ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 910/13599/21
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Баранця О. М., Булгакової І. В., Дроботової Т. Б.,
Кібенко О. Р., Чумака Ю. Я.
за участю секретаря судового засідання - Денисюк І. Г.,
представників учасників справи:
позивача: Халпушевої Л. М.,
відповідача: Хлань В. М.,
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022
(судді Чорногуз М. Г., Тищенко А. І., Хрипун О. О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021
(суддя Паламар П. І.)
у справі за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"
до Міністерства оборони України
про стягнення 3 674 455,02 грн.
ВСТАНОВИВ:
Суть правозастосовного питання, переданого на вирішення Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду
Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання застосування статей 526, 632, 843, 844 Цивільного кодексу України:
1. Чи є можливою зміна ціни робіт (послуг) за державним оборонним замовленням у сторону збільшення з огляду на відповідну зміну розміру фактичних витрат виконавця через зростання вартості складових частин, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів;
2. Чи виключається можливість зміни ціни робіт (послуг) за державним оборонним замовленням у сторону збільшення з огляду на відповідну зміну розміру фактичних витрат виконавця через зростання вартості складових частин, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів в силу положень укладеного сторонами контракту з відповідним покладенням ризиків підвищення ринкових цін на позивача як суб`єкта господарювання.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (далі - ДП "Житомирський бронетанковий завод") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони) про стягнення 3 674 455,02 грн фактично понесених витрат на капітальний ремонт техніки за державним контрактом від 22.12.2017 № 342/3/5/17/78.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, порушуючи умови укладеного сторонами контракту та норми чинного законодавства, не виконав свої зобов`язання щодо оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 3 674 455,02 грн. Позивач вказує на те, що зазначена сума грошових коштів є різницею між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням.
1.3. Заперечення проти позову мотивовані відсутністю у відповідача зобов`язання щодо оплати перевищення розміру фактичних витрат орієнтовної вартості робіт (послуг), що прямо встановлено пунктом 2.7 державного контракту.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 22.12.2017 Міноборони (замовник) та ДП "Житомирський бронетанковий завод" (виконавець) уклали державний контракт на виконання робіт за державним оборонним замовленням № 342/3/5/17/78 (далі - державний контракт), відповідно до предмету якого виконавець зобов`язався у 2017- 2018 роках виконати роботи (надати послуги) з капітального ремонту виробів за номенклатурою, етапами, в обсягах та у строки, визначені в календарному плані, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.
2.2. Згідно з пунктом 2.1 державного контракту визначено орієнтовну вартість робіт.
2.3. За пунктом 2.2 державного контракту орієнтовна вартість послуг з ремонту виробів встановлена сторонами на підставі розрахунково-калькуляційних матеріалів (РКМ) визначення орієнтовної ціни ремонту одиниці виробів, складених виконавцем відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань планування, обліку і розрахунку собівартості робіт та з урахуванням висновків філії ПЗ № 637 від 07.02.2017 № 46 та від 10.02.2017 № 53 про рівень орієнтовної ціни разом з аналізом елементів витрат, складених на підставі проведеного розгляду РКМ з визначенням орієнтовної ціни ремонту одиниці виробу для закупівлі послуг за контрактом. Орієнтовна ціна зафіксована у протоколі погодження орієнтовної ціни на надання послуг з ремонту виробу. Орієнтовна вартість послуг за одиницю виробу є базовою для визначення вартості продукції на момент укладення контракту та досягнення домовленостей про договірну ціну
2.4. Відповідно до пункту 2.3 державного контракту орієнтовна вартість послуг за контрактом не може бути перевищена виконавцем, при цьому економічні показники: трудомісткість, відсотки додаткової заробітної плати, загальновиробничі, адміністративні витрати, визначені у РКМ, не можуть бути перевищені.
2.5. Щодо ціни контракту сторони узгодили, що в обґрунтованих випадках при зміні тарифів, цін на матеріали та покупні комплектуючі вироби, інших складових собівартості продукції, у разі, якщо вплив на такі зміни знаходиться поза межами компетенції сторін контракту та обумовлений прийняттям відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, за мотивованим рішенням замовника, ціна контракту може бути переглянута з метою недопущення зриву виконання контракту та належного забезпечення потреб Збройних Сил України. Перегляд орієнтовної вартості послуг здійснюється не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення терміну надання послуг на підставі письмового звернення однієї із сторін. Перегляд орієнтовної вартості послуг здійснюється відповідно до спільного рішення, яке затверджується сторонами на підставі висновку філії ПЗ № 637, складеного за результатами перевірки та аналізу РКМ щодо фактичних та очікуваних витрат. Очікувані витрати не повинні перевищувати 20 % від загальної вартості за контрактом.
2.6. Позивач листом від 09.02.2018 № 01-11/420 повідомив про необхідність перегляду орієнтовної ціни з метою необхідності визначення нової орієнтовної ціни договору, враховуючи положення пункту 2.3 державного контракту, оскільки визначена при укладенні державного контракту орієнтовна ціна зазнала суттєвих змін через зростання вартості складових послуг, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів, а також підвищення розміру мінімальної заробітної плати; відповідні РКМ з визначенням обґрунтованої ціни передав на розгляд філії ПЗ №637.
2.7. Після отримання висновків ПЗ № 637 від 04.04.2018 № 164 та № 159 з метою ініціювання прийняття спільного рішення шляхом укладення додаткової угоди позивач направив на адресу відповідача листи від 14.06.2018 № 01-11/1737, від 25.07.2018 № 01-11/2225, однак відповідач жодних заходів до прийняття спільного рішення та підписання додаткової угоди не вжив, відповідні зміни до державного контракту внесені не були.
2.8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 910/17154/18 відмовлено у внесенні змін до укладеного контракту в частині його ціни та роз`яснено, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є стягнення із замовника додатково понесених витрат при виконанні умов контракту.
2.9. За актом приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 24.09.2018 № 3 виконані позивачем та передані відповідачу роботи на загальну суму 44 067 717,66 грн; роботи прийняті відповідачем з урахуванням протоколу розбіжностей вартість яких в частині 40 393 262,64 грн прийнята відповідачем та є безспірною, сума 3 674 455,02 грн є фактичними витратами на виконання капітального ремонту виробів, проте зобов`язання щодо їх оплати відповідач не виконав.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 01.12.2021 позов задовольнив. Мотивував тим, що пунктом 2.2 державного контракту була встановлена орієнтовна вартість виконання робіт (надання послуг) з ремонту виробів на підставі розрахунково-калькуляційних матеріалів з урахуванням висновків філії ПЗ № 637, у зв`язку з чим у позивача була відсутня можливість заздалегідь передбачити зростання рівня фактичних затрат. Позивач дотримався порядку перегляду ціни контракту, передбаченого пунктом 2.3, а зупинення виконання робіт до узгодження із замовником збільшеного кошторису було неможливо в інтересах замовника з огляду на важливість державного оборонного замовлення.
3.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 08.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 залишив без змін. Погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що оскільки рівень орієнтовної ціни (твердий кошторис) визначався на підставі висновків філії ПЗ № 637 від 07.02.2017 № 46 та від 10.02.2017 № 53, то у позивача була відсутня можливість заздалегідь, майже за рік до підписання контракту, передбачити зростання рівня фактичних витрат на ремонт виробів.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. Міноборони подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
4.2. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, адже суди не врахували приписи статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших вимог, що звичайно ставляться.
4.3. Що ж до випадку касаційного оскарження зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 526 ЦК України у подібних правовідносинах у розумінні стягнення фактичних витрат виконавця, які перевищують договірну (орієнтовну) ціну державного контракту на виконання капітального ремонту озброєння за державним оборонним замовленням, в умовах особливого періоду (не в мирний час) та стягнення таких позадоговірних витрат з Міноборони в умовах правового режиму воєнного стану (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Також зауважує про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, щодо важливості та пріоритетності забезпечення через Міноборони Збройних Сил України коштами на їх потреби для відбиття збройної агресії російської федерації в умовах правового режиму воєнного стану (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
4.4. За твердженнями скаржника для правильності застосування судами положень статті 526 ЦК України існує необхідність у формуванні правового висновку, за яким недопустимим є стягнення з Міноборони в умовах особливого періоду та збройної агресії російської федерації проти України фактичних витрат виконавця, які перевищують договірну (орієнтовну) ціну державного контракту за державним оборонним замовленням, пунктом 2.7 якого передбачено, що у разі коли фактичні витрати виконавця на виконання робіт (надання послуг) перевищують її орієнтовну вартість, замовник не зобов`язаний оплачувати таке перевищення, у взаємозв`язку з пунктом 2.3 державного контракту, відповідно до якого в обґрунтованих випадках при зміні тарифів, цін на матеріали та покупні комплектуючи вироби, інших складових собівартості продукції, у разі якщо вплив на такі зміни знаходиться поза межами компетенції сторін державного контракту та обумовлений прийняттям відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, за вмотивованим рішенням замовника, як виключення, ціна державного контракту може бути переглянута з метою недопущення зриву виконання державного контракту, та неналежного забезпечення потреб Збройних Сил України.
4.5. Скаржник вважає, що на момент укладення спірного державного контракту позивач чітко розумів та усвідомлював його істотні умови, у тому числі ціну контракту, у зв`язку з чим виконавець як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, мав розумно оцінити цю обставину, зокрема підвищення на ринку цін на продукцію, підвищення комунальних тарифів, а також підвищення розміру мінімальної заробітної плати, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання відповідно до закладеної у контракті договірної ціни.
4.6. На переконання скаржника, суди не надали належної оцінки тому, що виконавець звернувся до Міноборони щодо необхідності перегляду орієнтовної вартості виконаних робіт (наданих послуг) вже у лютому 2018 року, тобто через півтора місяці після укладення державного контракту від 22.12.2017 № 342/3/5/17/78, коли істотне зростання вартості матеріалу після укладення державного контракту в розумінні приписів частини п`ятої статті 844 ЦК України не могло відбутись в силу незначного проміжку часу, який минув з моменту укладення контракту.
4.7. Крім цього, суди не врахували, що Міноборони не могло відмовитись від виконання робіт через збільшення кошторису виконавцем, зважаючи на важливість державного оборонного замовлення в умовах особливого періоду, а також того, що, оскільки відповідні вироби були відремонтовані якісно та в повному обсязі (без виявлених недоліків), Міноборони в силу пункту 1.1 державного контракту не мало підстав не підписувати акт приймання виконаних робіт (наданих послуг). Відповідний акт був підписаний з урахуванням протоколу розбіжностей лише через незгоду з вартістю виконаних робіт (наданих послуг), яка суперечила контрактній ціні.
4.8. Міноборони подало пояснення про врахування Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду обставин при застосуванні статей 632, 625, 837, 844 ЦК України та умов державного контракту. Зазначає, що, на його думку, відсутні підстави для відступу від висновків у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ДП "Житомирський бронетанковий завод" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.
5.2. За твердженнями позивача, враховуючи своєчасне повідомлення замовника про необхідність перегляду орієнтовної ціни через зростання вартості складових послуг, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів, підвищення розміру мінімальної заробітної плати та інше, її обґрунтованість, відсутність відмови замовника від збільшення кошторису та прийняття виконаних робіт згідно з актом приймання виконаних робіт без будь-яких зауважень, суд апеляційної інстанції постановив законне та обґрунтоване рішення про стягнення спірних коштів на користь позивача. При цьому, оскільки у виконавця була відсутня можливість заздалегідь спрогнозувати зростання цін, позивач вважає недоречними доводи скаржника, що понесені фактичні витрати є підприємницьким ризиком, а виконавець мав розумно оцінити, зокрема, підвищення на ринку цін на продукцію, підвищення комунальних тарифів та розміру мінімальної заробітної плати.
5.3. Позивач також зазначив, що правовідносини сторін з укладання та виконання державного контракту виникли в 2017-2018 роках, з позовом про стягнення заборгованості він звернувся в 2021 році, тобто ці обставини мали місце до початку введення в Україні воєнного стану. Відповідно доводи Міноборони про необхідність формування висновку про стягнення фактично понесених витрат в умовах правового режиму воєнного стану нівелюються.
5.4. Щодо посилання скаржника на неврахування судами правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, то, на думку позивача, правовідносини у цих справах не є подібними.
6. Підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду
6.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міноборони на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021.
6.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 11.07.2023 передав на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду справу № 910/13599/21 за позовом ДП "Житомирський бронетанковий завод" до Міноборони про стягнення 3 674 455,02 грн за касаційною скаргою Міноборони на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021.
6.3. Зазначив, що Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові у справі № 910/16000/21 від 21.12.2022 за позовом ДП "Житомирський бронетанковий завод" до Міноборони про стягнення 1 431 881,70 грн, касаційну скаргу Міноборони задовольнив, скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові.
6.4. Залишаючи в силі рішення суду про відмову у позові у справі № 910/16000/21, Верховний Суд виходив з встановлених судами обставин справи, за якими:
- позивач не надав доказів затвердження сторонами спільного рішення про збільшення орієнтовної вартості виконаних робіт (наданих послуг) як після укладення державного контракту, так і до прийняття робіт (послуг);
- положеннями пункту 2.7 державного контракту чітко передбачено, що у разі коли фактичні витрати позивача на надання послуг перевищують її орієнтовну вартість, відповідач не зобов`язаний оплачувати таке перевищення.
6.5. Застосовуючи приписи статей 526, 632, 843, 853 ЦК України, Верховний Суд у справі № 910/16000/21 дійшов висновку про те, що зміна ціни робіт (послуг) та відповідно розміру фактичних витрат виконавця через зростання вартості складових частин, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів, підвищення розміру мінімальної заробітної плати та інше, що за доводами позивача, зумовили додаткове понесення фактичних витрат на спірну суму, без коригування збільшення вартості робіт на зазначену суму в порядку, передбаченому умовами цього контракту, не покладає на замовника робіт (послуг) обов`язку їх оплати.
6.6. Зі змісту постанови у справі № 901/16000/21 вбачається, що правовідносини у цій справі та справі, що розглядається, виникли на підставі одного й того ж контракту, збігаються й предмет та підстави позовів - стягнення грошових коштів, які є різницею між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням.
6.7. Однак колегія суддів, враховуючи положення чинного законодавства та аналізуючи умови укладеного сторонами контракту, не погоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування статей 526, 632, 843, 853 ЦК України, викладеними у постанові від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21, про неможливість зміни орієнтовної ціни робіт (послуг) та відповідно розміру фактичних витрат виконавця через зростання вартості складових частин, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів в силу положення укладеного сторонами контракту з покладенням ризиків підвищення ринкових цін на позивача як суб`єкта господарювання.
6.8. За таких обставин колегія суддів, передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, врахувала, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, з огляду на що зазначила про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21.
6.9. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 13.07.2023 прийняв до розгляду справу № 910/13599/21 за касаційною скаргою Міноборони на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021.
7. Позиція Верховного Суду
7.1. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та заперечення на неї, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
7.2. За змістом пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
7.3. За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
7.4. Відповідно до частин першої-третьої статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
7.5. При цьому об`єднана палата звертає увагу, що за приписами статті 6 ЦК України сторони можуть вказати у договорі про відступ від положень цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли в актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
7.6. Аналізуючи співвідношення між актами цивільного законодавства і договором, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.7-7.9 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила таке: "Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.