ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 640/16611/18
провадження № 61-1276св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року у складі судді Попрас В. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П.,Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Позов мотивований тим, що 08 вересня 2007 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 січня 2015 року шлюб між ними розірвано. За період спільного проживання сторони за спільні кошти придбали нежитлові приміщення, які були зареєстровані на відповідачку. Оскільки об`єкти нерухомого майна придбані за час шлюбу, вони є спільною сумісною власністю подружжя. Після розлучення вони з відповідачкою продовжували разом користуватись спірними об`єктами нерухомості. Проте влітку 2018 року у них виник спір щодо користування цим майном, оскільки відповідачка почала перешкоджати в його використанні. 22 серпня 2018 року він намагався потрапити до нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, однак ці приміщення відповідачка без його дозволу передала в оренду суб`єкту господарської діяльності, у зв`язку з чим в доступі до приміщень йому було відмовлено. Він надіслав на адресу відповідачки лист про розподіл спільного набутого майна, однак відповідачка ніякої відповіді не надала.
Позивач просив поділити майно подружжя та визнати за ним: право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 1-го поверху № І, 13-:-16, 13а, загальною площею 50,9 кв. м в нежитловій будівлі літ. "А-2", розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 1-го поверху № 53-66, загальною площею 235,0 кв. м в житловому будинку літ. "А-5", розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 1-го поверху № 1-:-5, 8, загальною площею 184,3 кв. м в нежитловій будівлі літ. "Б-1", розташованого за адресою: АДРЕСА_4 ; право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 1-го поверху № 3а, 4а, 4б, 5а, 5б, загальною площею 114,8 кв. м в житловому будинку літ. "А-8", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 368,5 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 ; право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1525 га, кадастровий номер 6310136600:07:036:0010, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, цільове призначення: "землі житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ "А-1" (магазин)".
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року, залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 1-го поверху № І, 13-:-16, 13-а, загальною площею 50,9 кв. м у нежитловій будівлі літ. "А-2", розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 1-го поверху № 53-66, загальною площею 235,0 кв. м у житловому будинку літ. "А-5", розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 1-го поверху № 1-:-5, 8, загальною площею 184,3 кв. м у нежитловій будівлі літ. "Б-1", розташованого за адресою: АДРЕСА_4 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення 1-го поверху № 3а, 4а, 4б, 5а, 5б, загальною площею 114,8 кв. м у житловому будинку літ. "А-8", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 368,5 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1525 га, кадастровий номер 6310136600:07:036:0010, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, цільове призначення: "землі житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ "А-1" (магазин)".
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні об`єкти нерухомого майна придбані сторонами за час шлюбу, тому є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16, від 24 квітня 2020 року у справі № 766/17847/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 639/6949/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 334/10409/14-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 703/2670/18; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц; у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року, провадження № 6-2641цс15, від 18 травня 2016 року, провадження № 6-1327цс15, від 10 червня 2015 року, провадження № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року, провадження № 6-152цс14; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статті 62 СК України, статті 83 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); суди встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів.
Спірні об`єкти нерухомості вона придбала за час шлюбу, але за особисті кошти, цим обставинам суди оцінки не дали. Відповідач після розірвання шлюбу не претендував на спірне майно, у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, не відображав право власності на об`єкти нерухомості, чим визнавав відсутність у нього такого права.
Майно, яке зареєстроване за фізичною особою-підприємцем та придбане за рахунок спільних коштів подружжя, є приватною власністю підприємця, а в іншого з подружжя право власності на майно трансформується у право вимоги, сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав. Відповідач ні за час шлюбу, ні після його розірвання, не цікавився спірним майном, не утримував його, не оплачував рахунки та не брав участі у господарській діяльності. Наведені обставини свідчать про сплив позовної давності, оскільки позивач міг дізнатися про порушення своїх прав раніше, проявивши інтерес до майна.
Вона здійснила ремонт у нежитлових приміщеннях, внаслідок чого істотно збільшилась їх вартість, тому її частка у праві власності на це майно має бути збільшена.
Докази щодо наявності боргу перед сестрою у розмірі 550 000,00 дол. США, за які нібито позивач придбав спірне майно, подані поза межами строків (не з позовною заявою, а через рік після звернення до суду) та особою без повноважень (договір про надання правової допомоги та ордер видані через 4 дні після подання процесуальних документів). Позивач міг надати цей доказ на момент подання позову. Дозволу на укладення позики в інтересах сім`ї вона позивачу не надавала, на час складення розписки вони з чоловіком були державними службовцями та не могли займатися господарською діяльністю. У деклараціях чоловік не зазначав про позикові зобов`язання.
Відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо того, що фактично значно збільшено вартість майна, аніж на час його придбання, а тому у разі визнання майна об`єктом спільної сумісної власності частка позивача має бути зменшена. Велика Палата Верховного Суду у справі № 214/6174/14-ц у постанові від 22 вересня 2020 року вказала, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Наведений висновок стосується врегулювання питання про збільшення вартості спільного майна за рахунок особистих коштів того з подружжя, який не був титульним власником. Натомість вона титульний власник.
Відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо врегулювання питання подання доказів, які існували на час пред`явлення позову, поза межами підготовчого засідання, відповідно до частин першої, четвертої та восьмої статті 83 ЦПК України.
Просила передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вона містить виключну правову проблему щодо оцінки поділу майна подружжя, застосування презумпції спільної сумісної власності та спростування такої презумпції, щодо придбання майна, хоча і за час шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, оцінки застосування позовної давності.
Аргументи інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу позивач зазначає, що правові висновки, на які посилається заявниця, стосуються відмінних від цієї справи правовідносин.
Особисті кошти відповідно до угод про оплатне відчуження особистого майна ОСОБА_2 отримала у 2008 році. Договір позики укладений без його згоди, невідомо, які саме кошти передані відповідачкою в борг - її особисті чи сімейні. Факт придбання спірного майна за повернений борг не підтверджений. Він надавав згоду на придбання кожного об`єкта нерухомості, що підтверджує спільність набутого майна. Після розлучення вони продовжили разом користуватись спірним майном, спір між ними виник лише влітку 2018 року, коли відповідачка почала створювати перешкоди у користуванні нерухомістю. У податковій звітності ОСОБА_2 не відображала ті доходи, за рахунок яких здійснила будівельні роботи та істотно збільшила вартість поділеного майна. Оригінал розписки від 19 листопада 2009 року був відсутній в нього на час подання позову, оскільки перебував у позикодавця. У 2019 році ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом про повернення позики та в нього з`явився екземпляр розписки. Після розірвання шлюбу він не мав обов`язку зазначити майно і грошові зобов`язання на ім`я відповідача у декларації.
У запереченні на відзив та додаткових поясненнях ОСОБА_2 зазначає, що правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16, від 24 квітня 2020 року у справі № 766/17847/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 639/6949/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 334/10409/14-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 703/2670/18; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц; у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року, провадження № 6-2641цс15, від 18 травня 2016 року, провадження № 6-1327цс15, від 10 червня 2015 року, провадження № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року, провадження № 6-152цс14, стосуються подібних правовідносин. Доводи позивача про їх незастосовність є безпідставними. Вона відчужила належне їй до шлюбу майно на суму 62 000 дол. США, передала ці кошти в борг ОСОБА_6 на строк до 31 грудня 2009 року та повернутий борг використала на придбання спірної нерухомості. Факт порушення нею податкового законодавства у судовому порядку не доведено, податкові повідомлення (рішення) визнані протиправними та скасовані судом. Провадження у справі відкрито 12 жовтня 2018 року та позивач був зобов`язаний зазначити всі відомі йому обставини, що стосуються позовних вимог та надати докази на їх підтвердження, у тому числі обставини щодо розписки.
Фактичні обставин справи, встановлені судами
08 вересня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За час перебування у шлюбі сторони придбали:
- 26 вересня 2011 року згідно з договором купівлі-продажу нежитлове приміщення 1-го поверху № І, 13-:-16, 13а, загальною площею 50,9 кв. м, у нежитловій будівлі літ. "А-2", розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;
- 19 квітня 2012 року згідно з договором купівлі-продажу нежитлове приміщення 1-го поверху № 53-66, загальною площею 235,0 кв. м, в житловому будинку літ. "А-5", розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ;
- 03 жовтня 2012 року згідно з договором купівлі-продажу нежитлове приміщення 1-го поверху № 1-:-5, 8, загальною площею 184,3 кв. м, в нежитловій будівлі літ. "Б-1", розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ;
- 14 червня 2012 року згідно з договором купівлі-продажу нежитлове приміщення 1-го поверху № 3а, 4а, 4б, 5а, 5б, загальною площею 114,8 кв. м, в житловому будинку літ. "А-8", розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 12 жовтня 2012 року згідно з договором купівлі-продажу нежитлову будівлю літ "А-1", загальною площею 368,5 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 ;
- 25 вересня 2013 року згідно з рішенням Харківської міської ради №1268/13 земельну ділянку загальною площею 0,1525 га, кадастровий номер 6310136600:07:036:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_5, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1", яку 28 березня 2014 року зареєстровано у Державному земельному кадастрі.
Право власності на всі вищезазначені об`єкти нерухомого майна зареєстровані за відповідачкою ОСОБА_2 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 січня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
22 серпня 2018 року ОСОБА_1 намагався потрапити до нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, однак вказані приміщення відповідачка без його дозволу передала в оренду суб`єкту господарської діяльності, у зв`язку з чим у доступі до приміщень йому було відмовлено.
Позивач посилався на те, що після розлучення сторони продовжували разом користуватись спірними об`єктами нерухомості, проте влітку 2018 року виник спір з приводу користування майном, оскільки відповідачка почала перешкоджати в його використанні.
У суді першої інстанції відповідачка заявляла про застосування позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від14 вересня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2, поданого адвокатом Гринишиним Є. В., про зупинення виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року та постанови Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у цій справі відмовлено.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї та заперечення на відзив, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Стосовно спільності набутого сторонами майна
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У цій справі суди при вирішенні спору врахували, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Суди встановили, що нежитлове приміщення 1-го поверху № І, 13-:-16, 13а, загальною площею 50,9 кв. м, у нежитловій будівлі літ. "А-2", розташоване за адресою: АДРЕСА_2, нежитлове приміщення
1-го поверху № 53-66, загальною площею 235,0 кв. м, в житловому будинку літ. "А-5", розташоване за адресою: АДРЕСА_3, нежитлове приміщення 1-го поверху № 1-:-5, 8, загальною площею 184,3 кв. м, в нежитловій будівлі літ. "Б-1", розташоване за адресою: АДРЕСА_4, нежитлове приміщення 1-го поверху № 3а, 4а, 4б, 5а, 5б, загальною площею 114,8 кв. м, в житловому будинку літ. "А-8", розташоване за адресою: АДРЕСА_1, нежитлову будівлю літ "А-1", загальною площею 368,5 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_5, земельну ділянку загальною площею 0,1525 га, кадастровий номер 6310136600:07:036:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_5, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1", сторони придбали за час шлюбу.
Чоловік ОСОБА_2, позивач у цій справі, надавав згоду на купівлю спірного майна, за яким у спільну сумісну власність подружжя набуватимуться об`єкти нерухомого майна.
Суди оцінили доводи сторін щодо придбання нерухомості за особисті кошти та встановили, що ОСОБА_2 після продажу майна, яке було її особистою власністю, надала грошові кошти у сумі 62 000,00 дол. США у позику ОСОБА_6, який повернув зазначену позику 11 жовтня 2009 року в сумі 496 620,00 грн. Проте ОСОБА_2 не довела наявними та допустимими доказами своїх тверджень на використання саме цих коштів на придбання об`єктів нерухомості протягом 2011-2013 років. ОСОБА_1 наполягав на тому, що спірне нерухоме майно придбано за грошові кошти, які він позичив у своєї сестри, проте не підтвердив такі обставини беззаперечними доказами.
Встановивши, що спірне нерухоме майно було придбано за час шлюбу, згоду чоловіка (позивача) на придбання дружиною (відповідачкою) кожного об`єкта нерухомості, оцінивши доводи сторін стосовно їх придбання за особисті кошти, суди дійшли висновку про те, що відповідачка не спростувала презумпцію спільності майна подружжя, та про поширення режиму спільного майна подружжя на спірну нерухомість.
Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі, проте Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що докази щодо наявності боргу перед сестрою у розмірі 550 000,00 дол. США, за які наче позивач придбав спірне майно, подані поза межами строків (не з позовною заявою, а через рік після звернення до суду) та особою без повноважень (договір про надання правової допомоги та ордер видані через 4 дні після подання процесуальних документів). Позивач міг надати цей доказ на момент подання позову. Відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо врегулювання питання подання доказів, які існували на момент пред`явлення позову, поза межами підготовчого засідання, відповідно до частин першої, четвертої та восьмої статті 83 ЦПК України.