ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 812/2015/17
касаційне провадження № К/9901/53625/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Олендера І.Я.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Вікторія" на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 (суддя - Петросян К.Є.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 (головуючий суддя - Блохін А.А., судді - Сухарьок М.Г., Шишов О.О.) у справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Вікторія" до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Приватне сільськогосподарське підприємство "Вікторія" (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.11.2017: №0001811315, №0001831315, №0001821315 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 160096,74 грн, в тому числі: за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 120800,00 грн, пені у розмірі 39296,40 грн.
На обґрунтування позову, Підприємство послалося на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з підстав неправомірного застосування контролюючим органом санкцій відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки платником самостійно виявлено порушення і після виплати дивідендів сплачено податок на доходи фізичних осіб з виплати дивідендів із прибутку підприємства за результатами 2014-2015 років та військовий збір. Вважає, що у даному випадку підлягають застосуванню положення статті 127 ПК України. Вважає, що нарахування пені повинне було здійснюватися з урахуванням положень підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України, за період після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання, тобто за 12 днів прострочки в сумі 1183,56 грн, що позивачем визнано і сплачено у вказаному розмірі. Зазначає, що контролюючий орган при нарахуванні пені неправильно застосував наведені норми права і неправомірно нарахував пеню починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання. На думку позивача, нарахування пені за несвоєчасну сплату військового збору повинно здійснюватися після спливу 91 календарних днів наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання. Позивач вважає неправомірним і застосування штрафу у сумі 510,00 грн за порушення пункту 51.1 статті 51 розділу II, абзацу "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України, який було застосовано на підставі підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пункту 119.2 статті 119 ПК України, оскільки ним самостійно виявлено невідповідність у поданій звітності за 4 квартал 2014 року та подано уточнюючий звіт з метою виправлення помилок.
Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 06.03.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018, позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 23.11.2017 №0001831315 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 510,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову у визначеній судом частині, суди виходили з того, що позивачем визнано факт порушення ним вимог підпункту 170.5.4 пункту 170.5 статті 170, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України в частині несвоєчасного нарахування (утримання) податку на доходи фізичних осіб та військового збору та перерахування зазначених податків до бюджету, що є підставою для застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України, оскільки у даному випадку має місце саме несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. Суди також дійшли висновку, що у даному випадку при нарахуванні пені не можуть бути застосовані положення підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України, на які посилається позивач у позові, оскільки при проведенні перерахунку податку з доходів фізичних осіб та військового збору під час виплати дивідендів директору та засновнику Підприємства із прибутку підприємства за результатами 2014-2015 років позивач є податковим агентом.
Позивач, не погодившись з рішеннями судів, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю та рішення суду першої інстанції в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, і ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник доводить, що у даному випадку підлягають застосуванню положення статті 127 ПК України, оскільки ним самостійно виявлено несплату та у подальшому нараховано (утримано) і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, що виключає застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України. Вважає, що нарахування пені повинне було здійснюватися з урахуванням положень підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України, за період після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання, тобто за 12 днів прострочки в сумі 1183,56 грн, що позивачем визнано і сплачено у вказаному розмірі. Зазначає, що контролюючий орган при нарахуванні пені неправильно застосував наведені норми права і неправомірно нарахував пеню починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання. Вважає, що нарахування пені за несвоєчасну сплату військового збору повинно здійснюватися після спливу 91 календарних днів наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.08.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.12.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 06.12.2023.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питання правильності нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи з фізичних осіб та військового збору з доходів у вигляді дивідендів за період з 01.10.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт перевірки від 03.11.2017 №336/12-32-13-15/ 30349669 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог:
підпункту 170.5.4 пункту 170.5 статті 170 ПК України в частині несвоєчасного нарахування (утримання) податку на доходи фізичних осіб по строку 31.12.2014 та 31.03.2016 та військового збору по строку 31.03.2016;
підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України в частині несвоєчасного перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, з затримкою понад 30 днів, узгодженого податкового зобов`язання в сумі 1000000,00 грн по строку 30.01.2015 та 504000,00 грн по строку 30.04.2016 та несвоєчасного перерахування до бюджету військового збору з доходів фізичних осіб, з затримкою понад 30 днів, узгодженого податкового зобов`язання в сумі 42000,00 грн по строку 30.04.2016;
абзацу "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України в частині подання 02.05.2015 відомостей щодо збільшення податкових зобов`язань шляхом уточнюючого податкового звіту за формою № 1-ДФ за 4 квартал 2014 року із інформацією щодо доходів, нарахованих у вигляді дивідендів, у сумі 2000000,00 грн та утриманого податку в сумі 100000,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.11.2017:
№0001811315, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на суму 11032,47 грн, в тому числі, штрафні (фінансові) санкції в сумі 8400,00 грн, пеня в сумі 2632,47 грн;
№0001831315, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 510,00 грн.
№0001821315, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 161280,30 грн, в тому числі, штрафні санкції в сумі 120800,00 грн, пеня в сумі 40480,30 грн.
Предметом касаційного оскарження є податкові повідомлення рішення від №0001811315 та №0001821315 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 160096,74 грн, в тому числі: за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 120800,00 грн, пені у розмірі 39296,40 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень в частині, що оскаржується, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Наведені положення кореспондуються з приписами статті 18 ПК України, якою передбачено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Підпунктами "а", "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування (підпункт 170.5.1 пункту 170.5 статті 170 ПК України).