ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 639/40/21
провадження № 61-7738св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонернетовариствокомерційний банк "Правекс-Банк",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 вересня 2021 року в складі судді Баркової Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 травня 2023 року в складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 52,3 кв. м, житловою - 29,4 кв. м (далі - квартира), що укладений 12 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс-Банк"), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М. Е. за реєстраційним номером 2283.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що 12 листопада 2007 року він, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_5, за спільні кошти придбали спірну квартиру, що підтверджено заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 листопада 2019 року в справі № 639/485/17, яке набрало законної сили 26 грудня 2019 року.
У квітні 2018 року під час ознайомлення з матеріалами справи № 639/1230/18 у Жовтневому районному суді м. Харкова позивачу стало відомо про існування договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_5 та ПАТ КБ "Правекс-Банк".
ОСОБА_1 як співвласник спірної квартири свою згоду на її передачу в іпотеку не надавав, що є порушенням частин другої та третьої статті 6 Закону України "Про іпотеку" та частини другої статті 369 ЦК України в редакціях, чинних на день укладення спірного договору.
Вказував на те, що визнання Жовтневим районним судом м. Харкова права власності на 1/2 частку квартири за позивачем відбулося станом на день її придбання та у період перебування із ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, а не внаслідок подання ним відповідного позову до ОСОБА_5 . Отже, позивач не набув (отримав) право власності на половину квартири, а захистив свої права співвласника шляхом визнання цього права у судовому порядку.
З наведених підстав, на думку позивача, оспорюваний договір іпотеки суперечить закону, оскільки він як співвласник квартири не надавав нотаріально посвідченої згоди на її передачу в іпотеку ПАТ КБ "Правекс-Банк", а тому просив суд задовольнити його позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 29 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Правекс-Банк" про визнання недійсним договору іпотеки відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час укладення спірного договору іпотеки у банка були відсутні підстави вважати, що спірна квартира була спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1, а тому був відсутній обов`язок отримання нотаріально посвідченої згоди співвласників на підставі статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України "Про іпотеку". Крім того, суд врахував, що позивач був обізнаний про те, що зазначене нерухоме майно передане в іпотеку на забезпечення виконання кредитних зобов`язань, за якими він був поручителем.
Полтавський апеляційний суд постановою від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 вересня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а також зазначив, що при укладені оспорюваного іпотечного договору допущено порушення вимоги закону про надання нотаріально посвідченої згоди іншого співвласника на передачу в іпотеку нерухомого майна, проте таке порушення сталося, у тому числі і з відома самого ОСОБА_1, який не повідомив банк про свої права на квартиру, і надав мовчазну згоду на укладення оспорюваного договору без його нотаріально посвідченої згоди, тобто відсутні підстави вважати, що зазначене порушення закону завдало шкоди правам та інтересам ОСОБА_1 . Суд визнав звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визнання іпотечного договору недійсним спрямоване не на захист цивільних прав та інтересів, а на уникнення сплати боргу.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 травня 2023 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_4, за допомогою системи "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 вересня 2021 року і постанову Полтавського апеляційного суду від 10 травня 2023 року та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19, від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18, а також у постанові Верховного Суду від 11 липня 2022 року в справі № 334/2682/16 (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що банк при укладенні оспорюваного правочину був обізнаний про те, що ОСОБА_2 перебуває у фактичних шлюбних відносинах з позивачем, проте не отримав, передбаченої чинним законодавством, нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на укладення іпотечного договору.
Вказує на те, що апеляційний суд правильно встановив той факт, що відсутність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 як іншого співвласника спірної квартири на передачу її в іпотеку є порушенням частини другої статті 6 Закону України "Про іпотеку", проте, на думку заявника, суд дійшов помилкового висновку, що таке порушення сталося за відома самого ОСОБА_1, який не повідомив банк про свої права на спірну квартиру та надав мовчазну згоду на укладення оспорюваного договору без його нотаріально посвідченої згоди.
Також вказує на помилковість висновків апеляційного суду про обізнаність позивача про передачу спірної квартири в іпотеку банку. Зазначає, що він був обізнаний, що ОСОБА_2 має намір отримати кредит у банку під забезпечення іпотекою, однак, суди не звернули уваги на те, що на час укладення оспорюваного правочину у власності ОСОБА_2 перебувала інша квартира, яку вона мала передати в іпотеку для забезпечення кредитних зобов`язань.
Заявник вважає, що суди не встановили, чи діяв банк добросовісно під час укладення оспорюваного правочину, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали Жовтневого районного суду м. Харкова.
Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2023 року.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували між собою у зареєстрованому шлюбі, в тому числі і на час укладення договору іпотеки спірної квартири від 12 листопада 2007 року.
Згідно з договором купівлі-продажу від 12 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Аверіною М. Е. та зареєстрованого в реєстрі за № 2275, ОСОБА_2 придбала (прийняла у власність) спірну квартиру за ціною 282 800,00 грн, з яких 28 280,00 грн - кошти покупця, а 254 520,00 грн, що за курсом Національного банку України станом на день укладення договору еквівалентом 50 400,00 дол. США, - кредитні кошти, надані покупцеві ПАТ КБ "Правекс-Банк", згідно з кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 12006-172/07Р, які продавець отримав повністю від покупця, ще до підписання цього договору (а. с. 7).
12 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладений кредитний договір № 12006-172/07Р, відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 50 400,00 дол. США для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування нерухомого майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.14 цього договору.
Кредит надавався позичальникові строком з 12 листопада 2007 року до 12 листопада 2022 року зі сплатою 12,8 % річних. Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2, 3.3 договору - для забезпечення зобов`язань щодо погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасну сплату відсотків, а також відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов цього договору, позичальник протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання цього договору передає в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно. Умови передачі нерухомого майна в іпотеку, звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно регулюються договором іпотеки, що укладається банком з позичальником. При непогашенні заборгованості позичальника перед банком в повному обсязі банк звертає стягнення на майно позичальника відповідно до чинного законодавства України (а. с. 47-52, 91-96).
У забезпечення виконання кредитного договору 12 листопада 2007 року між ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 як поручителем укладено договір поруки № 12006-172/07Р, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яновою О. Є. за реєстровим номер 4625, за умовами якого поручитель зобов`язується нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 12006-172/07Р від 12 листопада 2007 року у розмірі та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 12 листопада 2022 року у розмірі 50 400,00 дол. США та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості.
Відповідно до пункту 1.2 договору, поручитель ознайомлений зі змістом зобов`язання, яке забезпечено порукою за цим договором, та не має претензій до умов кредитного договору, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до пункту 4.1 договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до 12 листопада 2025 року (а. с. 59-61).
12 листопада 2007 року між ОСОБА_2 як іпотекодавцем та ПАТ КБ "Правекс-Банк" як іпотекодержателем укладено договір іпотеки № 12006-172/07Р, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М. Е. за реєстровим номером 2283, відповідно до умов якого іпотекодавець для забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором № 12006-172/07Р від 12 листопада 2007 року та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості, надалі основне зобов`язання, передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме спірну квартиру (а. с. 53-58, 97-104).
Укладенню зазначеного вище договору передувало заповнення позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 анкет-заяв.
Так, в анкеті-заяві поручителя фізичної особи (отримання іпотечного кредиту), підписаної ОСОБА_1 30 жовтня 2007 року, зроблено відмітку у відомостях про сім`ю, а саме: зазначено про те, що він знаходиться в цивільному шлюбі 7 років, дружина ОСОБА_2 . Аналогічні відомості містить і анкета-заява фізичної особи (отримання іпотечного кредиту), підписана ОСОБА_2 29 жовтня 2007 року, щодо знаходження у цивільному шлюбі з ОСОБА_1, крім того анкета ОСОБА_2 містить відомості про знаходження у її власності на праві спільної власності квартири за адресою: АДРЕСА_2, однак в графі "планування кредиту" вказано суму 53 200,00 дол. США для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_3 . В анкеті-заяві, підписаній ОСОБА_1, у розділі "Повідомте про свою власність" проставлені прочерки (а. с. 62-64, 105-107).
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 листопада 2019 року в справі № 639/485/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ПАТ КБ "Правекс-Банк" задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з 2001 року до грудня 2016 року включно. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірну квартиру, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири. Рішення набрало законної сили 26 грудня 2019 року. (а. с. 8-13).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 вересня 2020 року позовні вимоги ПАТ КБ "Правекс-Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 задоволені повністю. Стягнено з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 12006-172/07Р у сумі 22 620,47 дол. США, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 19 583,54 дол. США, процентів за користування кредитними коштами - 3 036,93 дол. США.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання недійсними договору іпотеки. Як на підставу позову, ОСОБА_1 посилався на те, що спірна квартира, яка є предметами іпотеки, є спільною сумісною власністю подружжя, тому при укладенні договору іпотеки відповідно до вимог статті 578 ЦК та статті 6 Закону України "Про іпотеку" вимагалася нотаріальна засвідчена його згода як співвласника майна. Проте такої згоди він не надавав, що є підставою для визнання правочину недійсним.