ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 759/11750/19
провадження № 61-5540св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - державний нотаріус Апостолівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Штельмак Наталія Афанасіївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року у складі судді Горбенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - державний нотаріус Апостолівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Штельмак Н. А., про стягнення заборгованості за договорами позики.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 06 березня 2012 року ОСОБА_3 склав розписку про утримання від нього у борг грошових коштів у розмірі
48 159,00 дол. США, які зобов`язався повернути на його вимогу.
24 лютого 2014 року між ним і ОСОБА_3 також було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав від нього грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн та зобов`язався повернути кошти до 01 серпня
2014 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 24 лютого 2014 року цього ж дня між ним та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, між позивачем
і ОСОБА_3 укладено договір застави транспортних засобів.
18 березня 2014 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових коштів, згідно з умовами якого ОСОБА_3 отримав в борг грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн та зобов`язався повернути їх у строк до 01 серпня 2014 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 18 березня 2014 року між позивачем і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки нерухомого майна, відповідно до умов якого в іпотеку передано: житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами загальною площею 355,6 кв. м, житловою площею
145,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку загальною площею 0,2088 га, кадастровий номер 1220384400:02:002:0068, за цією ж адресою.
Позивач посилався на те, що 23 березня 2016 року ОСОБА_3 склав розписку про отримання в борг від нього грошових коштів в сумі 33 100,00 дол. США, які зобов`язався повернути кредитору за першою вимогою, з урахуванням відсотків.
ОСОБА_1 вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. За життя він жодного зобов`язання перед ним не виконав, у зв`язку з чим на дату смерті
у ОСОБА_3 була заборгованість у розмірі 300 000,00 грн та 81 259,00 дол. США.
ОСОБА_2 є донькою померлого ОСОБА_3 та прийняла спадщину після смерті свого батька як спадкоємець першої черги.
20 червня 2017 року позивач як кредитор направив на адресу відповідачки та Апостолівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області вимогу щодо необхідності сплатити заборгованість у розмірі 300 000,00 грн та
81 259,00 дол. США, яка виникла у зв`язку із невиконанням ОСОБА_3 за життя своїх зобов`язань, яку відповідачка отримала особисто.
Проте всупереч нормам статті 1282 ЦК України ОСОБА_2 зволікає з виконанням своїх обов`язків перед ОСОБА_1, вимогу кредитора (позивача) не задовольнила.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 як спадкоємця на його користь після смерті боржника ОСОБА_3 в межах вартості отриманого у спадщину майна заборгованість за договорами позики у розмірі 300 000,00 грн та 81 256,00 дол. США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Звернено стягнення на майно, що належало на праві власності ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в межах належної виплати ОСОБА_1 грошової суми за договорами позики в розмірі 300 000,00 грн та 81 256,00 дол. США.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення боргу за договором позики включаються до складу спадщини, тому умови вказаного договору щодо строків повернення позики не застосовуються,
а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. При цьому можливість накладення стягнення на майно, передане спадкоємцям у натурі, не обумовлюється наявністю оцінки спадкового майна. Оцінка спадкового майна проводиться державним виконавцем при виконанні судового рішення в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
На переконання суду першої інстанції, спадкоємець є носієм обов`язку погасити борги спадкодавця лише в межах одержаних в спадщину активів. Вимога кредитора має бути задоволена кожним із спадкоємців особисто. Ця норма є імперативною, отже перекладання обов`язку одного спадкоємця на іншого спадкоємця чи сторонню особу не допускається. В інтересах кредитора встановлено обов`язок одноразового платежу. У разі його невиконання за рішенням суду спадкове майно може бути продане, а виручена сума повернена кредиторові.
Враховуючи той факт, що між позивачем та ОСОБА_3 були укладені договори позики, достовірність яких відповідачка не заперечує, проте відмовляється задовольнити вимоги позивача у спосіб здійснення одноразового платежу,
наявні підстави для погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на одержану ОСОБА_2 спадщину.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у розмірі 300 000,00 грн та 81 256,00 дол. США в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 за життя жодне зобов`язання за розписками та договорами позики перед позивачем не виконав, у зв`язку з чим на дату смерті ОСОБА_3 мав заборгованість у розмірі 300 000,00 грн та 81 259,00 дол. США, яку відповідно до норм статті 1282 ЦК України повинна повернути відповідачка. На підтвердження своїх вимог позивач надав: копію розписки від
06 березня 2012 року, копію договору позики грошових коштів від 24 лютого
2014 року, копію договору іпотеки квартири від 24 лютого 2014 року, копію договору застави транспортних засобів від 24 лютого 2014 року, копію договору позики грошових коштів від 18 березня 2014 року, копію договору іпотеки від 18 березня 2014 року, копію розписки від 23 березня 2016 року та довідки про ймовірну ринкову вартість спадкового майна.
Аналіз змісту розписок від 06 березня 2012 року та від 23 березня 2016 року свідчить, що вони містять необхідні умови договору позики, зокрема дату їх складання, інформацію про отримання грошових коштів у конкретно визначеній сумі та у конкретної особи та про зобов`язання щодо їх повернення. Укладені між
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договори позики грошових коштів від 24 лютого 2014 року та від 18 березня 2014 року підтверджують факт отримання
ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику в загальному розмірі 300 000,00 грн, які ОСОБА_3 зобов`язався повернути на обумовлених договорами умовах та у відповідний строк, а саме до 01 серпня 2014 року. Уклавши договори позики грошових коштів ОСОБА_3 засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були викладені у договорах. Належних
і допустимих доказів на підтвердження того, що зазначені у розписках грошові кошти у розмірі 81 259,00 дол. США та вказані у договорах грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн були повернені позикодавцю, відповідачка не надала ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції. Станом на дату розгляду справи оригінали розписок та договорів позики знаходяться у позивача, що свідчить про невиконання позичальником ОСОБА_3 зобов`язання щодо повернення позики.
Відповідачка, вказуючи на те, що зі слів батька їй відомо, що він розрахувався
із позивачем, і не мав жодних боргів перед ним, не надала доказів, які
б підтверджували ці обставини. При цьому у судовому засіданні апеляційного суду відповідачка не заперечувала, що підписи на розписках належать її батьку
ОСОБА_3 та зазначила, що вона визнає існування боргу за нотаріально посвідченими договорами позики на суму 300 000,00 грн.
Апеляційний суд вказав, що 19 червня 2017 року ОСОБА_1 направив до Апостолівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області претензію кредитора у порядку, визначеному статтею 1281 ЦК України.
На переконання суду апеляційної інстанції, правовідносини, що виникли між позивачем та боржником ОСОБА_3, після його смерті трансформувалися у зобов`язальні правовідносини, які існують між кредитодавцем та спадкоємцем боржника і вирішуються у порядку, визначеному статтею 1282 ЦК України. Відповідачка як спадкоємець померлого боржника була повідомлена про наявність грошових зобов`язань перед позивачем, проте ці зобов`язання вона не виконала.
Оскільки відповідачка відповідно до порядку, визначеного нормами ЦК України, прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_3, позивач пред`явив вимоги до спадкоємця боржника своєчасно, то наявні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача усієї суми боргу, але в межах вартості одержаного у спадщину майна.
Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав, що, задовольняючи вимоги позивача шляхом звернення стягнення на майно, що належало на праві власності
ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в межах належної виплати
ОСОБА_1 грошової суми за договорами позики в розмірі 300 000,00 грн та 81 256,00 дол. США, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач просив стягнути на свою користь з ОСОБА_2 як спадкоємця після смерті боржника у межах вартості отриманого у спадщину майна заборгованість за договорами позики у розмірі 300 000,00 грн та 81 256,00 дол. США. При цьому вимог про звернення стягнення на майно, що належало на праві власності ОСОБА_3, позивач не заявляв.
Враховуючи, що суд першої інстанції всупереч статті 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог і звернув стягнення на майно, що належало на праві власності ОСОБА_3, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року підлягає скасуванню
з ухваленням нового про задоволення вимог позивача шляхом стягнення
з відповідачки на користь позивача заборгованості за договорами позики у розмірі 300 000,00 грн та 81 256,00 дол. США в межах вартості майна, одержаного
у спадщину після ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилання відповідачки на те, що позивач міг звернути стягнення на предмети іпотеки та застави (на майно ОСОБА_3 ) ще у серпні 2014 року, проте він не перевів право власності на себе, апеляційний суд вважав необґрунтованими, оскільки кредитор (позивач) на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач на підтвердження позовних вимог додав довідки про ймовірну ринкову вартість спадкового майна, які не можуть бути взяті судом до уваги при вирішенні цього спору, оскільки норми законодавства вимагають установлення конкретного обсягу і вартості спадкового майна,
суд апеляційної інстанції відхилив. Відповідачка на спростування цих доводів позивача не надала доказів на підтвердження дійсної вартості майна, яке вона отримала у спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким
у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідачці зі слів її батька та матері відомо, що ОСОБА_3 (спадкодавець) розрахувався з позивачем за борговими зобов`язанням, на підтвердження яких видавались розписки. На підтвердження цього факту позивач повернув ОСОБА_3 (батьку відповідачки) оригінали розписок, що підтверджує повний розрахунок за боргом. Водночас позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що грошові кошти за розписками не повернені. Під час розгляду справи судом першої інстанції на вимогу відповідачки позивач пред`явив суду начебто оригінали розписок. Проте ці документи викликали сумнів у відповідачки щодо їх автентичності. У зв`язку із цими обставинами відповідачка заявила клопотання про призначення судово-технічної експертизи документів (наданих позивачем розписок) з метою встановлення того чи є вони оригіналами. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні відповідної експертизи. Під час апеляційного розгляду відповідачка повторно заявила аналогічне клопотання, у задоволенні якого апеляційний суд також відмовив. Ураховуючи, що проведення судово-технічної експертизи документів у цій справі стосується предмета спору та, на думку відповідачки, підтверджує її заперечення проти позову, зокрема те, що її батьком повернув борг за розписками у повному обсязі, а у позивача об`єктивно відсутні оригінали розписок, проведення експертизи було необхідним для правильного вирішення справи. При цьому суди, відмовляючи у призначенні експертиз, не обґрунтували належним чином своїх висновків;
суди попередніх інстанцій порушили принцип змагальності сторін, передбачений частиною п`ятою статті 12 ЦПК України. На суд покладені обов`язки щодо створення для сторін змагального процесу, забезпечення конституційного права на справедливий та неупереджений суд, забезпечення процесуальних прав сторін, в тому числі щодо можливості отримання доказів;
досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. При цьому, якщо в учасника справи виникли сумніви у справжності документа ні вона, ні суддя не можуть встановити достовірність, справжність документа, тому необхідним
є призначення та проведення судової експертизи. Таким чином, під час розгляду цієї справи відповідачка була позбавлена права на одержання важливого доказу, який вона не могла надати суду самостійно, оскільки перевірити достовірність та справжність документа (розписок) може виключно експерт;
під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника суди для правильного вирішення справи повинні встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені у частинах другій, третій статті 1281 ЦК України, оскільки в разі пропуску таких строків на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених у статті
1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд установлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника суду належить установити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Суди попередніх інстанцій цих вимог не виконали, тому дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову.
У травні 2021 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтовано тим, що:
відповідачка не ставить під сумнів факт отримання у борг її батьком певної суми грошових коштів як доларах США, так і у гривні, про що було складено відповідні розписки та договори позики. Жодних доказів на спростування цієї обставини під час розгляду справи не надано, про неможливість подання таких доказів суд не повідомлено;
аналіз змісту касаційної скарги дає підстави для висновку, що відповідачка не оспорює борг, який виник на підставі нотаріально завірених договорів позики. Такий борг не повернено, оскільки відповідачка не надала відповідних доказів. Тому у цій частині підстав для відмови у стягненні заборгованості немає. Більш того, заявлене клопотання про призначення судової експертизи жодним чином не стосується вказаних договорів;
21 листопада 2019 року представник позивача у судовому засіданні надав оригінали усіх документів, які додані до позовної заяви. Суд поставив питання відповідачці щодо наміру ознайомитись з оригіналами цих доказів. ОСОБА_2 та її представник виявили бажання ознайомитись з оригіналами розписок. Після цього суд поцікавився чи є у ОСОБА_2 намір заявляти клопотання про проведення експертизи, проте вона відмовилась, повідомивши про відсутність сумніву щодо автентичності розписок. Після цього суд повернув оригінали розписок представнику позивача;
про наявність відповідних розписок ОСОБА_2 було відомо задовго до надходження позовної заяви до суду, оскільки 26 червня 2017 року вона отримала вимогу кредитора, до якої були долучені боргові розписки. Крім цього, відповідно до листа державного нотаріуса Апостолівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Штельмак Н. А. від 19 червня 2017 року № 423/02-14, який направлено позивачу, спадкоємцю було роз`яснено зміст статті 1282 ЦК України щодо обов`язку задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину, шляхом одноразового платежу. Надалі,
05 травня 2020 року, з метою затягування розгляду справи відповідачка подала до суду клопотання про призначення та проведення судово-технічної експертизи боргових розписок. Проте відповідачка не дотримала строку подання заяви про призначення експертизи, не просила суд його поновити та не додала до заяви документ, який би підтверджував сплату судового збору, за подання заяви про забезпечення позову. Тому суд першої інстанції правильно вирішив вказане клопотання;
під час апеляційного розгляду відповідачка також наголошувала, що у позивача відсутні оригінали розписок, проте під час ознайомлення з ними фактично вдруге підтвердила те, що розписки написані її батьком, а також підписані ним.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від13 квітня 2021 року касаційну скаргуОСОБА_2
у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня
2021 року повернено скаржнику.
Ухвалою Верховного Суду від13 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від18 травня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови апеляційного суду задоволено частково. Зупинено виконання постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року провадження у справі поновлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 06 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з умовами якого останній взяв у борг у позивача 48 159,00 дол. США. При цьому ОСОБА_3 зобов`язався повернути зазначені грошові на вимогу кредитора, що підтверджується відповідною розпискою.
24 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових коштів, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. та зареєстрований в реєстрі за № 330. Відповідно до пункту 1 цього договору позивач передав, а позичальник ОСОБА_3 прийняв грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн та зобов`язався повернути кошти без сплати процентів до 01 серпня 2014 року.
24 лютого 2014 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки квартири, згідно з пунктом 1.1 якого іпотекодавець передав у іпотеку іпотекодержателю двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Також 24 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір застави транспортних засобів. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору заставодавець передає в заставу заставодержателю транспортні засоби, що належать заставодавцю на праві приватної власності, а саме:
автомобіль марки Chevrolet, модель Aveo, шасі № VIN НОМЕР_1, тип легковий комбі-В, об`єм двигуна 1 498,00 см куб., повна маса 1 503,00 кг, колір сірий, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ;
трактор колісний марки Т-150К, заводський № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_4, шасі № НОМЕР_5, об`єм двигуна 14 860,00 см куб., маса машини 8 005,00 кг, 1987 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_6 ;
трактор колісний марки Т-150К, заводський № НОМЕР_7, двигун № НОМЕР_8, шасі № НОМЕР_9, об`єм двигуна 9 150,00 см куб., маса машини 8 005,00 кг, 2012 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_10 ;
трактор колісний марки Т-150К, заводський № НОМЕР_11, двигун № НОМЕР_12, шасі № НОМЕР_13, об`єм двигуна 11 150,00 см куб., маса машини 8 005,00 кг, 1988 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_14 ;
трактор колісний марки Т-150К, заводський № НОМЕР_15, двигун № НОМЕР_16, шасі № НОМЕР_17, об`єм двигуна 9 150,00 см куб., маса машини 7 535,00 кг, 1986 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_18 ;
трактор колісний марки МТЗ-80.1, заводський № НОМЕР_19, двигун № НОМЕР_20, шасі № НОМЕР_21, об`єм двигуна 4 750,00 см куб., маса машини 3 620,00 кг, 2002 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_22 ;
трактор колісний марки МТЗ-570, заводський № НОМЕР_23, двигун № НОМЕР_24, шасі № НОМЕР_25, об`єм двигуна 4 750,00 см куб., маса машини 3 600,00 кг, 1989 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_26 ;
комбайн збиральний марки КЗС-9-1 "Славутич", заводський № НОМЕР_27, двигун
№ НОМЕР_28, об`єм двигуна 14 860,00 см куб., маса 12 500,00 кг, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_29 .
18 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових коштів, відповідно до пункту 1 якого останній отримав у позивача у борг 150 000,00 грн, зобов`язавшись повернути борг кредитору до 01 серпня 2014 року. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. та зареєстрований в реєстрі за № 531.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики грошових коштів 18 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М., зареєстрований
в реєстрі за № 533. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно:
житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими спорудами, загальною площею 355,6 кв. м, житловою площею 145,2 кв. м, за адресою:
АДРЕСА_2 ;
земельну ділянку загальною площею 0,2088 га з кадастровим номером 1220384400:02:002:0068 за адресою: АДРЕСА_2 .
23 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з яким останній взяв у борг у позивача 33 100,00 дол. США, які зобов`язався повернути на вимогу позивача, що підтверджується розпискою складеною
ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його дочка ОСОБА_2 .
Відповідно до спадкової справи № 68/2017, яка зведена після смерті ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Старухіної В. В. із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті її батька.
19 червня 2017 року ОСОБА_1 направив до Апостолівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області претензію кредитора у порядку, передбаченому статтею 1281 ЦК України, в якій просив завести спадкову справу після смерті ОСОБА_3 та повідомили спадкоємців про наявність претензії кредитора.
Листом від 19 червня 2017 року № 423/02-14 Апостолівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області повідомила позивача, що претензія кредитора про обов`язок спадкодавця доведена до відома спадкоємця померлого ОСОБА_3 та спадкоємцю роз`яснено зміст статті 1281 ЦК України щодо обов`язку задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину, шляхом одноразового платежу.