ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 200/13452/18
провадження № 61-8954 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра",
особа, яка подала апеляційну скаргу, - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банка "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра")
про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, виключення запису про іпотеку і заборону відчуження майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 07 березня 2008 року між нею
та відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра" (далі - ВАТ КБ "Надра") було укладено кредитний договір № 784863/ФЛ, за умовами якого банк надав їй кредит у сумі 134 376,00 доларів США за програмою "Нове житло"
на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 зі сплатою 12,99 % річних, строком до 12 лютого 2033 року.
Відповідну до пункту 2 кредитного договору та на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 березня 2008 року між нею та банком було укладено договір іпотеки № 784863/ФЛ-З, згідно з яким в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
Позивач указувала, що при укладенні кредитного договору банк порушив вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" (статті 11, 18). Зокрема їй не надано у письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, кредитний договір не містить графіку платежів, а інформацію
про обов`язкове зазначення бази розрахунків не направлено їй для ознайомлення. Вказане є введення в оману, її, як споживача фінансових послуг.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним кредитним договір від 07 березня 2008 року № 784863/ФЛ, укладений між нею та ВАТ КБ "Надра";
- визнати недійсним договір іпотеки від 07 березня 2008 року № 784863/ФЛ-З, укладений між нею та ВАТ КБ "Надра";
- виключити з реєстру іпотек і заборон відчуження записи про іпотеку і заборону відчуження майна, а саме - квартири
АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішеньсудів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2018 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір від 07 березня 2008 року № 784863/ФЛ, укладений між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 .
Визнано недійсним договір іпотеки від 07 березня 2008 року № 784863/ФЛ-З, укладений між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 .
Виключено з реєстру іпотек і заборон відчуження записи про іпотеку і заборону відчуження майна, а саме: квартири
АДРЕСА_2, яка є предметом договору іпотеки
від 07 березня 2008 року № 784863/ФЛ-З.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору від 07 березня 2008 року № 784863/ФЛ банк порушив вимоги
частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Зокрема
не надав споживачу у письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну вартість кредиту; встановив у пунктах 1.2 та 1.5 кредитного договору сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначивши при цьому, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Крім цього, кредитним договором не визначено щомісячний платіж у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом, відсутнє чітке визначення "сукупної вартості кредиту", яку позичальник зобов`язаний погасити до 12 лютого 2033 року (пункт 1.4 кредитного договору).
Суд зазначив, що положення кредитного договору (пункти 1.2, 1.4, 1.5) пов`язані між собою та з іншими пунктами договору, тому відповідно до пункту 6 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" договір слід визнати недійсним
у цілому.
Договір іпотеки також підлягає визнанню недійсним, як такий, що укладений
на забезпечення виконання кредитного договору, який визнано недійсним.
Не погоджуючись з указаним рішенням суду першої інстанції, 28 січня 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп") подало апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2018 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивуючи його тим, що копію судового рішення товариство отримало 29 грудня 2021 року. В апеляційній скарзі просило суд: задовольнити клопотання
про поновлення строку на апеляційне оскарження. Рішення районного суду скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Серед іншого посилалося на те, що згідно з договором про відступлення прав вимоги від 17 липня 2020 року № GL48N718070_I_3, укладеного між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", банк відступив новому кредитору (товариству) права вимоги до боржників, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, у тому числі до ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" залишено без руху до надходження справи
з суду першої інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2022 року дану цивільну справу повернуто до районного суду для ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат у строк до 23 березня 2022 року.
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 25 березня 2022 року стягнуто з ПАТ КБ "Надра" на користь держави судовий збір у сумі 2 114,40 грн.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" визнано неподаною та повернуто заявнику
у зв`язку з неусуненням недоліків, визначених ухвалою апеляційного суду
від 17 травня 2022 року.
18 серпня 2022 рокуТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" вдруге подало апеляційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2018 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Мотиви та підстави звернення аналогічні попередній апеляційній скарзі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року поновлено
ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2018 року. Відкрито провадження у справі.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення районного суду
від 03 вересня 2018 року, апеляційний суд виходив із того, що апеляційна скарга подана з порушенням встановленого законом строку, але заявник ставить питання про його поновлення, посилаючись на поважні причини пропуску, оскільки повний текст оскаржуваного рішення отримано 29 грудня 2021 року, після чого товариство звернулося з апеляційною скаргою, яка була повернута.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2018 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не заявляла додаткових вимог щодо надання додаткової інформації стосовно умов договору, у подальшому частково його виконувала;
не пред`являла жодних претензій.
Суд уважав недоведеними обставини, які б свідчили про здійснення банком нечесної підприємницької практики та про введення позивача в оману (факт обману, наявність умислу в діях відповідача, спрямованого на введення позичальника в оману щодо умов кредитування).
Також апеляційний суд зазначив, що умови кредитного договору про встановлення плати за обслуговування кредиту хоча й суперечать вимогам законодавства, проте не можуть бути підставою для визнання недійсним кредитного договору в цілому. При цьому суд послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, відповідно до якого положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банка комісій у силу статті 228 ЦК України
є нікчемними.
Районний суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову
ОСОБА_1 за недоведеності заявлених нею позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у червні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року та залишити
в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2018 року.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2019 року у справі
№ 361/161/13-ц, від 27 серпня 2019 року у справі № 911/2392/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, від 30 березня 2020 року у справі
№ 826/10808/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 420/1813/19, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, від 01 грудня 2021 року у справі
№ 592/6701/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1, належним чином
не повідомленої про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 19 червня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві: ОСОБА_2, судді, які входять до складу колегії: Ступак О. В., Олійник А. С.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2023 року продовжено заявнику строк
для усунення недоліків, вказаних в ухвалі від 30 червня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду
від 17 січня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 200/13452/18 із Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2023 року у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_2
на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Гулько Б. І.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, так як безпідставно поновлено строк
на апеляційне оскарження рішення районного суду, пропущений більше ніж на три роки після його ухвалення. Будь-яких обставин, які є об`єктивно непереборними
та переконливо підтверджують неможливість оскарження рішення суду першої інстанції у визначені законодавством строки ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп",
як правонаступником банка, вказано не було. А безпідставне поновлення строку
на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Попередньому кредитору було відомо про розгляд справи, що підтверджується заявою про розгляд справи без участі відповідача, яка міститься в матеріалах справи. Новий кредитор отримав ті самі права, що існували на момент укладення договору про відступлення прав вимоги, мав здійснити державну реєстрацію іпотеки за собою, як новим іпотекодержателем, а тому товариство ще у 2020 році повинно було знати про наявність рішення районного суду, на підставі якого було виключено запис про іпотеку і заборону відчуження її квартири, яка була предметом договору іпотеки від 07 березня 2008 року № 784863/ФЛ-З.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, яка не була врахована апеляційним судом.
Заявник зазначає, що висновки апеляційного суду по суті вирішення спору
є взаємосуперечливими. Так, із однієї сторони суд установлює факт незаконності положень кредитного договору, а з іншої вказує про недоведеність цих обставин.
Крім цього, апеляційний суд не повідомив її про дату, час і місце розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2023 року від ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду
не відповідає.
Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження
Касаційна скарга, серед іншого, мотивована безпідставністю поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2018 року.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства
є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень
("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що:
"Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів" (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, від 21 жовтня 2010 року);
"Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження
не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади
про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення
не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають
вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" (Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 41, від 03 квітня 2008 року);
"Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий
лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (Ustimenko v. Ukraine, № 32053/13, від 29 жовтня 2015 року)".
"Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків" (Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 47, від 03 квітня 2008 року);
"Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує правовладдя як складову частину спільної спадщини Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів правовладдя є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного розв`язання спору судами їхнє рішення не можна ставити під сумнів (Brumarescu v. Romania, заява № 28342/95,
§ 61; Khristov v. Ukraine, № 24465/04, § 33, від 19 лютого 2009 року).
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.