ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 910/11637/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Мельникової Л.В.
представники сторін в судове засідання не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТБУД ГАРАНТ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу
у справі № 910/11637/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЕР-ІНЖИНІРІНГ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТБУД ГАРАНТ"
про стягнення 2 525 961,54 грн,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАЕР-ІНЖИНІРІНГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТБУД ГАРАНТ" про стягнення заборгованості у розмірі 2 525 961,54 грн за договором підряду №28/01/2020-ВЗ від 28.01.2020 за надані послуги за період березень 2020 року - листопад 2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2023 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача борг у розмірі 2 525 961,54 грн.
28.04.2023 до Господарського суду міста Києва від ТОВ "ІНВЕСТБУД ГАРАНТ" надійшла заява про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2023 у справі №910/11637/22.
Разом із тим, у запереченнях проти задоволення заяви про відстрочення виконання рішення позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 (суддя Бондарчук В.В.) відмовлено в задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2023 у справі №910/11637/22 та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції зазначив, що з наданих заявником доказів неможливо встановити реальне фінансове становище боржника станом на день звернення до суду з цією заявою, тоді як до заяви про відстрочення судового рішення заявником не надано жодних доказів на підтвердження призупинення діяльності товариства внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Також суд першої інстанції вказав, що ТОВ "ФАЕР-ІНЖИНІРІНГ" надало суду належні докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду заяви про відстрочення виконання рішення суду, що має наслідком задоволення заяви про стягнення з ТОВ "ІНВЕСТБУД ГАРАНТ" витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 (колегія суддів у складі: Барсук М.А. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) ухвалу місцевого господарського суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та ухвалою місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що відповідач не був належним чином повідомлений про судове засідання, в якому була постановлена оскаржувана ухвала; заява стягувача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не була направлена на його адресу, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості з нею ознайомитись; укладення додаткової угоди стосовно професійної правничої допомоги після вже фактичного виконання судового рішення не відповідає таким критеріям, як реальність, необхідність, розумність розміру таких витрат.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування ст.129 ГПК України, викладених у додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, у додатковій ухвалі Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/3456/22, у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18, від 15.06.2022 у справі № 910/18646/19, від 15.06.2020 у справі №910/18646/19, від 30.08.2022 у справі №640/1037/21, від 23.06.2022 у справі №640/9792/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17), а також щодо застосування ст.ст.120, 202 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №910/10249/20, від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.11.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 15.11.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.11.2023 від ТОВ "ІНВЕСТБУД ГАРАНТ" надійшли доповнення до касаційної скарги.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарського суду в оскарженій частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 129 ГПК України, викладених у додатковій постанові від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, у додатковій ухвалі Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/3456/22, у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18, від 15.06.2022 у справі № 910/18646/19, від 15.06.2020 у справі №910/18646/19, від 30.08.2022 у справі №640/1037/21, від 23.06.2022 у справі №640/9792/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17), а також щодо застосування ст.ст. 120, 202 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 910/10249/20, від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17.
Так скаржник з посиланням на додаткову постанову Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, додаткову ухвалу Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/3456/22, постанови Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18, від 15.06.2022 у справі № 910/18646/19, від 30.08.2022 у справі №640/1037/21, від 23.06.2022 у справі №640/9792/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зазначає, що на його адресу не надходила ані копія заяви (клопотання) про відшкодування таких витрат у відповідному розмірі, ані попереднього розрахунку, ані копії доказів на підтвердження зазначених витрат. Водночас Верховний Суд не одноразово звертав увагу про необхідність направлення копії заяви (клопотання) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, доказів на підтвердження таких витрат іншому учаснику справи. І такі документи повинні надані (отримані) протилежною стороною до моменту вирішення судом питання відшкодування таких витрат. Невиконання стороною такого обов`язку є підставою для відмови у задоволенні таких вимог.
Як вказано у додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18, судом також взято до уваги, що неповідомлення відповідачем іншого учасника справи (позивача) про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог, позбавило позивача можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК.
Як зазначено в додатковій ухвалі Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/3456/22, ст. 129 ГПК України хоча і не містить прямої норми щодо обов`язкового надсилання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу іншій стороні, однак відсутність такої вказівки не звільняє заявника від виконання обов`язку щодо надсилання копії доказів іншій стороні на виконання вимог ст. 80 ГПК України.
З огляду на те, що склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягають доведенню, ненадсилання копій відповідних доказів іншій стороні фактично матиме наслідком порушення принципу змагальності та неможливість іншого учасника судового розгляду бути ознайомленим з їх змістом. Вказані обставини, у свою чергу, позбавляють іншу сторону можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку (подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18 та у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18, від 15.06.2022 у справі № 910/18646/19).
Водночас у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №640/1037/21 наголошується, що суд першої інстанції повинен був переконатися про обізнаність відповідача щодо подання представником позивача заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у відповідному розмірі. Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене додаткове рішення щодо відшкодування на користь позивача судових витрат на правову допомогу з порушенням процесуального права іншої сторони - відповідача щодо подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та/або доведення їх не співмірності. Аналогічний підхід щодо не встановлення факту направлення заяви про вирішення питання про судові витрати іншому учаснику справи за подібних обставин застосовано Верховним Судом у справі №640/2250/19, від 23.06.2022 у справі № 640/9792/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.