ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 522/23335/20
провадження № 61-10235св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) -- ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) -- ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя шляхом компенсації вартості проданого майна.
Позовна заява мотивована тим, що з 20 серпня 2004 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який був розірваний 06 жовтня 2017 року.
При цьому, відповідач без її відома, у період шлюбу, використовуючи спільні сумісні кошти, укладав договори асоційованого членства зі споживчими товариствами, які здійснювали будівництво багатоквартирних будинків, проте право власності на квартири зареєстрував після розірвання шлюбу, а згодом відчужив вказані об`єкти нерухомості на користь третіх осіб.
Загальна сума грошових коштів, які ОСОБА_2 отримав від продажу вищезазначеного спільного сумісного майна подружжя становить 7 356 176 грн.
Враховуючи те, що відповідач здійснив відчуження спільної сумісної власності та використав вказане майно на свій розсуд проти її волі вважала, що має право на половину його вартості.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, а саме квартир за адресою: АДРЕСА_1, квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 у розмірі 807 631,50 грн та 812 956,50 грн, відповідно.
У лютому 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 27 травня 2007 року уклав договір позики з ОСОБА_4 на суму 65 000 доларів США.
Станом на дату подання зустрічного позову, розмір заборгованості з урахуванням всіх платежів складав 130 516 доларів США.
Оскільки зобов`язання за договором від 27 травня 2007 року є спільним зобов`язанням подружжя то повинне враховуватися під час поділу майна подружжя.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив суд врахувати заборгованість за договором позики від 27 травня 2007 року при поділі спільного сумісного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та стягнути з останньої на його користь 1/2 частину заборгованості за договором позики, а саме 1 811 562,08 грн.
Протокольною ухвалою від 24 червня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_3 було прийнято для спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, що складається з: грошової компенсації вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_4, загальною площею 45,5 кв. м, у розмірі 807 631,50 грн; грошової компенсації вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_5, загальною площею 45,8 кв. м, у розмірі 812 956,50 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 набув майнові права на квартири АДРЕСА_2, АДРЕСА_6, а також виплатив пай в повному обсязі за час шлюбу, проте оформив право власності за довідкою про сплату пая після розірвання шлюбу, тому ці квартири є спільним сумісним майном подружжя. Оскільки він розпорядився спільним майном без згоди співвласника, то має сплатити компенсацію половини вартості такого майна.
При цьому, ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами факти, як отримання грошових коштів у шлюбі з ОСОБА_1 за договором позики, так і їх спрямування на купівлю спірних квартир.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити та задовольнити його зустрічний позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що всі надані ОСОБА_1 докази є недопустимими, оскільки подані в копіях та не засвідчені нею у порядку частини п`ятої статті 95 ЦПК України.
Зазначає, що суди помилково взяли до уваги звіти про вартість квартир, надані позивачем за первісним позовом, оскільки зазначена в них вартість є явно завищеною.
Суди дійшли помилкових висновків про недоведення отримання ним коштів за договором позики, оскільки такий договір вже є підтвердженням цього.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не спростовують правильність вирішення судами спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року зупинено виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року до закінчення касаційного провадження.
11 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 17 липня 2019 року у справі № 810/719/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц та від 14 квітня 2021 року у справі № 520/7947/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також ОСОБА_3 вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.