ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 207/828/22
провадження № 61-4090св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальний заклад "Ліцей № 9" Кам`янської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська від 22 листопада 2022 року у складі судді Скиби С. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Т. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу "Середня загальноосвітня школа № 9" Кам`янської міської ради (далі -
КЗ "СЗШ № 9") про визнання незаконним наказу в частині формулювання причини розірвання трудового договору, зобов`язання внесення запису до трудової книжки про причини розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, стягнення суми вихідної допомоги.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно з наказом КЗ "СЗШ № 9" від 26 липня 2021 року № 69к/тр його прийнято на роботу на посаду вчителя математики на умовах строкового трудового договору.
У жовтні 2021 року померла його мати, про що він повідомив керівництво комунального закладу. Крім того, у цей же період він захворів на гостру респіраторну хворобу СОУЮ-19. У зв`язку з цими обставинами він неодноразово подавав заяви про надання матеріальної допомоги, проте допомоги йому не виплачено.
У січні 2022 року на COVID-19 захворіла його дитина, про що він повідомляв керівництво КЗ "СЗШ № 9", матеріальна допомога виплачена також не була.
Матеріальну допомогу у сумі 3 000,00 грн йому виплачено лише після звільнення.
24 січня 2022 року позивач звертався до медичної сестри закладу у зв`язку з тим, що на четвертому поверсі школи було відчутно запах хімікатів, через що йому стало погано.
28 січня 2022 року позивач травмувався, коли підіймався до свого робочого кабінету і на сходах між третім та четвертим поверхами на нього впали будівельні конструкції.
Цього ж дня позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку
з порушенням роботодавцем законодавства про працю, оскільки встановлена заробітна плата при працевлаштуванні не відповідає вимогам законодавства та дискримінаційно скорочена порівняно з іншими працівниками. ОСОБА_1 наголошував, що він має науковий ступінь кандидата технічних наук, тому, на його переконання, він має право на отримання доплати до заробітної плати у розмірі 1
5 % посадового окладу, яка йому не виплачувалася.
Крім того, позивач вказував, що роботодавець не виплатив йому матеріальної допомоги, не забезпечував правильність нарахування та не дотримувався строків подання документів для здійснення соціальних виплат у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Також відповідач проводив відеоспостереження без відома працівників, не дотримувався вимог законодавства про охорону праці.
31 січня 2022 року на електрону адресу позивача надійшов лист, у якому містився наказ № 29-к/тр про звільнення з посади вчителя математики з 28 січня 2022 року у зв`язку з достроковим розірванням працівником строкового трудового договору (частина перша статті 39 та частина перша статті 38 КЗпП України за сукупністю). Водночас наказ про звільнення не було видано йому особисто в останній робочий день 28 січня 2022 року.
Позивач вказував, що якщо роботодавець не бажає звільняти працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, він не має права самостійно змінювати підставу звільнення та повинен звільнити працівника у визначений ним день.
Відповідач порушував умови колективного договору та законодавства про оплату праці, остаточний розрахунок з ним було здійснено лише 08 лютого 2022 року, трудову книжку видано 10 лютого 2022 року. Тобто з дня його звільнення з посади 28 січня 2022 року до здійснення остаточного розрахунку 08 лютого 2022 року минуло сім робочих днів.
Крім того, позивач вказував, що він має право на отримання вихідної допомоги відповідно до пункту 6.2.19 Колективного договору, норми якого поширювались на спірні правовідносини.
ОСОБА_1 просив:
визнати незаконним наказ КЗ "СЗШ № 9" від 28 січня 2022 року № 19-к/тр
в частині формулювання причин розірвання трудового договору;
зобов`язати КЗ "СЗШ № 9" внести запис до трудової книжки про причини розірвання трудового договору з 28 січня 2022 року, із посиланням на статтю 39 КЗпП України, у зв`язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору;
стягнути з КЗ "СЗШ № 9" середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку в сумі 3 583,37 грн;
стягнути з КЗ "СЗШ № 9" суму вихідної допомоги в розмірі чотиримісячного середнього заробітку, що становить 45 048,08 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська від 22 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від
28 лютого 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 подав заяву про звільнення
28 січня 2022 року наприкінці робочого дня. Наказом КЗ "СЗШ № 9" від 25 січня
2022 року № 11 у закладі запроваджено дистанційне навчання. Позивач отримав наказ про звільнення від 28 січня 2022 року електронною поштою 31 січня
2022 року.
Відповідач не заперечував, що суми, які належать позивачу, не були виплачені
в день звільнення. Позивач подав заяву про звільнення 28 січня 2022 року,
а розрахунок з ним проведено 08 лютого 2022 року. КЗ "СЗШ № 9" є бюджетною організацією, яка фінансується з бюджету, тому суд зробив висновок, що у затримці розрахунку з позивачем вини відповідача немає.
Оскільки суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення ОСОБА_1 в частині формулювання причин розірвання трудового договору та про зміну формулювання причин розірвання трудового договору, зобов`язання внесення запису до трудової книжки про причини розірвання трудового договору, то вважав, що у стягненні з відповідача вихідної допомоги в розмірі чотирьохмісячного середнього заробітку у сумі 45 048,08 грн також необхідно відмовити.
Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення відповідачем законодавства про працю та протиправного ненарахування надбавки за науковий ступінь, апеляційний суд вказав, що науковий ступінь позивача не відповідав його діяльності за профілем як вчителя математики, а тому відмова керівництва закладу у виплаті такої надбавки є законною та обґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції вважав недоведеними аргументи позивача на те, що відповідач у навчальному закладі не створює належних, безпечних і здорових умов праці для працівників. Дійсно, 28 січня 2022 року з позивачем трапився нещасний випадок. Проте згідно з актом розслідування нещасного випадку обставини, за яких він стався, не належать до обставин, передбачених пунктом 52 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337.
Апеляційний суд також вказав, що відповідно до пункту 6.2.19 Колективного договору, норми якого поширювались на спірні правовідносини, сторони домовились виплачувати вихідну допомогу при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю (статті 38 і 39) - у розмірі не менше чотирьохмісячного середнього заробітку. Проте ні суд першої інстанції при розгляді справи по суті, ні апеляційний суд не встановили порушення відповідачем норм трудового законодавства, на підставі яких позивач мав би право на вихідну допомогу відповідно до пункту
6.2.19 Колективного договору.
Щодо аргументів позивача про існування підстав для відповідальності відповідача за порушення строків розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) апеляційний суд зазначив, що позивач подав заяву про звільнення у другій половині дня 28 січня 2022 року (п`ятниця). У відзиві на позовну заяву вказано, що в перший робочий день, 31 січня 2022 року, на адресу Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради подано запит на фінансування розрахункових виплат у зв`язку зі звільненням позивача з 28 січня 2022 року. 04 лютого 2022 року кошти, які необхідні для здійснення виплати позивачу, надійшли на казначейський рахунок, направлені за реквізитами позивача та отримані ним 08 лютого 2022 року. Таким чином, апеляційний суд вважав, що для відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України треба встановити вину роботодавця. Проте вини роботодавця (відповідача) у тому, що розрахунок при звільненні фактично відбувся на сім робочих днів пізніше дня звільнення, немає. Тому відсутні й підстави для притягнення роботодавця до відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку.
Аргументи учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підставі залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і, які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, він не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору;
для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника;
суд першої інстанції встановив факт порушення норм трудового законодавства у процедурі звільнення позивача, тобто процедура звільнення не була дотримана;
у разі визнання формулювання причин звільнення неправильними або такими, що не відповідають законодавству, у випадках, коли це не зумовлює поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення відповідно до формулювання норм законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону;
позивач не мав та не має наміру поновлюватись на роботі. Тому висновок суду про те, що оскільки позивач обрав спосіб захисту - визнання незаконним наказу про звільнення в частині формулювання причин розірвання трудового договору, однак не просив поновити його на роботі, то йому необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу в частині формулювання причин розірвання трудового договору та зміни формулювання причин розірвання трудового договору, є помилковим. Суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення лише у тих випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови коли підстава, за якою звільнено працівника,
є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника;
під час апеляційного перегляду справи позивач вказував та обґрунтовував існування суттєвих порушень трудового законодавства, які й спричинили його бажання звільнитися за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору. Проте ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не взяли до уваги та не досліджували повною мірою всіх обставин справи та доказів щодо порушень відповідачем норм трудового законодавства;
при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення. У цій справі роботодавець затримав розрахунок при звільненні, що є порушенням законодавства, проте під час розгляду справи ці обставини суди проігнорували;
позивач у своїй заяві просив звільнити його з мотивів порушення роботодавцем трудового законодавства, а відповідач видав відповідний наказ на підставі заяви позивача. Таким чином, сторони погодили розірвання трудового договору, проте відповідач всупереч нормам трудового законодавства не вказав підставою звільнення частину третю статті 38 КЗпП України. При цьому вимога позивача про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України відповідає нормам законодавства.
У червні 2023 року від КЗ "СЗШ № 9" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
під час розгляду справи ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не встановили фактів порушень роботодавцем трудового законодавства та/або трудових прав позивача, з якими він пов`язував своє звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Допущення відповідачем порушень процедури звільнення позивача не може бути підставою для задоволення позовних вимог про зміну формулювання підстав звільнення. Водночас вимог про поновлення на роботі ОСОБА_1 не пред`являв;
посилання позивача на несвоєчасний розрахунок під час його звільнення не може бути тим порушенням норм трудового законодавства, з яким працівник пов`язує своє звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Крім того, суди встановили, що в діях відповідача немає вини у несвоєчасному розрахунку при звільненні, оскільки КЗ "СЗШ № 9" є комунальним закладом і не може самостійно розпоряджатися коштами, наявними на рахунках цього закладу;
рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені
з дотриманням норм законодавства, з урахуванням висновків Верховного Суду та доказів, які досліджувались під час розгляду справи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено, зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору за подання касаційної скарги до 4 287,60 грн, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 17 квітня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 757/25503/15-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 465/8060/15-ц, від 20 червня року у справі
№ 161/10759/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц, від 10 липня року у справі № 644/881/16, від
29 січня 2020 року у справі № 524/679/19, від 21 лютого 2020 року у справі
№ 520/16912/15-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18, від 23 листопада 2022 року у справі № 635/3475/20.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що згідно з наказом КЗ "СЗШ № 9" від 22 липня 2021 року
№ 69к/тр ОСОБА_1 призначений на посаду вчителя математики з 26 липня
2021 року до 31 травня 2022 року з тижневим навантаженням 20 год.
28 січня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням
у зв`язку з порушеннями роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору.
У вказаній заяві позивач зазначав, що його звільнення за власним бажанням
у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю обумовлене невідповідністю заробітної плати вимогам законодавства, яка дискримінаційно скорочена у порівнянні з іншими працівниками. ОСОБА_1 наголошував, що він має науковий ступінь кандидата технічних наук, тому, на його переконання, він має право на отримання доплати у розмірі 15 % посадового окладу, яка йому не виплачувалася. Крім того, позивач вказував, що роботодавець не виплатив йому матеріальну допомогу, не забезпечував правильність нарахування та не дотримувався строків подання документів для здійснення соціальних виплат
у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Також відповідач проводив відеоспостереження без відома працівників, не дотримувався вимог законодавства про охорону праці.
Відповідно до наказу КЗ "СЗШ № 9" від 28 січня 2022 року № 29-к/тр вчителя математики ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 28 січня 2022 року у зв`язку з достроковим розірванням працівником строкового трудового договору (частина перша статті 38 та частина перша статті 39 КЗпП України за сукупністю).
Зазначений наказ КЗ "СЗШ № 9" про звільнення ОСОБА_1 отримав електронною поштою 31 січня 2022 року.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання незаконним наказу в частині формулювання причин розірвання трудового договору та зміну формулювання причин розірвання трудового договору, зобов`язання внесення запису до трудової книжки про причини розірвання трудового договору
Відповідно до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Згідно з частиною першою статті 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності
з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.