ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 501/2612/16-ц
провадження № 61-8983св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 лютого 2019 року у складі судді Смирнова В. В., додаткове рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 жовтня 2021 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк"), яке змінило назву на Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Позов мотивований тим, що 19 лютого 2008 року між ОСОБА_1 і ПАТ "Державний ощадний банк України" укладено договір про іпотечний кредит № 1316, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 70 400,00 євро зі сплатою 12 % річних строком до 19 лютого 2033 року.
Повернення кредиту забезпечене договором поруки від 19 лютого 2008 року, укладеним між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2
28 жовтня 2008 року між банком і позичальником укладено додаткову угоду до кредитного договору про збільшення відсоткової ставки до 14,00 % річних. Того ж дня, 28 жовтня 2008 року, банк, позичальник і поручитель уклали додаткову угоду до договору поруки про збільшення відсоткової ставки до 14,00 % річних.
У порушення умов договору про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року № 1316 позичальник зобов`язання не виконує, внаслідок чого станом на 11 жовтня
2016 року розмір заборгованості становить 43 770,93 євро та 361,96 грн.
Уточнивши позовні вимоги, банк просив:
стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитом у розмірі 61 363,83 євро та 1 670,50 грн, з яких:
38 847,22 євро - прострочений основний борг за кредитом;
312,91 євро - строкові відсотки за користування кредитом;
8 170,07 євро - прострочені відсотки за користування кредитом;
1 400,00 грн - прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту;
10 992,90 євро (343 378,12 грн) - пеня за прострочений основний борг за кредитом;
1 920,56 євро (59 991,29 грн) - пеня за прострочені відсотки за користування кредитом;
270,50 грн - пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту;
209,48 євро - три відсотки річних за основним боргом;
1 223,60 євро - три відсотки річних за несвоєчасне погашення кредиту;
у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Ощадбанк" за договором про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року № 1316 звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 19 лютого 2008 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Р. К. та зареєстрованим в реєстрі за № 2502, а саме на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
виселити ОСОБА_1 із трикімнатної квартири АДРЕСА_2, зі зняттям з реєстраційного обліку у Чорноморському міському відділі Державної міграційної служби України в Одеській області.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 27 лютого 2019 року позов АТ "Ощадбанк" задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" заборгованість за договором про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року № 1316 у розмірі 48 817,62 євро, яка складається з: прострочення основного боргу за кредитом - 38 847,22 євро; строкових відсотків за користування кредитом - 312,91 євро; прострочених відсотків за користування кредитом - 8 170,07 євро; пені за прострочений основний борг за кредитом (період із 15 липня 2016 року до 01 листопада 2016 року) - 54,34 євро; трьох відсотків річних за несвоєчасне погашення відсотків - 209,48 євро; трьох відсотків річних за несвоєчасне погашення кредиту - 1 223,60 євро.
У задоволенні інших позовних вимог АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні позовних вимог АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" судовий збір у розмірі: 1 600,00 грн, 1 600,00 грн, 18 929,65 грн, 9 847,14 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
з листопада 2015 року ОСОБА_1 не виконував зобов`язання за кредитним договором, припинив погашення кредиту та відсотків за користування кредитом, вимогу щодо повернення заборгованості за кредитним договором № 1316 від 19 лютого 2008 року, надіслану 15 липня 2016 року, не виконав, станом на 22 вересня 2017 року заборгованість за кредитним договором становить 61 363,83 євро та 1 670,50 грн;
пеня стягується за останні 12 місяців, які передували зверненню банку до суду з позовом. Отже, позивач просив стягнути з відповідачів пеню, розраховану за період, що виходить за межі однорічного строку до дня пред`явлення позову, тобто з пропуском позовної давності;
вимога про погашення боргу була направлена ОСОБА_1 15 липня 2016 року, а позов подано 09 листопада 2016 року, тому стягнення пені належить розраховувати саме з 15 липня 2015 року. Розрахунки пені такі - 1,98+3,39+4,55+ 7,43+6,03+2,23+7,91+1,44+7,52+2,10+9,76+0,98 = 54,34 євро (т. 1, а. с. 37, 109 на звороті);
згідно з розрахунками банку (т. 1, а. с. 109 на звороті) остання сума платежу здійснена ОСОБА_1 01 листопада 2015 року (37,66 євро);
щодо вимог АТ "Ощадбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1316 з поручителя ОСОБА_2 суд зазначив, що відповідно до договору поруки від 19 лютого 2008 року № 1316, укладеного між банком і ОСОБА_2, поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором у повному обсязі таких зобов`язань. У пункті 4.1. договору поруки сторони дійшли згоди про те, що зобов`язання поручителя діють до повного виконання боргових зобов`язань за кредитними договорами від 19 лютого 2008 року № 1316. Позивач надав суду досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором № 1316 вих. № 28/01-3/1316/10936 від 15 липня 2015 року. Згідно з пунктом 3.4. договорів поруки № 1316 обов`язок поручителя виконати боргові зобов`язання виникає при отримані від кредитора відповідної вимоги. Про це ж сторони домовились і у пункті 3.2. договору поруки № 1316. Суд вважає, що спеціальна позовна давність щодо стягнення боргу з поручителя ОСОБА_2, передбачена частиною четвертою статті 559 ЦК України, сплила.
Додатковим рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 15 жовтня 2021 року зазначено у описовій частині рішення:
"Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до вимог ст.572 ЦК України, ст.ст. 1,33 Закону України "Про іпотеку" в силу застави (іпотеки) кредитор має право у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою (іпотекою), одержати задоволення за рахунок заставленого майна. Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил с перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку". Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Вищевказані вимоги щодо направлення іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушення, передбачено п.6 договору іпотеки. Як вбачається з матеріалів справи іпотекодержателем не дотримано процедури звернення на предмет іпотеки, передбаченої ст..35 Закону України "Про іпотеку" та договору іпотеки, а тому ПАТ "Державний ощадний банк України" не виконав умови Договору та передчасно звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК України, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, то такі позовні вимоги на цій стадії не можуть бути задоволені, оскільки на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержагеля або нового власника щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями, в розумінні вимог ст. 4 ЦПК України щодо права особи для звернення до суду за захистом. Законом України "Про іпотеку" передбачена можливість виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням обов`язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця. В матеріалах справи відсутня письмова вимога про добровільне звільнення квартири, а в ході судового розгляду не обговорювалось питання щодо дотримання процедури виселення відповідача. Таким чином, недотримання вищевказаної процедури є підставою для відмови в позові про виселення мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки, і на яке звертається стягнення".
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року матеріали справи повернуто до Іллічівського міського суду Одеської області для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення в порядку статті 270 ЦПК України (т. 2, а. с. 110-112). У вказаній ухвалі зазначено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового приміщення та зняття з реєстрації осіб, які проживають в ньому, не вирішені.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційні скарги ПАТ "Ощадбанк" задоволено частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 лютого 2019 року та додаткове рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 жовтня 2021 року в частині відмови в позовних вимогах ПАТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового приміщення та зняття з реєстрації осіб, які проживають в ньому, скасовано і ухвалено нове рішення в цій частині.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед AT "Ощадбанк" за договором про іпотечний кредит від 19 лютого 2008 року № 1316 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 19 лютого 2008 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Р. К. та зареєстрованим в реєстрі за № 2502, а саме на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У частині позовних вимог ПАТ "Ощадбанк" про виселення відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконував з листопада 2015 року, припинив погашення кредиту і процентів за користування кредитом, вимогу щодо повернення заборгованості за кредитним договором від 19 лютого 2008 року № 1316 не виконав, станом на 22 вересня 2017 року заборгованість за кредитним договором становить 61 363,83 євро та 1 670,50 грн;
ПАТ "Державний ощадний банк України" просило суд стягнути з відповідачів пеню, розраховану за період, що виходить за межі однорічного строку до дня пред`явлення позову, тобто з пропуском позовної давності. З урахуванням того, що вимога про погашення була направлена ОСОБА_1 від 15 липня 2016 року, а позов подано від 09 листопада 2016 року, тому стягнення пені треба розраховувати саме з 15 липня 2015 року;
у частині вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1316 з поручителя ОСОБА_2, судом встановлено, що згідно з договором поруки № 1316, укладеним між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 19 лютого 2008 року, поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань. У договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договорів поруки (пункт 4.1.) про дію кожного з них до повного виконання боржником своїх зобов`язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що у цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Тобто строк поруки, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, сплив;
встановивши порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором від 19 лютого 2008 року, колегія суддів зробила висновок про наявність підстав для звернення стягнення на передану ОСОБА_1 в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
відповідно до іпотечного договору від 19 лютого 2008 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 520 339,07 грн, а вартість предмету іпотеки становить 610 000,00 грн. Тобто встановлено, що спірна квартира загальною вартістю 610 000,00 грн була придбана частково за особисті кошти ОСОБА_1 і частково за кошти отриманого кредиту (520 339,07 грн), тому позовні вимоги банку про виселення задоволенню не підлягають.
Аргументи учасників
У червні 2023 року до Верховного Суду від АТ "Ощадбанк" надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог: про стягнення заборгованості за пенею та комісійною винагородою з боржника; про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 ; про примусове виселення і ухвалити в зазначеній частині нове судове рішення, яким задовольнити вказані вимоги.
Касаційна скарга представника АТ "Ощадбанк" мотивована тим, що:
суди не звернули уваги на пункт 7.8. кредитного договору, яким передбачено, що сторони домовились про збільшення позовної давності до трьох років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені), що передбачені умовами цього договору. Тому банком правомірно нараховано пеню за три роки, а саме: за період із 22 вересня 2014 року до 22 вересня 2017 року, однак судами вказане питання не було досліджено належним чином, не надано йому відповідної оцінки, у зв`язку з чим суди зробили помилковий висновок про часткове задоволення позовних вимог про стягнення неустойки (пені) з урахуванням позовної давності в один рік;
відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за комісійною винагородою, суди не зазначили жодних підстав, з яких у стягненні комісійної винагороди відмовлено. Судами не досліджено пункт 1.12. кредитного договору, відповідно до якого щомісячна комісія банку за обслуговування валютного рахунку становить 100,00 грн. Відповідно до додатку № 4 розрахунку заборгованості банком щомісячно нараховувалася комісійна винагорода у розмірі 100,00 грн;
15 липня 2016 року АТ "Ощадбанк" направлено позичальнику ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту № 28/01-3/1316/10936, відповідно до якої позичальнику не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її отримання необхідно було здійснити повне погашення заборгованості за кредитним договором. Зазначена вимога отримана ОСОБА_1 05 серпня 2016 року. Із позовом банк звернувся 09 листопада 2016 року, тобто у рамках шестимісячного строку. Тобто банк своєчасно після направлення вимоги про дострокове погашення кредиту звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості з поручителя, однак суди зробили помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_2 ;
виселення осіб з іпотечного житла, на яке звернуто стягнення, неможливе без надання іншого житла, якщо житло, що є предметом іпотеки, на яке звернуто стягнення іпотекодержателем, придбавалось не за рахунок кредитних коштів, повернення яких забезпечено іпотекою такого житла. У випадку ж, якщо іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, особи, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, можуть бути виселені без надання іншого постійного житла. Кредитні кошти надавалися на придбання іпотечного майна, а саме: трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . Враховуючи, що предмет іпотеки придбаний за рахунок кредитних коштів, наявні всі підстави, передбаченні частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частиною другою статті 109 ЖК України для задоволення позовних вимог АТ "Ощадбанк" про примусове виселення ОСОБА_1 з житлового приміщення;
банк вважає, що судом не досліджено докази, наявні в матеріалах справи, не досліджено умови кредитного та іпотечного договору, у яких визначено, що кредитні кошти надавалися на придбання предмету іпотеки. Суди не звернули увагу на пункт 1.2. кредитного договору та пункт 1.4. іпотечного договору, на дати укладання кредитного договору, іпотечного договору та договору купівлі-продажу.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються банком у частині відмови у задоволенні позовних вимог про: стягнення заборгованості за пенею та комісійною винагородою з боржника; стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 ; про примусове виселення. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень АТ "Ощадбанк" вказало, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 334/7331/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, АТ "Ощадбанк" зазначило, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що19 лютого 2008 року між ОСОБА_1 і ПАТ "Державний ощадний банк України" укладено договір про іпотечний кредит №1316 на суму 70 400,00 (сімдесят тисяч чотириста євро) з оплатою 12 % річних з терміном остаточного погашення не пізніше 19 лютого 2033 року.
Для забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором № 1316 між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 19 лютого 2008 року.
Відповідно до додаткової угоди до кредитного договору №1316 від 19 лютого 2008 року що була підписана сторонами від 28 жовтня 2008 року, 12 % річних було підвищено до 14 % річних.
19 лютого 2008 року між позивачем і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір.
Згідно з розрахунком банку розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1316 станом на 11 жовтня 2016 року становить 43 770,93 євро, та 361,96 грн, із яких:
прострочений основний борг по кредиту - 38 847,22 євро;
прострочені проценти за користування кредитом за період з 01 березня 2008 року до 11 жовтня 2016 рік - 3 182,20 євро;
прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту за період з 01 квітня 2008 року до 11 жовтня 2016 року - 300,00 грн.;
пеня за прострочений основний борг по кредиту за період з 11 жовтня 2013 року до 11 жовтня 2016 року - 1 121,96 євро (32 338,39 грн);
пеня за прострочені проценти за користування кредитом за період з 11 жовтня 2013 року до 11 жовтня 2016 року - 500,69 євро (14 431,45 грн);
пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту за період з 11 жовтня 2013 року до 11 жовтня 2016 року - 61,96 грн;
3 % річних по основному боргу за період із 11 жовтня 2013 року до 11 жовтня 2016 року - 118,86 євро.
15 липня 2016 року банк направляв позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту № 28/01-3/1316/10936.
Відповідно до розрахунку АТ "Ощадбанк" розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1316 станом на 22 вересня 2017 року становить 61 363,83 євро та 1 670,50 грн, яка складається з:
прострочений основний борг по кредиту - 38 847,22 євро;
строкові відсотки за користування кредитом - 312,91 євро;
прострочених процентів за користування кредитом - 8 170,07 євро;
прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту - 1 400,00 грн;
пені за прострочений основний борг по кредиту - 10 992,90 євро (3343 378,12 грн);
пені за прострочені проценти за користування кредитом - 1 920,56 євро (59 991,29 грн);
пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту - 270,50 грн;
З % річних по основному боргу - 209,48 євро;
З % річних за несвоєчасне погашення кредиту - 1 223,60 євро.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею та комісійною винагородою
У статті 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 0308/2429/2012 (провадження № 61-1179св21) зазначено, що:
"звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".
У пунктах 69-75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено:
"Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.
Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.
На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
У постанові від 6 листопада 2013 року у справі N 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.
Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) вказано, що:
"29. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.