неправильну оцінку порушенню (обмеженню) конституційного права на працю заявниці, яке передбачене статтею 43 Конституції України, не встановили фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні заявниці.
25 липня 2023 року заявниця засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду додаткові пояснення разом із новими доказами. У додаткових поясненнях просить врахувати практику Верховного Суду під час вирішення подібних справ.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Чернігівський ліцей № 32 та Управління освіти подали відзиви на касаційну скаргу, просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 18 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
За обставинами справи позивачка не погоджується з її відстороненням від роботи у зв`язку з нездійсненням нею обов`язкового щеплення або ненаданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, вважаючи, що такі дії суперечать законодавству, яке регулює порядок та підстави відсторонення працівників у разі непроходження обов`язкової вакцинації.
Тож Верховний Суд у вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед ним завдання визначив основною правовою проблемою, яка підлягає розв`язанню, з`ясування підстав та умов, за яких працівник має проходити обов`язкове щеплення проти COVID-19 відповідно до закону, а також підстав для відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від проходження обов`язкової вакцинації.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22)).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлено права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267
(у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (далі - Положення про МОЗ України), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено
Перелік № 2153.
До цього Переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим
пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень
проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано у Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 (з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544) подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що приписи абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню