ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 9901/459/21 (провадження № 11-75заі23)
за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним і скасування рішення, зобовʼязання вчинити певні дії
за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (у складі колегії суддів Хохуляка В. В., Васильєвої І. А., Гімона М. М., Пасічник С. С., Усенко Є. А.) та апеляційними скаргами ОСОБА_1, Верховної Ради України на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року (у складі колегії суддів Хохуляка В. В., Васильєвої І. А., Гімона М. М., Пасічник С. С., Усенко Є. А.)
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Верховної Ради України про позбавлення її права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, прийняте 05 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ІХ скликання; зобов`язати відповідача опублікувати в газеті "Голос України" оголошення про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду; зобов`язати головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України під час пленарного засідання оголосити про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що за змістом статті 51 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" (далі - Регламент) для прийняття рішення про позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України обов`язково мають існувати такі умови: народний депутат України має виголошувати на пленарному засіданні образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (групи); заяву про позбавлення такого народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях має подати особа (фракція /або група), щодо якої було допущено образливі висловлювання. У цьому контексті позивачка переконує, що основна мета статті 51 Регламенту (дух закону) полягає в тому, щоб стимулювати народних депутатів до певної етичної поведінки під час пленарних засідань та забезпечення толерантного спілкування між депутатами. Як наслідок, лише неетичні та образливі висловлювання, проголошені народними депутатами України безпосередньо під час їх виступів на пленарних засіданнях, можуть бути підставою для застосування до таких депутатів відповідних заходів виливу.
Разом із цим позивачка наполягала, що заяву від 19 жовтня 2021 року про її позбавлення права брати участь у п`яти пленарних засіданнях парламенту у зв`язку з "недопустимим висловлюванням", пов`язаним з передчасною смертю народного депутата, подали народні депутати, щодо яких позивачка жодним чином образливо не висловлювалася. Тому така заява, на переконання позивачки, не є належною підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, позивачка стверджувала, що під час пленарного засідання 08 жовтня 2021 року вона не висловлювалася образливо щодо народних депутатів чи депутатських фракцій (груп), натомість фактично образливі висловлювання, на думку Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (далі - Комітет), містилися не в самому її виступі на пленарному засіданні, а були написані в чаті депутатської фракції, тобто в особистих текстових повідомленнях. У зв`язку із цим позивачка наполягала, що листування в чатах не може бути підставою для позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях.
Також позивачка зазначала, що спірним рішенням було порушено її права: на участь у пленарних засіданнях парламенту; на отримання виплат, пов`язаних з виконанням депутатських повноважень; на недоторканність честі, гідності та ділової репутації. Незважаючи на те, що це рішення вичерпало свою дію після того, як позивачка пропустила п`ять пленарних засідань Верховної Ради України, вона наполягала, що повне відновлення її порушених прав неможливе без визнання протиправним і скасування цього рішення, що є умовою для подальшого стягнення на її користь недоотриманих сум заробітної плати, вирішення питання про відшкодування завданої їй моральної шкоди, а також для відновлення її доброго імені та ділової репутації.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Верховної Ради України про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, прийняте 05 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії Верховної Ради України ІХ скликання; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з Верховної Ради України на користь позивачки понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.
Рішення в частині задоволення позову суд першої інстанції мотивував тим, що обставини справи та спірне рішення не містять посилань і/або встановлених фактів, які б вказували на те, що під час пленарного засідання позивачкою виголошувалися образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи). Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не навів належного обґрунтування наявності передбачених законом підстав, які зумовлюють застосування до народного депутата санкції дисциплінарного характеру. При цьому суд першої інстанції зауважив, що висловлювання, які Комітет уважав образливими, містилися не у виступі позивачки на пленарному засіданні, а були написані в чаті депутатської фракції. Проте, проаналізувавши приписи статті 51 Регламенту, суд першої інстанції виснував, що підставою для позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях можуть бути образливі висловлювання, виголошені на пленарному засіданні.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обставинами справи підтверджено, що всупереч встановленим частиною п`ятою статті 51 Регламенту положенням заяву до Комітету подали депутати депутатських груп і фракцій, на адресу яких не були виголошені образливі слова. Разом з тим заяви від депутатів депутатської групи, на адресу депутата якої були виголошені образливі слова, які вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами не досягнуто, не надходило до Комітету.
Вказані обставини, що мають безпосереднє значення для прийняття рішення про позбавлення народного депутата ОСОБА_1 брати участь у пленарних засіданнях, на думку суду першої інстанції, не були враховані Верховною Радою України при ухваленні спірного рішення.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення прийнято відповідачем за відсутності підстав, прямо передбачених частинами четвертою - п`ятою статті 51 Регламенту, отже, це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції керувався тим, що з огляду на доводи позовної заяви, якими обґрунтовано наявність підстав для задоволення позовних вимог, належним та достатнім способом відновлення порушеного права позивачки є скасування рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань). При цьому, за висновком суду першої інстанції, скасування такого рішення призведе до поновлення порушеного права, змін в обсязі прав сторони, одержання особою бажаного результату.
Аналізуючи доводи відповідача, якими останній обґрунтовував свою позицію під час розгляду цієї справи, суд першої інстанції, зокрема, зауважив, що ухвалами Верховного Суду від 10 серпня 2022 року та від 01 березня 2023 року надано оцінку його доводам щодо перебування спірних правовідносин поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції та відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Крім того, суд першої інстанції врахував, що Велика Палата Верховного Суду в постанові, якою скасовано ухвалу про відмову у відкритті провадження в цій справі, зробила висновки, що адміністративний суд має юрисдикцію для розгляду цієї справи, оскільки парламент у спірних правовідносинах виконує владні управлінські функції, позивачка перебуває на публічній службі, а рішення відповідача стосується проходження останньої та потребує судового контролю.
Додатковим рішенням від 07 червня 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив частково заяву представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу: стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 537,50 грн; у задоволенні решти вимог заяви представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовив.
Додаткове рішення суд першої інстанції умотивував тим, що позивачкою заявлено вимоги немайнового характеру і позов задоволено частково. З огляду на заявлений розмір відшкодування витрат на професійну правову допомогу, який відповідачем не заперечувався, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі, пропорційній до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційні скарги, які зареєстровано 05 травня та 12 липня 2023 року.
Відповідач просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року та додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року, а провадження у справі - закрити.
Верховна Рада України зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, допустив порушення норм процесуального права та розглянув спір, який не належить до його компетенції і повноважень, а також неправильно застосував норми матеріального права.
Заявник наголошує, що правила статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України. Тому скаржник уважає, що законодавець поширив компетенцію суду адміністративної юрисдикції лише на одну форму акта Верховної Ради України - постанову, однак 05 листопада 2021 року Верховна Рада України не приймала постанови чи іншого акта, а прийняла передбачене її Регламентом інше рішення, яке не оформлюється у вигляді акта Верховної Ради України, як визначено частиною другою статті 46 її Регламенту. Скаржник переконує, що політичні питання, порушені в позові ОСОБА_1, перебувають поза межами судового контролю; рішення щодо внутрішньоорганізаційних питань дотримання народними депутатами України етики та моралі є виключною компетенцією парламенту. На думку скаржника, вимога про скасування оспорюваного позивачкою рішення залишається поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Крім того, Верховна Рада України посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, порушив не лише норми процесуального, а й конституційного права, втрутившись у компетенцію та повноваження Верховної Ради України. У цьому контексті скаржник наполягає, що відповідальність народного депутата України за образливі висловлювання та непристойні слова, допущені ним щодо іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), передбачена Конституцією та законами України. Отже, в межах спірних правовідносин Верховна Рада України, вирішуючи внутрішньоорганізаційне питання дотримання народним депутатом правил етики та моралі, діяла виключно в межах повноважень та прийняла оскаржуване рішення у спосіб та відповідно до положень статті 51 Регламенту. Натомість висновок суду першої інстанції, як уважає скаржник, про те, що заяву до Комітету повинен був подати померлий народний депутат України, а не лідери всіх депутатських фракцій і депутатських груп, які були обурені таким неетичним коментарем щодо померлого колеги, не ґрунтується на нормах Регламенту.
На обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року представник відповідача зазначає про його ухвалення з порушенням норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 252 та частини третьої статті 300 КАС України.
10 липня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла апеляційна скарга представника позивачки на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року, у якій представник позивачки, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 252 та частини третьої статті 300 КАС України, просить скасувати це рішення в частині відмови в розподілі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33 075,00 грн та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій частині.
Представник позивачки наполягає, що в справі фактично пред`явлено лише одну позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Верховної Ради України про позбавлення позивачки права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, яке прийняте 05 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ІХ скликання, інші ж позовні вимоги є похідними та необхідними для повного відновлення порушених прав позивачки. Скаржник уважає, що інші позовні вимоги не мають враховуватись як окремі позовні вимоги під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
09 листопада 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року залишено без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року залишено без змін.
Апеляційні скарги ОСОБА_1, Верховної Ради України на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року залишено без змін.
Постанова в частині вирішення спору по суті мотивована тим, що звернення народних депутатів до Комітету щодо висловлювання позивачки, а також висновок цього Комітету, яким рекомендовано Верховній Раді України прийняти рішення про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України і довести таке рішення до відома виборців через газету "Голос України", з підстав, що 08 жовтня 2021 року в чаті депутатської фракції Політичної партії "Слуга народу" позивачка написала "одним ворогом менше" (про смерть ОСОБА_2 ). Цей допис позивачки Комітет визнав образливим висловлюванням та, керуючись положенням частини п`ятої статті 51 Регламенту, склав висновок, на підставі якого відповідачем було прийнято спірне рішення.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз оскаржуваного судового рішення вказує на те, що суд першої інстанції, здійснюючи контроль за рішенням та діями Верховної Ради України щодо застосування до позивачки дисциплінарного стягнення, вказав, що обставини справи та спірне рішення не містять посилань і/або встановлених фактів, що під час пленарного засідання позивачкою виголошувалися образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи). При цьому суд першої інстанції зауважив, що висловлювання, які Комітет уважав образливими, містилися не у виступі позивачки на пленарному засіданні, а були написані в чаті депутатської фракції, що унеможливлює застосування до цих правовідносин приписів статті 51 Регламенту.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що вказані обставини, які мають безпосереднє значення для прийняття рішення про позбавлення позивачки брати участь у пленарних засіданнях, не були враховані Верховною Радою України як суб`єктом владних повноважень, що свідчить про порушення процедури ухвалення оскаржуваного рішення та протиправність таких дій.
Велика Палата Верховного Суду визнала правильним висновок суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо позбавлення позивачки права брати участь у пленарних засіданнях вчинено за відсутності підстав та з порушенням процедури, передбаченої частинами четвертою, п`ятою статті 51 Регламенту.
Не погоджуюся з висновком Великої Палати Верховного Суду та відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюю окрему думку.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколи до неї(далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.