ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 334/8625/14-ц
провадження № 61-7648св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю.,Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_4,
третя особа - нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна,
розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_5, на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у подальшому було уточнено, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ? нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я. С., про визнання недійсним спадкового договору, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.
Позов мотивований тим, що у березні 2014 року помер її рідний дядько - ОСОБА_6, якому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Спадкоємцями після його смерті є вона та її рідний брат - ОСОБА_7 . У встановлений законом строк - 23 липня 2014 року вона звернулась до Шостої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого дядька.
Після смерті ОСОБА_6 їй стало відомо, що вказану квартиру зайняла стороння особа. Із інформаційної довідки, щодо об`єкту нерухомого майна було встановлено, що вказана квартира перейшла у власність ОСОБА_2 на підставі спадкового договору номер від 07 вересня 2011 року № 1754, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я. С.
Зазначала, що за життя ОСОБА_6 хворів на психічне захворювання, перебував на обліку у Запорізькому міському психіатричному диспансері. Із інформації, наданої Комунальною установою "Запорізька обласна психіатрична лікарня" вбачається, що ОСОБА_6 у період з 1993 року по 2013 рік знаходився на обліку з діагнозом: "Шизофренія, параноїдна форма, епізодичний тип перебігу з наростаючим дефектом". Висновком судово-психіатричної експертизи від 15 вересня 2015 року № 552 підтверджено, що ОСОБА_6 виявляв ознаки психіатричного розладу у зв`язку з чим на момент складання та підписання спадкового договору 07 вересня 2011 року не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Висновком повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 грудня 2017 року № 47 також підтверджується, що ОСОБА_6 у момент складання спадкового договору хворів на шизофренію, за своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
На момент складення спадкового договору 07 вересня 2011 року ОСОБА_6 страждав на психічне захворювання, не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому вчинений ним правочин є недійсним. З огляду на наведене ОСОБА_2 не мав права відчужувати квартиру на користь інших осіб. Під час розгляду цієї справи їй стало відомо, що 21 травня 2014 року ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4, а після його смерті вказану квартиру на підставі заповіту від 08 листопада 2013 року успадкувала його дочка - ОСОБА_3 .
Уточнивши позовні вимоги, просила суд:
визнати недійсним спадковий договір від 07 вересня 2011 року за реєстрованим номером 1754, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я. С.;
витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь квартиру АДРЕСА_1 ;
скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, номер запису про право власності 5135089 від 21 березня 2014 року, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер: 11970404 від 27 березня 2014 року;
скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, номер запису про право власності: 5734631 від 21 травня 2014 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 13214505 від 21 травня 2015 року.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя суду від 05 листопада 2019 року як правонаступника після смерті ОСОБА_4 залучено ОСОБА_3 .
Рішенням Ленінський районний суд м. Запоріжжя від 17 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки на підставі спадкового договору від 07 вересня 2011 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, то вказаний договір вважається виконаним. Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити перш за все на підставі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі, йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 1 1 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Враховуючи суперечність та неузгодженість наявної інформації як в об`єктивних матеріалах (медична документація), так і у суб`єктивних (пояснення свідка ОСОБА_8 ), неможливо визначити здатність ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій та можливість керувати ними на момент посвідчення спадкового договору 07 вересня 2011 року. Суд дав оцінку неодноразовим зверненням ОСОБА_6 до суду за захистом своїх прав (рішення Ленінського районного суду від 19 травня 2011 року у справі № 2-1960/2011, рішення Ленінського районного суду від 01 лютого 2012 року у справі №2-4426/11). Під час розгляду вказаних справ жодного сумніву у його дієздатності ні у кого не виникало, його позови були конкретними та обґрунтованими. Надані суду нотаріальні документи та свідчення нотаріуса щодо дій ОСОБА_6 при укладанні договору свідчать про те, що ОСОБА_6 самостійно обмірковував життєві ситуації, самостійно приймав рішення. Вказані факти не були об`єктами дослідження експертів.
Крім того, той факт, що ОСОБА_1 фактично залишила свого дядька на самоті та випадково дізналась про його смерть, не піклувалася про нього та не приймала участі у похованні, не заперечувалися позивачем та в свою чергу доводить правдивість показів ОСОБА_2, який був єдиною людиною, що піклувалася про ОСОБА_6 щоденно, допомагав йому у побуті, тому саме з цих підстав ОСОБА_6 вирішив укласти з ним спадковий договір для того, щоб вони обидва були застраховані та захищені від посягань третіх осіб на належне йому майно, а він мав змогу гідно жити. Зважаючи на викладене, з урахуванням презумпції психічного здоров`я фізичної особи та недоведеності абсолютної неспроможності ОСОБА_6 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваного правочину недійсним
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування майна на підставі приписів статті 388 ЦПК України суд зазначив, що у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності: - позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; - майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; - відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача. Обов`язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача. Проте з огляду на докази, подані до позовної заяви, позивач не довів наявності усіх зазначених елементів для віндикації спірного майна. Суд не може робити висновки щодо належності майна на праві власності у цій справі, оскільки до предмету вказаного спору не входять вимоги щодо визнання права власності на спірні об`єкти. Позивач, вважаючи себе власником, не позбавлений можливості звернутися до суду з вимогою про визнання права власності на спірне майно у поєднанні з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння. Встановивши наявність спору про право власності на спірний об`єкт, суд позбавлений можливості викладати у мотивувальній частині свого рішення висновки про належність спірного майна тій чи іншій особі на праві власності, оскільки такі висновки призведуть до фактичного вирішення спору, що може бути використано як встановлення факту під час розгляду інших спорів між сторонами.
Крім того, конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з бездіяльністю інших осіб в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном тощо.
У судовому засіданні, представник позивача, під час вступного слова, підтвердила, що ОСОБА_1 є безсумнівним власником об`єкту нерухомого майна у розумінні статті 1218 ЦК України. Таким чином, позивачем обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки спірні об`єкти нерухомості не вибували з володіння позивача, а своє порушене право позивач має право захистити згідно з вимогами статті 391 ЦК України, а саме ? здійснити захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння, то вимоги про скасування записів про реєстрацію права власності на спірне майно є передчасними та необґрунтованими.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним спадковий договір за реєстровим номером 1754, посвідчений 07 вересня 2011 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я. С., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, на підставі якого ОСОБА_2 у зв`язку із смертю ОСОБА_6 став власником квартири АДРЕСА_1 .
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_4, на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2014 року серія номер 473, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Байрамовою О.М.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дія статті 225 ЦК України поширюється на правочини, вчинені дієздатною особою, але за обставин, які свідчать про тимчасову наявність у неї такого стану, який призводить до дефектів у формуванні внутрішньої волі та її волевиявлення. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував результатів первісної та повторної судово-психіатричних експертиз, не надав їм належної оцінки, не вказав підстав для їх не прийняття, а послався на покази свідка, які, як було встановлено в ході проведення повторної експертизи, суперечать медичним документам та базуються на суб`єктивному баченні психологічного та психіатричного стану спадкодавця, особою, яка не є кваліфікованим лікарем. Пояснення відповідача ОСОБА_2 як особи, що є стороною у справі і має обґрунтований інтерес до результатів її розгляду, з цих підстав не мають доказового значення і не можуть бути покладені в основу твердження про відсутність у ОСОБА_6 на час підписання спадкового договору стану, який призводив до дефектів у формуванні внутрішньої волі та волевиявлення. Вказуючи про те, що Ленінським районним судом м. Запоріжжя розглядались цивільні справи за позовами ОСОБА_6, у яких ухвалено відповідні судові рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_6 недієздатним чи обмежено дієздатним у встановленому законом порядку не визнавався і його психічна можливість розуміти значення своїх дій чи керувати ними під час звернення з позовами до місцевого суду не була предметом дослідження у цій справі, факти подання ОСОБА_6 позовів до Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справах № № 2-1960/2011, 2-4426/11 не суперечать результатам проведених експертиз і не спростовує їх висновки.
З огляду на наведене, колегія судів зробила висновок, що на час укладання та підписання спадкового договору від 07 вересня 2011 року ОСОБА_6 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому оспорюваний правочин є недійсним з підстав його невідповідності положенням частини третьої статті 203 ЦК України, внаслідок відсутності вольової складової сторони договору у момент його вчинення.
Ураховуючи, що позивач прийняла спадщину після смерті власника спірного нерухомого майна, що підтверджується копією матеріалів спадкової справи, зокрема заявою до приватного нотаріуса і у матеріалах справи відсутні докази, що такі спадкові права оспорюються, колегія суддів вважає хибними висновки суду першої інстанції щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх порушених прав, оскільки матеріали спадкової справи підтверджують прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6 лише позивачем, а ОСОБА_1 на момент розгляду справи є єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_6 . При цьому. право власності на спадщину ОСОБА_1 належало з часу смерті спадкодавця на підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України, відтак вона є належним позивачем у вказаній справі та фактичним власником спадкового майна - спірної квартири та не позбавлена можливості отримати свідоцтво про право власності на таке майно після його витребування у ОСОБА_4, спадкоємцем якого є ОСОБА_3 .
На час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 21 травня 2014 року № 4718, спірна квартира не належала ОСОБА_2, оскільки право власності на неї було зареєстровано за недійсним договором, і як наслідок, таке майно не могло бути ним продане. Отже, ОСОБА_4, спадкоємцем якого є відповідач ОСОБА_3, спірне нерухоме майно придбав за відплатним договором і в цьому випадку воно може бути витребувано у добросовісного набувача, оскільки вибуло із володіння власника за недійсним спадковим договором. Такий висновок враховує інтереси позивача як власника спірного нерухомого майна та баланс з правами й інтересами добросовісного набувача, оскільки за обставин, коли ОСОБА_1 втратила майно на підставі недійсного правочину, законні права та інтереси позивача як власника майна, переважають інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно лише у випадку, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Тому вимоги про витребування спірного нерухомого майна є обґрунтованими. Апеляційний суд вважає, що витребування спірного нерухомого майна у добросовісного набувача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування записів про право власності за особами, які незаконно набули це право, апеляційний суд виходив із того, що у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.
Аргументи учасників справи
05 серпня 2022 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок експерта є рівноцінним з іншими доказами та не має переваги над іншими доказами у справі. З матеріалів справи вбачається, що експертами не досліджувались всі матеріали справи, отже висновок експерта отримано з порушенням встановленого порядку та є недопустимими доказами. Крім того, медична документація померлого ОСОБА_6, показання свідків у справі містять істотні суперечності щодо його психічного стану, висновки експертів не враховують поведінку ОСОБА_6 на момент вчинення правочину відповідно до показання свідків, є неповними та недостовірними. Отже, висновок апеляційного суду про не усвідомлення ОСОБА_6 на момент укладення спірного правочину значення своїх дій та неможливість керувати ними ґрунтується на припущеннях, що суперечить вимогам закону
Задовольняючи позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння суд порушив приписи статті 388 ЦК України ? право на витребування такого майна належить лише власнику майна. Апеляційний суд послався на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 січня 2013 року № 6-164цс12, відповідно до якого прийнявши у встановленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею, а право розпорядженні виникне у такого позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру. Отже, з положень чинного законодавства та навіть вказаного рішення Верховного Суду України випливає, що до реєстрації права власності на нерухоме майно спадкоємець не може вважатися власником такого майна, а тому і не має прав вимоги на підставі статті 388 ЦК України. У позовній заяві ОСОБА_1 не порушувала питання про визнання за нею права власності на спірну квартиру, документів, які б підтверджували її право власності на квартиру не надала. Внаслідок скасування рішення суду першої інстанції вона абсолютно позбавлена можливості покинути окуповану територію та проживати у своїй квартирі, яка є її спадщиною та останнім прихистком.
12 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що оспорюваний спадковий договір від 07 вересня 2011 року є недійсним у зв`язку із тим, що на час укладання договору ОСОБА_6 страждав на психічне захворювання, не усвідомлювала значення своїх дій та не міг керувати ними. ЇЇ позовні вимоги підтверджується доказами, які були досліджені в ході розгляду цієї справи, а саме висновками посмертних судово-психіатричних експертиз, в межах проведення яких експертами були досліджені медичні документи померлого, матеріали цивільної справи. У свою чергу пояснення відповідача ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_8 не можуть спростувати висновки експертиз.
Згідно з рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2011 року звернення ОСОБА_6 до суду відбулось не без допомоги відповідача ОСОБА_2, який був допитаний свідком та надав пояснення, які йому відомі не були. З рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2012 року у справі №2-4426/11 слідує, що ОСОБА_6 звернувся до суду після укладання вказаного спадкового договору. Відповідно до змісту цих судових рішень позивач будь-яких пояснень в судових засіданнях не надавав, судом були досліджені лише позови, які були складені адвокатом.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права).
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним спадкового договору та витребування майна із чужого незаконного володіння. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1, виданого Відкритим акціонерним товариством "Запоріжалюмінбуд" 28 лютого 1995 року, зареєстрованого Орендним підприємством Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 04 липня 2011 року за реєстраційним номером 33917563 в книзі 276, запис № 38371 та на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2011 року у справі № 2-1960/2011.
07 вересня 2011 року, ОСОБА_6, як відчужувач, та ОСОБА_2, як набувач, уклали спадковий договір щодо квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я. С. Умовами пункту 7 зазначеного договору на набувача за цим договором покладено обов`язки виконувати розпорядження відчужувача. Право власності на квартиру, що є предметом цього договору, переходить до набувача після смерті відчужувача ( пункт 8 договору).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Власником квартири АДРЕСА_1 став ОСОБА_2 на підставі спадкового договору, серія і номер: 1754, виданого 07 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я. С.
21 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Байрамовою О. М., серія номер: 473, виданий 21 травня 2014 року.
23 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Шостої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дядька ОСОБА_6, що була зареєстрована за номером 808 у спадковій справі № 360/2014. У заяві ОСОБА_1 повідомила про наявність іншого спадкоємця - ОСОБА_7 (рідний племінник спадкодавця), 1977 року народження. У матеріалах спадкової справи наявний заповіт складений 12 квітня 2011 року ОСОБА_6, відповідно до якого на випадок своєї смерті спадкодавець заповів усе своє ОСОБА_2 . Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І. Станом на 13 грудня 2014 вказана спадкова справа не містила заяв ОСОБА_7 чи ОСОБА_2 щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Після смерті ОСОБА_4 спадщину за заповітом у вигляді квартири АДРЕСА_1 прийняла його дочка ОСОБА_3 .
Згідно з висновку судово-психіатричного експерта КУ "Обласна клінічна психіатрична лікарня" ЗОР від 15 вересня 2015 року № 552, ОСОБА_6, 1960 р. н., в момент складання і підписання спадкового договору 07 вересня 2011 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді шизофренії, параноїдна форма, безперервний перебіг, емоційно-вольовий дефект особливості, внаслідок чого в момент складання і підписання спадкового договору 07 вересня 2011 року він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. У пункті 22 вказаної експертизи зазначено, що підекспертний за рахунок формальних розладів мислення, розладів у емоційній та вольовій сферах, зниження критичних та прогностичних функцій, не міг правильно оцінити ситуацію, що склалася, зробити правильні висновки, його волевиявлення було таким, що в момент складання і підписання спадкового договору 07 вересня 2011 року він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Висновок експертизи був підтверджений висновками повторної судово-психіатричної експертизи Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України щодо психічного стану ОСОБА_6, згідно висновку якої від 20 грудня 2017 року № 47 ОСОБА_6 на момент складання спадкового договору 07 вересня 2011 року, хворів на шизофренію параноїдну з безперервним перебігом та емоційно-вольовим дефектом. За своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання і підписання спадкового договору 07 вересня 2011 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2019 року у справі № 334/4340/18 за позовом ОСОБА_3 до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, третя особа - Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за заповітом, задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02 березня 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним спадкового договору
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частини перша-третя статті 203 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказано, що "правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14. Такі правові висновки є незмінними".