ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 523/12199/19
провадження № 61-290св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 січня 2022 року у складі судді Дяченко В. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у серпні 2019 року звернулася з вищевказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 04 червня 2018 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Прокоф`євою Л. Г. за реєстраційним номером 989.
Позов мотивований тим, що вона протягом тривалого часу перебувала в дружніх стосунках з ОСОБА_2 .
Будучи одинокою людиною похилого віку, інвалідом 1-ї групи, на прохання ОСОБА_2 погодилася залишити їй квартиру, за умови що до смерті залишиться проживати в квартирі, отримає з боку ОСОБА_2 догляд та ставлення до неї як до члена родини.
Змінювати місце свого проживання не планувала, квартиру, в якій проживає більше 40 років, продавати не збиралась, іншого житла не має; домовленості щодо звільнення нею після укладення договору власного житла та про будь-які розрахунки між сторонами не було; продовжує проживати у квартирі, здійснює оплату комунальних послуг; одну кімнату здає у найм сторонній особі.
На прохання ОСОБА_2 передала їй оригінали документів на квартиру для оформлення угоди, отримала довідку про те, що не перебуває на обліку в ПНД та 04 червня 2018 року з`явилась до приміщення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Прокоф`євої Л. Г., у якої підписала надані їй документ.
Вона є інвалідом 1-ї групи по зору, проте зміст документів, які були надані для підписання, їй не зачитувався.
Після підписання договору ставлення ОСОБА_2 до неї змінилось, стосунки погіршились, будь-якого догляду та родинного ставлення вона не отримала, тому зрозуміла, що помилилась стосовно природи укладеного договору.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Суворовський районний суд міста Одеси рішенням від 27 січня 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 20 січня 2023 року про виправлення описки, позов задовольнив.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 04 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Прокоф`євою Л. Г. за реєстраційним номером 989.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд дав оцінку доводам позивача про відсутність волевиявлення позивача на відчуження квартири, продовження проживати у спірній квартирі та сплату після укладення договору комунальних послуг, відсутність фактичної передачі нерухомого майна за оспорюваним договором, вік позивача, її стан здоров`я (інвалідність по зору), потреби у догляді й сторонній допомозі, а також висновок психофізичного дослідження щодо ОСОБА_1 проведеного із застосуванням поліграфу від 03 березня 2020 року, у зв`язку з чим дійшов висновку, що позивач помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між сторонами.
Одеський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Суворовського районного суду місті Одеси від 27 січня 2022 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що обставини наявних між сторонами тривалих дружніх стосунків, недоведеність потреби ОСОБА_1 у продажі свого житла, недоведеність потреби ОСОБА_2 на придбання квартири у ОСОБА_1, замовлення ОСОБА_2 оцінки нерухомого майна, яка є в декілька разів нижчою за дійсну ринкову вартість квартири, недоведеність джерела походження коштів ОСОБА_2 для купівлі квартири, відсутність доказів, які підтверджують проведення реального розрахунку за квартиру в сукупності з доказами відсутності реальних правових наслідків укладення оспорюваного договору свідчать про те, що волевиявлення ОСОБА_1 було направлене на відчуження належного їй житла шляхом укладення договору купівлі-продажу.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду, який визнав доведеними посилання позивача ОСОБА_1 на те, що укладаючи оспорюваний договір, вона помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між сторонами. Під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 у січні 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 04 травня 2020 року у справі № 633/268/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц.
Апеляційний суд, застосувавши постанову Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 727/2751/16-ц, не дослідив, що висновки наведені у зазначені постанові прямо суперечать прийнятому судом рішенню.
Позивач свідомо вводила суд в оману та надала завідомо неправдиві відомості щодо свого матеріального стану, наявність іншого житла, хоча докази свідчать про протилежне.
Посилання позивача на відсутність наміру переїжджати до іншого житла як підстава для визнання договору купівлі-продажу недійсним є безпідставним та неспроможним. Однак суд не прийняв від відповідача цей довід та помилкового зробив висновок про цю підставу.
Позивач отримала гроші за квартиру, а відповідач прийняла квартиру у власність, що підтверджується наявністю у останньої правовстановлюючих документів, ключів та реєстрацією договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Висновок за результатами проведення психофізіологічного опитування із застосуванням комп`ютерного поліграфа не є належним та достатнім доказом на підтвердження доводів відсутності боргових зобов`язань (постанова Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 727/6486/17).
Свідки надавали в суді суперечливі показання щодо обставин справи.
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що на момент укладення договору позивач мала захворювання, внаслідок яких могла помилятися щодо змісту та правової природи правочину.
Судами не досліджено всіх обставин для об`єктивного та законного вирішення цієї справи, надана неправильна та невідповідна оцінка доказам, тому як всі доводи позивача, які у сукупності можна вважати підставою для визнання правочину недійсним та укладення його під впливом помилки були спростовані відповідачем.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Досковського В. Г. у травні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що висновки Верховного Суду можуть застосовуватися не лише при розгляді справ про визнання недійсним договорів дарування з підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, але й щодо договорів купівлі-продажу (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 356/412/18).
Відповідно до практики Верховного Суду та обставин, встановлених у справі, що розглядається, мають враховуватися при застосуванні положень статті 229 ЦК України похилий вік, стан здоров`я, потреба у догляді й сторонній допомозі, відсутність іншого житла, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна, продовження проживання у квартирі після укладення договору, а також інші обставини, які мають суттєве значення для справи.
Правові висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними до справи, що розглядається; жодна з постанов не містить висновків, які б вказували на неправильне застосування судами норм матеріального права.
Касаційна скарга зводиться до переоцінки доказів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Суворовського районного суду міста Одеси.
Справа № 523/12199/19 надійшла до Верховного Суду 20 лютого 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 31 серпня 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На час укладення оспорюваного договору ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилось 76 років.
Згідно з довідкою (виписки з будинкової книги про склад сім`ї та прописку) від 04 квітня 2019 року № 287 ОСОБА_1 з 02 жовтня 1974 року постійно зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 встановлено інвалідність І групи по зору безстроково. Зазначено, що вона потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою МСЕК № 024067 від 07 травня 1997 року.
Відповідно до довідки № 01-14/24 від 22 січня 2019 року, виданої Комунальною установою "Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Суворовського району м. Одеси" ОСОБА_1 з 19 січня 2007 року перебуває на обліку в зазначеному центрі.
Отже, в розумінні норм чинного законодавства України ОСОБА_1 є непрацездатною людиною, яка потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги.
ОСОБА_1 не має сім`ї та є одинокою людиною, оскільки 06 січня 1970 року розлучилася з колишнім чоловіком ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їх з ОСОБА_3 син ОСОБА_4 .
Квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 1994 року № 9-943 та рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 10 лютого 2009 року у справі № 2-1820/09.
04 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_1, на умовах передбачених цим договором, передала у власність (продала), а ОСОБА_2, на умовах передбачених цим договором, прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1, та зобов`язалася сплатити за неї грошову суму вказану у цьому договорі.
Відповідно до пункту 3 цього договору за домовленістю сторін продаж здійснено за 264 600 грн.
Після укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 сплачувала за спожиті житлово-комунальні послуги, що підтверджується квитанціями про оплату вартості житлово-комунальних послуг.
Судами також встановлено, що за 3 місяці до укладення оспорюваного правочину, а саме 01 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди однієї кімнати в квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10 жовтня 1996 року, виданим державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Гурьяновою Л. Г. та зареєстрованим в реєстрі за № 198/996, ОСОБА_1 після смерті сина успадкувала однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 27,7 кв. м, житловою - 18,3 кв. м.
Разом з тим, із Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №№ 161447215, 161450913, 161451407 від 28 березня 2019 року судами також встановлено, що станом на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу у власності ОСОБА_2 перебували три об`єкти нерухомості, а саме квартира АДРЕСА_4 загальною площею 63,7 кв. м, житловою 54,8 кв. м; квартира АДРЕСА_5 загальною площею 31,9 кв. м, житловою - 15,4 кв. м.; квартира АДРЕСА_6 загальною площею 32,8 кв. м, житловою 18,2 кв. м.
Згідно з підсумком психофізіологічного дослідження з використанням поліграфу ОСОБА_1 від 04 березня 2020 року, здійсненого з метою визначення достовірності інформації відносно обставин угоди купівлі-продажу квартири, встановлено, що "підсумком була визначена достовірність інформації, наданої досліджуваним з вірогідністю 90,63 % (без врахування питань про образ життя - 96,67 %), відповіді на 25 запитань підтверджена правдивість інформації, у відповідях на 4 запитання була невизначена реакція, які по технології оцінки приєднуються до більшості, тобто до підтвердження інформації, у відповіді на 3 запитання було викривлення інформації, з яких два питання не мають відношення до правочину.
При цьому за результатами опитування було визначено як правдиві відповіді ОСОБА_1 про те, що: ОСОБА_1 часто бувала в гостях у ОСОБА_2, ОСОБА_2 казала, що ОСОБА_1 є членом її родини, ставлення ОСОБА_2 після укладення правочину змінилось, продавати свою квартиру ОСОБА_1 не планувала, з квартири переїжджати не збиралась, ОСОБА_2 просила ОСОБА_1 переписати на неї квартиру, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 документи на квартиру, оцінку квартири ОСОБА_1 не замовляла, з оцінкою квартири не ознайомлювалась, в яку суму була оцінена квартира не бачила, приміщення банку не відвідувала, є проблеми з зором, весь текст договору ані ОСОБА_1, ані нотаріус не читали, гроші від ОСОБА_2 не отримувала, гроші за продаж квартири ані від ОСОБА_2, ані в банку не отримувала, ключі від квартири ОСОБА_2 від неї не отримувала, комунальні послуги по квартирі сплачує ОСОБА_1, стосунки з ОСОБА_2 після укладення угоди погіршились".
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.