ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 904/9932/16 (904/4663/22)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача: Снітько Е.В.,
відповідача: Степанов М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керуючого санацією Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" Штельманчука М.С.
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2023 (колегія суддів у складі: Верхогляд Т.А. - головуючий, Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.)
у справі № 904/9932/16 (904/4663/22)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив"
до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області
про скасування податкового повідомлення-рішення №0200450717 від 14.12.2021, податкового повідомлення-рішення № 0200440717 від 14.12.2021,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позову
1. У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/9932/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" (далі - Боржник).
2. У межах цієї справи Боржник звернувся до господарського суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - Податковий орган) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0200450717 від 14.12.2021 і №0200440717 від 14.12.2021.
3. Позов мотивовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі необґрунтованих висновків, яких дійшов Податковий орган у ході проведення перевірки.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2023 позовні вимоги задоволено з підстав їх обґрунтованості.
5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі за позовом Боржника до Податкового органу про скасування спірних повідомлень-рішень закрито, роз`яснено позивачу, що на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
6. Постанову мотивовано тим, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з податкового законодавства та фактично стосуються повноважень Податкового органу та їх реалізації.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
7. Керуючий санацією Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду.
8. Касаційну скаргу мотивовано наявністю підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
9. Скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень статей 86, 198, 236 ГПК України та неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 21.09.2021 у справі №905/2030/19, від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20) щодо застосування положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ, статті 20 ГПК України).
10. При цьому скаржник зауважує, що правові висновки, викладені в перелічених постановах, були актуальними на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції в цій справі 12.04.2023, тобто до ухвалення постанови Великої Палати Верховного суду від 13.04.2023 у справі №320/12137/20. Також скаржник вважає, що правовідносини у справі №320/12137/20 не є подібними до правовідносин у цій справі.
11. Крім того, скаржник зазначає про безпідставність посилання на постанову Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №908/129/22(908/1332/22) та перебування на розгляді Великої Палати Верховного Суду справи №908/129/22(908/1333/22), яка стосується саме скасування податкових повідомлень-рішень.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
12. Податковий орган подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржувану постанову без змін.
13. Податковий орган заперечує проти доводів касаційної скарги та наголошує, що згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеними у постановах від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 і від 18.07.2023 у справі №908/129/22(908/1332/22), оскарження податкових повідомлень-рішень не відноситься до юрисдикції господарських судів.
Позиція Верховного Суду
14. Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
15. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції в спорі за позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, якою скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
16. Одним із принципів банкрутства є концентрація в межах цієї процедури різних спорів за участю боржника. Так, згідно з положеннями частин 1, 2 статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості тощо.
17. Відповідно до усталеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеною у постановах від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 і від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22) (яка підлягає врахуванню за вимогами частини 4 статті 300 ГПК України), згідно з частиною 1 статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
18. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
19. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
20. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
21. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
22. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
23. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
24. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
25. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
26. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
27. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
28. У постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відповідно до статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
29. У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.
30. Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов`язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.
31. Отже, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.
32. Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.