ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 911/3323/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Мальченко А. О., Агрикова О. В., Козир Т. П.
від 20.09.2023
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС"
про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" на бездіяльність державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро), правонаступником якого є Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса)
у справі № 911/3323/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОСВІТ"
про стягнення 8 763,32 грн,
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 29.2-02/3374 від 29.11.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 911/3323/14 у зв`язку із відпусткою судді Вронської Г. О.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.11.2023 для розгляду справи № 911/3323/14 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Баранець О. М., Кондратова І. Д.
1. Історія справи
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.09.2021 у справі № 911/3323/14 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" на бездіяльність державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) задоволено повністю:
- визнано за період із 01.09.2020 по 07.07.2021 неправомірною бездіяльність державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) у виконавчих провадженнях № 45389704 та № 45389945 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 28.10.2014 у справі № 911/3323/14;
- зобов`язано державного виконавця або іншу посадову особу Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 45389704 та № 45389945 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 28.10.2014 у справі № 911/3323/14 із врахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження".
07.09.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" надійшла заява № 06-1/09 від 06.09.2021 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Вознесенського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 6 770,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.09.2021 призначено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" вих. № 06-1/06 від 06.09.2021 про стягнення додаткових витрат на професійну правничу допомогу до розгляду в судовому засіданні на 04.10.2021.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.10.2021 відкладено вирішення питання про стягнення з Вознесенського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Дніпро) на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/3323/14 до набрання законної сили судового рішення за результатами перегляду ухвали Господарського суду Київської області від 01.09.2021 у справі № 911/3323/14 в апеляційному порядку.
Постановою від 17.01.2022 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін ухвалу Господарського суду Київської області від 01.09.2021 у справі № 911/3323/14.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 911/3323/14 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково: присуджено до стягнення з Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25.08.2022 додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 911/3323/14 залишено без змін.
Рішенням Господарського суду Київської області від 13.03.2023 у справі № 911/3323/14 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" № 06-1/09 від 06.09.2021 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: присуджено до стягнення з Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" 3 385,00 грн витрат на правничу допомогу.
2. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 20.09.2023 Північний апеляційний господарський суд змінив рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2023 у справі № 911/3323/14. Виклав його резолютивну частину в наступній редакції:
"1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" про стягнення з Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/3233/14 в розмірі 6 770,00 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) (69006, місто Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 6, ідентифікаційний код 45028225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" (03187, місто Київ, вулиця Академіка Глушкова, будинок 40, корпус 5, офіс 526; ідентифікаційний код 38964292) 739 (сімсот тридцять дев`ять) грн 08 коп. витрат на правничу допомогу.".
Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:
- позивач неодноразово звертався зі скаргами на дії державних та приватних виконавців за судовим захистом у різних справах, не змінюючи при цьому нормативно-правового обґрунтування скарг, так і представника товариства - адвоката Грищенка О. М.;
- адвокат-заявник неодноразово надає адвокатські послуги позивачу, у тому числі із супроводу стадії виконання рішення суду та оскарження дій органів примусового виконання, що свідчить про обізнаність адвоката з правовою ситуацією у даному провадженні та з судовою практикою, яка є актуальною на даний час в аналогічних правовідносинах;
- 10.03.2023 органом державної виконавчої служби подано заперечення на заяву про розподіл судових витрат, які серед іншого містять посилання щодо неспівмірності/недоведеності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у зв`язку чим виконавча служба просить відмовити повністю у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу;
- навіть у разі обґрунтованості клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, приписами Господарського процесуального кодексу України не передбачено такого зменшення до 0 грн;
- під час касаційного перегляду додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 за заявою Товариства про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/3323/14, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з позицією суду апеляційної інстанції, який дійшов висновку про стягнення з органу державної виконавчої служби на користь позивача 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу із заявлених до стягнення 18 320,00 грн. Таким чином, суд касаційної інстанції зменшив розмір судових витрат у 9,16 разів;
- враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді апеляційної інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, а також подання державною виконавчою службою клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів дійшла висновку, що співмірною та обґрунтованою є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу за розгляд скарги на бездіяльність державного виконавця органу державної виконавчої служби в сумі 739,08 грн (6 770,00 грн/9,16);
- оскільки первісним судовим рішенням є ухвала про задоволення скарги, тому судовим актом, яким вирішено питання про судові витрати, в даному випадку мала б бути також ухвала. Проте, враховуючи, що в даному випадку неправильне оформлення оскарженого судового рішення (у формі рішення замість ухвали) не призвело до ухвалення незаконного судового рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду належить залишити в цій частині без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та залишити рішення суду першої інстанції від 13.03.2023 в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні зазначеної додаткової постанови неправильно застосував та порушив норми процесуального права, а саме: частини 4 та 5 статті 126 та статтю 129 Господарського процесуального кодексу України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, викладені у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 16 вересня 2022 року у справі № 910/4729/20, від 30 вересня 2022 року у справі 925/1316/18, від 24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15, від 03 жовтня 2019 року у справі 922/445/19, від 05 липня 2022 року у справі № 922/2913/21, від 22 листопада 2022 року у справі № 910/10421/21, від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17, від 08 квітня 2019 року у справі № 922/619/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 924/632/18, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/148/20, від 27 жовтня 2021 року у справі № 873/109/21, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
Також скаржник зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції таких висновків Верховного Суду:
- щодо застосування критерію доведення вини "поза розумним сумнівом" при оцінці доказів, викладених у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 922/1163/18, від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 31 січня 2018 року у справі № 910/8763/17;
- щодо застосування принципу розумного обґрунтування розміру оплати послуг з юридичної допомоги, викладених у пункті 55 постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17;
- щодо форми та порядку обчислення гонорару успіху, викладених у постанові від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21;
- щодо складових професійної правничої допомоги, викладених у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19;
- щодо практичної реалізації відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, викладених у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 910/4858/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/9187/19, від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20, від 06 квітня 2020 року у справі № 910/4783/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19;
- щодо мети стягнення витрат на професійну правничу допомогу, викладених у постановах від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19;
- щодо надмірності судових витрат на професійну правничу допомогу та завищеності їх розміру, викладених у постановах від 22 вересня 2022 року у справі № 910/602/21, від 25 квітня 2018 року у справі № 922/3142/17, від 02 травня 2018 року у справі № 910/22350/16, від 11 червня 2018 року у справі № 923/567/17.
Крім того, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, що стосуються питань відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, викладених у від 24 липня 2018 року у справі № 918/560/16, від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17, від 03 травня 2019 року у справі № 910/10911/18, від 25 червня 2019 року у справі № 904/66/18, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 08 липня 2019 року у справі № 923/762/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 910/14371/18, від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, від 31 січня 2019 року у справі № 19/64/2012/5003, від 05 січня 2019 року у справі № 906/194/18, від 19 лютого 2019 року у справі № 917/1071/18, а також у додаткових ухвалах від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 910/602/21.
Водночас касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що у спірних правовідносинах відсутній правовий висновок Верховного Суду на предмет того, чи можливо вважати оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо порушення та не дотримання норм Закону України "Про виконавче провадження", в призмі невиконання рішення суду (періодично, по факту передчасного завершення виконавчого провадження, при майновій можливості здійснити виконання рішення суду за рахунок майна/активів боржника), вважати як зловживання процесуальним правом, у розумінні положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
5. Узагальнені доводи інших учасників справи
Учасники даної справи відзиви на касаційну скаргу не надали, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.
6. Позиція Верховного Суду
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Проаналізувавши судові рішення Верховного Суду, на які скаржник посилається у касаційній скарзі, правові висновки в яких (на думку скаржника) не було враховано судом апеляційної інстанції при прийняті оскаржуваної постанови, Верховний Суд зазначає, що застосування судом апеляційної інстанції норм права в оскаржуваному судовому рішенні не суперечить висновкам Верховного Суду.
Натомість у справі, що переглядається, та у наведених скаржником справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин, з урахуванням складності справ, приймалися відповідні судові рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.
Водночас аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом апеляційної інстанції доказів щодо обставин надання послуг правничої допомоги зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Разом з тим, підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" також визначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.