Постанова
Іменем України
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 552/2191/20
провадження № 61-20573св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського апеляційного суду
від 11 листопада 2021 року та постанову цього ж суду від 06 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Гальонкіна С. А., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що 14 березня 2019 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до умов якого відповідач позичив у нього грошові кошти у розмірі 142 421,90 євро, які зобов`язався повернути щомісячними рівними платежами по 14 242 євро, починаючи з 15 квітня
2019 року на протязі десяти місяців. Укладення договору позики підтверджується власноруч написаною та підписаною відповідачем розпискою.
Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_3 не здійснив жодного платежу за договором, у визначений час гроші не повернув, ОСОБА_1 просив суд стягнути заборгованість за договором позики у розмірі 165 286,28 євро, із яких: 142 421,90 євро - тіло позики; 19 840,40 євро - проценти за користування позики, виходячи із розміру облікової ставки НБУ, за період з 15 березня 2019 року до 15 січня 2020 року; 3 023,98 євро - три проценти річних за прострочення виконання зобов`язань на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з 16 квітня 2019 року до 15 травня 2020 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 09 липня 2021 року
у складі судді Кузіної Ж. В. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зі змісту розписки
від 14 березня 2019 року не вбачається відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів, а наявність зобов`язань повернути борг у грошовій сумі, не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Гриньковського С. П. та замінено позивача у справі ОСОБА_1 його правонаступником ОСОБА_2 .
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 відступив право вимоги за договором позики від 14 березня 2019 року ОСОБА_2, що підтверджується договором про відступлення права на вимогу від 16 вересня 2021 року, а тому наявні підстави для заміни позивача ОСОБА_1 його правонаступником ОСОБА_2 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 липня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1, правонаступником якого є Грасс Вальдемар, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 142 421,90 євро боргу за договором позики від 14 березня 2019 року та 3 023,98 євро три проценти річних від простроченої суми станом на 15 травня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наявність у позивача оригіналу боргової розписки відповідача ОСОБА_3
від 14 березня 2019 року свідчить про одержання останнім у борг
142 421,90 євро та зобов`язання відповідача повернути вказану суму грошових коштів рівними частинами по 14 242 євро щомісячно з 15 квітня 2019 року до 15 лютого 2020 року, що ним належними чином не виконано, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є помилковим. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про неналежність йому підпису у розписці від 14 березня 2019 року, оскільки такі доводи спростовуються висновком судово-почеркознавчої експертизи від 25 листопада 2020 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що з відповідача на користь ОСОБА_2, як правонаступника ОСОБА_1, підлягає стягненню тіло позики та три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Разом з тим, суд апеляційної інстанції відмовив у стягненні процентів на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, оскільки у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 11 листопада 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що предметом договору відступлення права вимоги є відступлення такого права у конкретному зобов`язанні, однак у договорі від 16 вересня 2021 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відсутня конкретизація зобов`язання, право вимоги за яким відступається. Крім того, пунктом 4 договору про відступлення права вимоги від 16 вересня 2021 року передбачено сплату новим кредитором ОСОБА_2 кредитору ОСОБА_1 винагороди у розмірі тіла позики (142 421,90 євро), однак доказів виконання цих умов договору матеріали справи не містять.
У іншій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 06 грудня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту передачі та отримання відповідачем у борг від позивача грошових коштів. Зазначає, що надана позивачем розписка від 14 березня 2019 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів, а наявність зобов`язань повернути борг у грошовій сумі, не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року та зупинено її виконання до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року зупинено провадження у справі до надходження відповіді від компетентного органу Федеративної Республіки Німеччини про виконання доручення про вручення копій ухвал про відкриття касаційного провадження, копії цієї ухвали, копій касаційних скарг та доданих до них матеріалівОСОБА_2 .
13 березня 2023 року Верховний Суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі та цього ж дня постановив ухвалу про призначення справи до судового розгляду.
24 березня 2023 року справу передано судді-доповідачу.
Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Позивач на підтвердження заявлених вимог надав документ (без назви) наступного змісту: "Я, ОСОБА_3 зобов`язуюсь віддати
142 421,90 € (сто сорок дві тисячі чотириста двадцять один євро, 96 центів) на протязі десяти місяців рівними частинами в розмірі 14 242 € щомісячно починаючи з 15.04.2019 року, ОСОБА_1 . В залог отдаю і оформляю нотаріально виробничу базу, що знаходиться АДРЕСА_1 . Дата 14.03.2019 року. Підпис ОСОБА_3"
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 25 листопада 2020 року підпис від імені ОСОБА_4 у розписці від 14 березня 2019 року про взяття у борг 142 421,90 євро у ОСОБА_1 виконаний
ОСОБА_3 .
Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 16 вересня
2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, до
ОСОБА_2 перейшло право на вимогу 142 421,90 євро основного боргу, 3% річних, процентів за користування коштами за зобов?язанням ОСОБА_3 від 14 березня 2019 року, що є предметом спору у цій справі.
Позиція Верховного Суду
Касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо касаційної скарги на ухвалу Полтавського апеляційного суду
від 11 листопада 2021 року
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає в тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, в якому виникло таке зобов`язання.
Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Відповідно до частин першої та другої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Встановивши, що внаслідок відступлення ОСОБА_1 права вимоги за договором позики від 14 вересня 2019 року, укладеним з ОСОБА_3, ОСОБА_2 набув права вимоги до позичальника, врахувавши наведені норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для заміни позивача ОСОБА_1 його правонаступником ОСОБА_2 .
Договір відступлення права вимоги є чинним, в установленому законом порядку недійсним не визнавався. Отже, позивач надав докази, які підтверджують факт передачі права вимоги заборгованості ОСОБА_3 до ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги про те, що у договорі від 16 вересня 2021 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відсутня конкретизація зобов`язання, право вимоги за яким відступається є помилковими, оскільки цей договір містить посилання на конкретні зобов`язання, які виникли на підставі договору позики від 14 березня
2019 року, із зазначенням розміру основного боргу (142 421,90 євро), 3% річних, процентів за користування коштами.
Посилання у касаційній скарзі на безгрошовість відступлення права вимоги не можуть бути підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції від 11 листопада 2021 року.
Пунктом 4 договору про відступлення права вимоги від 16 вересня 2021 року передбачено сплату новим кредитором ОСОБА_2 первісному кредитору ОСОБА_1 винагороди у розмірі тіла позики
(142 421,90 євро). При цьому у пункті 5 договору зазначено, що підписом цього договору сторони підтверджують проведення повного розрахунку між ними. Отже, підписання договору про відступлення права вимоги
від 16 вересня 2021 року свідчить про проведення розрахунку між первісним та новим кредитором. Іншого відповідач не довів.
При цьому невиконання умов договору про відступлення права вимоги однією із сторін стосується цивільно-правової відповідальності сторін цього договору перед один одним та не впливає на права боржника.
Крім того, відступлення права вимоги може бути як оплатним, так і безоплатним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня
2021 року у справі № 906/1174/18).
Щодо касаційної скарги на постанову Полтавського апеляційного суду
від 06 грудня 2021 року