ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 495/3591/20
провадження № 61-8723св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року в складі судді Савицького С. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив визнати недійсним договір довічного утримання (догляду) від 28 листопада 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Білгород- Дністровської міської державної нотаріальної контори Кушнір І. В., реєстраційний номер 8021, номер бланка ВМВ 048198.
На обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина, яка складалася з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яку він прийняв, вчасно подавши до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Однак після звернення до Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області щодо отримання свідоцтва про право на спадщину йому стало відомо, що право власності на спадкове майно набула його сестра ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 28 листопада 2008 року.
Відповідач порушила його право на спадщину, оспорюваний договір є недійсним, оскільки у його тексті зазначено, що набувач ОСОБА_2, проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Проте зазначена квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 ще 31 серпня 2006 року.
Таким чином, у зв`язку з втратою ОСОБА_2 права користування зазначеною квартирою після її відчуження, у спірному договорі неправильно зазначено місце її проживання.
З тексту посвідчувального напису вбачається, що оспорюваний договір посвідчений в лікарні, однак станом на 28 листопада 2008 року ОСОБА_3 не перебував на лікуванні у Центральній районній лікарні у місті Білгород-Дністровському.
У посвідчувальному написі на спірному договорі наявні закресленні і дописки, які зроблені без відповідних застережень нотаріуса.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. Позивач не надав належні та допустимі докази укладення ОСОБА_3 оспорюваного договору під впливом обману. Вказані припущення позивача спростовуються змістом самого договору, відповідно до пункту 11 якого сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено недієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості; договір не є фіктивним чи удаваним правочином, не приховує іншого правочину, спрямований на реальне настання наслідків які обумовлені у ньому. У зв`язку з наведеним відсутні підстави для застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині судове рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_3 оспорюваного правочину під впливом обману, разом з тим, позивач свій позов такими обставинами не обґрунтовував.
У своєму позові ОСОБА_1 посилався на те, що на дату підписання та посвідчення договору довічного утримання його батько ОСОБА_3 не перебував на лікуванні у Білгород-Дністровській районній лікарні, однак доказів на спростування факту знаходження ОСОБА_3 у лікарні станом на 28 листопада 2008 року суду не надав.
Наявність закреслень та дописок у договорі довічного утримання (догляду) від 28 листопада 2008 року не впливає на зміст оскаржуваного договору, не робить його двозначним та не спростовує дійсну волю відчужувача майна.
Апеляційний суд під час розгляду цивільної справи № 495/6870/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання від 28 листопада 2008 року недійсним встановив, що ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного договору дійсно була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 759/17065/14-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 759/501/17, від 11 червня 2020 року в справі № 643/2932/17, від 09 вересня 2020 року в справі № 522/12495/17, від 18 грудня 2020 року в справі № 520/9320/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Оспорюваний договір було укладено не в лікарні, ОСОБА_3 перебував у вкрай тяжкому стані та не розумів, які документи підписує.
Суди не надали належну оцінку тому, що ОСОБА_2 під час укладення оспорюваного правочину вказала недостовірні дані щодо свого місця проживання.
Суди не оглянули в судовому засіданні оригінал договору довічного утримання.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
19 вересня 2023 року справа № 495/3591/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3, якому за життя належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .
26 травня 2009 року у визначений ЦК України строк позивач звернувся до Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, внаслідок чого була заведена спадкова справа № 214/2009.
Як стало відомо позивачу, 28 листопада 2008 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 нотаріально посвідчений договір довічного утримання, за умовами якого передав у власність набувачу житловий будинок АДРЕСА_1, а набувач зобов`язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_3, забезпечуючи його харчуванням, медикаментами, одягом, доглядом, необхідною допомогою, а також зберігати в його безкоштовному довічному користуванні весь вищевказаний житловий будинок.