ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 643/352/20
провадження № 61-5435св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Довготько Т. М., та постанову Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 21 лютого 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року.
02 травня 2010 року він взяв у борг у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 120 000,00 дол. США на придбання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а також будівництво будинку на цій земельній ділянці, про що складено відповідну розписку.
13 травня 2010 року, тобто під час шлюбу, ними придбана зазначена земельна ділянка.
У 2012 році на вказаній земельній ділянці був побудований будинок та відповідно до рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2012 року він визнаний власником вказаного будинку.
Вказував на те, що вони мали намір продати зазначений будинок та отримати дохід з його продажу.
02 січня 2013 року він взяв у борг у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США на придбання квартири, про що також складено відповідну розписку.
25 січня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_2 .
У зв`язку з тим, що у нього та відповідача не було можливості віддати борг за вказаними договорами позики, 29 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про стягнення суми боргу за договорами позики.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року стягнуто з нього на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 02 травня 2010 року у розмірі 3 146 280,00 грн та за договором позики від 02 січня 2013 року у розмірі 498 161,00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у сумі 8 000 грн, а всього 3 652 441,00 грн.
ОСОБА_2 була третьою особою у вказаній справі, з рішенням суду погодилась, з вимогами про визнання договорів позики недійсними до суду не зверталась.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1, посилаючись на положення статей 61, 65 СК України, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 1 826 200,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що договори позики були укладені в інтересах сім`ї та отримані у борг грошових коштів були використані для задоволення потреб сім`ї. Крім того, позивач не надав доказів того, що відповідач надавала згоду на укладення таких договорів.
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами матеріального права та норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що грошові кошти за борговими розписками не було використано в інтересах сім`ї, не врахували, що відповідач не оспорювала договори позики.
Також суди помилково посилались на необхідність отримання згоди одним із подружжя на укладення договору позики, оскільки для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібно, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_2 в особі адвоката Царьова Р. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а також стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 643/352/20 (провадження № 61-5435св21) до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 756/8056/19-ц (провадження № 14-94цс21).
Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19-ц (провадження № 14-94цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 травня 2010 року ОСОБА_1 взяв у своєї матері ОСОБА_3 у борг грошові кошти в сумі 120 000,00 дол. США, що еквівалентно 960 000,00 грн згідно з курсом Національного банку України на травень 2010 року, для придбання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, та наступного будівництва садового будинку для продажу, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2015 року, про що склав розписку.
02 січня 2013 року ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_3 у борг грошові кошти в сумі 20 000 дол. США, що еквівалентно 160 000,00 грн згідно з курсом Національного банку України на січень 2013 року, для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2016 року, про що також склав розписку.
Станом на час укладення договору позики від 02 травня 2010 року та договору позики від 02 січня 2013 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюб між сторонами розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 червня 2019 року.
У встановлений строк ОСОБА_1 свого зобов`язання перед ОСОБА_3 не виконав, грошові кошти не повернув.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року у справі № 641/8101/17, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 146 280,00 грн за договором позики від 02 травня 2010 року, та 498 161,00 грн за договором позики від 02 січня 2013 року, а всього 3 652 441,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.