ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 2609/30529/12
провадження № 61-1475св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, який є правонаступником ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року у складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Гуля В. В., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 травня 2012 року він передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн зі строком повернення до 14 серпня 2012 року, про що відповідач склав письмову розписку.
Однак у встановлений договором позики строк ОСОБА_3 борг не повернув. На неодноразові прохання про повернення грошових коштів, ОСОБА_3 повідомляв, що погасить борг пізніше, у зв`язку із браком коштів.
Посилаючись на те, що належні йому гроші так і не повернуто, відтак він має право на повернення належних йому сум з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми на підставі частини другої статті 625 ЦК України, просив суд стягнути із ОСОБА_3 на свою користь суму борг за договором позики у розмірі 240 000,00 грн та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання ? 2 465,75 грн.
Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 240 000,00 грн заборгованості, 3% річних у розмірі 2 465,75 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року заяву правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва задоволено. Скасовано заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Суд зазначив, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім з 01 грудня 2011 року. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 оголошено померлим. Днем смерті ОСОБА_3 вважати набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим.ОСОБА_2 є батьком відповідача, якому видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 12 квітня 2016 року звернувся до П`ятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та є правонаступником відповідача. В судовому засіданні встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання з поважних причин та докази, на які посилається правонаступник відповідача, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року замінено відповідача ОСОБА_3, який помер, його правонаступником ОСОБА_2
28 вересня 2016 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог.
Заява мотивована тим, що в позику ОСОБА_3 він надавав грошові кошти у доларах США, а саме ? 30 750,00 доларів США, відтак позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що була й передана. Також вказував, що зобов`язання не припинилось у зв`язку зі смертю позичальника, а до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцю на момент його смерті.
Просив суд стягнути із ОСОБА_2, як спадкоємця ОСОБА_3, на свою користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми в загальній сумі 1 606 502,28 грн.
Короткий зміст судових рішень у справі
Справу суди розглядали неодноразово.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Разом з тим на підтвердження свого права на пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивач надав суду копію розписки від 19 травня 2012 року.
Суд не бере до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 2609/30529/12-ц (2-1548/17) № 2268, складений 11 липня 2017 року експертом ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа" Кривошейною О. П., оскільки вказаний висновок викликає сумніви в його правильності, так як встановлено, що свідоцтво експерта - ОСОБА_5 на час проведення вищезазначеної експертизи було недійсне. При цьому на виконання ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року до суду надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертизи (КНДІСЕ) від 19 червня 2018 року № 3011/3012/18-32/3013/18-33 про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки не надано оригіналу досліджуваної розписки, складеної ОСОБА_3 19 травня 2012 року.
За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме не доведено факту укладання договору позики від 19 (14) травня 2012 року, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн.
Кредитор, що звернувся до спадкоємців, зобов?язаний представити документи, що підтверджують його вимоги. Звернення до суду кредитора спадкодавця з позовом до спадкоємця про стягнення заборгованості за договором позики не може вважатися належним способом захисту порушеного права кредитора, оскільки правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв`язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були. Судовий же спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред`явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно, яке було передане їм у натурі. Доказом відмови спадкоємця, тобто ОСОБА_2, від виконання вимоги кредитора в цій справі є невизнання ним пред`явленого до позову про стягнення заборгованості за договором позики.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні позову, оскільки позивачем надано суду оригінал розписки, який був долучений до матеріалів справи. Апеляційний суд вважав помилковим посилання суду першої інстанції на акт, відповідно до якого оригінал розписки зник з матеріалів справи після ознайомлення зі справою позивача, оскільки даний акт складено у відсутність ОСОБА_1, який заперечував факт вилучення ним оригіналу розписки. Апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції про те, що у зобов`язальних відносинах не відбулася заміна боржника ОСОБА_3 на його спадкоємця, оскільки вважав, що ці доводи спростовані матеріалами справи. Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився із висновками місцевого суду про обрання позивачем невірного способу захисту своїх прав.
Натомість відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що при вирішенні спору про стягнення коштів із ОСОБА_2, як спадкоємця ОСОБА_3, ОСОБА_1 мав довести свої вимоги щодо належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцем в спадщину майна. Проте, заявляючи вимоги до ОСОБА_2 про стягнення боргу на підставі статті 1282 ЦК України, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів щодо вартості майна, набутого ОСОБА_2 у спадщину після смерті ОСОБА_3 . При цьому апеляційний суд зазначив про неможливість прийняття звіту щодо оцінки квартири АДРЕСА_1, оскільки даний звіт був складений після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, тобто на момент вирішення справи не існував як доказ. Відповідач, всупереч вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, не обґрунтував та не надав доказів на підтвердження неможливості подання зазначеного звіту до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що встановивши наявність порушеного права позивача на повернення позики, факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 його батьком ОСОБА_2 та наявність спадкового майна у виді частки квартири в м. Києві, апеляційний суд відмовив у позові з огляду на ненадання доказів вартості спадкового майна. В той же час, апеляційний суд не врахував, що згідно принципу змагальності цивільного процесу, закріпленого у статтях 12, 81 ЦПК України, за яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, - доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства. ОСОБА_2 свідоцтво на отримання спадщини після визнання померлим ОСОБА_3 не отримував, а тому колегія суддів не вбачає підстав вважати його спадкоємцем. Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 позивачу 19 травня 2012 року надана розписка, відповідно до якої ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 240 000 грн зі строком повернення до 14 серпня 2012 року. Натомість, на неодноразові вимоги апеляційної інстанції позивач не надав оригіналу вказаної розписки від 19 травня 2012 року. Тому відсутні належні та допустимі докази вважати, що укладений між сторонами договір позики у письмовому вигляді (а. с. 24 т. 1). При наявності протиріч у висновках експертів, а також враховуючи неможливість їх процесуального усунення, колегія суддів не може визнати будь-які висновки експерта належними та допустимим доказами.
Тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, факту укладання договору позики від 19 травня 2012 року, а також обрано невірний спосіб захисту, оскільки ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, в той час, як правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв`язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були.
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги повністю, стягнути з відповідача, як спадкоємця боржника, борг за договором позики у розмірі 30 000,00 доларів США або зобов`язати спадкоємця погасити боргові зобов`язання повністю в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у постанові Верховного Суду віл 04 березня 2020 року у цій справі вказано, що відмова в позові суперечить вимогам процесуального закону, а також роз`яснено в чому саме наявна суперечність. Так, Верховний Суд вказав, що встановивши факт порушеного права на повернення позики, а також факт наявності спадкового майна у вигляді частки квартира суд мав би вирішувати питання задоволення позову відповідно до статті 1282 ЦК України. Натомість при новому розгляді апеляційний суд не врахував обов`язкових вимог Верховного Суду, чим порушив вимоги статті 417 ЦПК України. Також суд апеляційної інстанції проігнорував і інші висновки Верховного Суду, а також матеріали справи в цілому. Суд в постанові зазначає, що наявні протиріччя в висновках експертів, однак такі протиріччя відсутні, а суд апеляційної інстанції ототожнив висновки експерта та повідомлення про неможливість проведення іншим експертом дослідження.
Спочатку суд першої інстанції втратив оригінал розписки, навіть не помітив коли та лише на зауваження позивача після ознайомлення з матеріалами справи, склав акт. Натомість одразу після втрати оригіналу відповідач виявив бажання підтвердити наведене та не врахував, що в матеріалах наявна електрофотографічна копія, крім того висновок судово-почеркознавчої експертизи від 11 липня 2017 року, яка проведена за клопотанням відповідача. Він надав суду оригінал розписки, натомість матеріали справи містять акт від 08 серпня 2013 року про її зникнення після ознайомлення з матеріалами справи позивача. Отже, в матеріалах справи були наявні і ксерокопія розписки та її оригінал, однак чомусь в судових рішень не викладено факти про вивчення оригіналу розписку, хоча такий факт мав місце.
Так само за заявою ОСОБА_2 не могло бути скасовано заочне рішення, оскільки він не був ані представником, ані правонаступником ОСОБА_3, оскільки станом на грудень 2020 року не вступив у спадкові права, а лише отримав статус особи, яка бажає отримати спадок у зв`язку з тим, що його син рішенням суду був визнаним померлим. Судами обох інстанцій не враховано, що не відбулося заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, що судовий процес закінчено і відповідно відсутня стадія на якій можливі будь-які дії. Суд касаційної інстанції під час розгляду цієї справи вказує судам нижчих інстанцій на те, що при наявності правовідносин позики, спадкоємець не може бути стороною, а може лише виконати обов`язок спадкодавця за договором позики.
В оскаржених судових рішення суди вказують, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_3 було визнано безвісно відсутнім з 01 грудня 2011 року. При цьому суди не беруть до уваги наявність його апеляційних скарг на заочне рішення, яке було ухвалено ще в березні 2013 року.
Право на спадкування є суб`єктивним правом, що передбачає вступ або відмову спадкоємця від вступу у спадкові правовідносини, що відображається відповідно у прийнятті або відмові у прийнятті спадщини. Судами обох інстанцій встановлено, що у цій справі відмови від спадщини не було. Отже, ОСОБА_2 є не правонаступником, а є спадкоємцем, що є іншим правовим інститутом та має інші правові наслідки. В силу приписів статті 1218 ЦК України до спадкоємця перейшов борг за договором позики, як частина спадщини. З незрозумілих причин суди намагаються застосувати інститут задоволення інтересів кредитора, що суперечить обставинам справи, оскільки він вже не є кредитором і йому не потрібно пред`являти свої вимоги спадкоємцю. Суди безпідставно застосовують норми, які регулюють спадкові правовідносини, хоча позовна заява подана щодо правовідносин позики. Враховуючи, що спадкоємець один, він зобов`язаний повернути йому 30 000,00 доларів США як кредитору. При цьому відсутність спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Матеріали справи містять копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26 грудня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н. В., відповідно до якого ОСОБА_3 належить 1/2 частка у праві власності на вказану квартири. Тому встановивши наявність порушеного права позивача на повернення позики, факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 його батьком ОСОБА_2 та наявність спадкового майна у виді частки квартири, суди мали б задовольнити позовні вимоги.
28 квітня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що між ОСОБА_1 та його сином - ОСОБА_3 не було договірних відносин, оскільки його син ніяких грошових коштів від позивача не отримував та не писав розписку. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім з 01 грудня 2011 року, тобто на момент, коли ОСОБА_1 ніби то отримав від ОСОБА_3 розписку, місце перебування останнього вже було невідоме, родичами та поліцією проводилися розшукові заходи, які не дали жодних результатів, а рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року ОСОБА_3 визнано померлим. При цьому позивач просить повернути гроші на підставі копії розписки, оригінал якої зник з матеріалів справи ще у 2013 році, тобто за три роки до того, як його було залучено відповідачем у вказаній справі.
Наявна в матеріалах справи копія розписки не засвідчена ані позивачем, ані судом, що не дозволяє встановити її автентичність із оригіналом, та як наслідок, встановити дійсність самого оригіналу. Натомість "зникнення" розписки після ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами справи зумовлена тим, що відсутність оригіналу розписку унеможливила проведення експертизи державною експертною установою, адже відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень).
Реальною підставою подання ОСОБА_1 цього позову є його намаганнязаволодіти часткою квартири, яка належала зниклому ОСОБА_3 . Друга частка квартири належала його колишній дружині - ОСОБА_6, з якою, як пізніше виявилось, позивач уклав шлюб, про який нікому не було відомо. У січні 2013 року йому зателефонувала сусідка ОСОБА_6 та повідомила про її смерть. Коли він приїхав за місцем проживання колишньої дружини зустрів там ОСОБА_1, який повідомив його, що є чоловіком ОСОБА_6 . Таким чином ОСОБА_1 отримав право на спадкування майна, яке належало ОСОБА_6, в тому числі й на частину квартири, співвласником якої був ОСОБА_3 . Більше того в межах розгляду цієї справи ОСОБА_1 звертався до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, в якій просив передати йому частин квартири, що належала ОСОБА_3 .
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12).
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 523/2357/20.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року поновлено касаційне провадження у справі тапризначено справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що згідно копії розписки, яка міститься в матеріалах справи, 19 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено у письмовій формі договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від позивача 240 000 грн, строк повернення коштів визначено до 14 серпня 2012 року.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_2, зацікавлені особи: ОСОБА_1, ОСОБА_7, Головне управління юстиції в м. Києві про визнання особи безвісно відсутньою. Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 безвісно відсутнім з 01 грудня 2011 року. Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 пішов з дому та не повернувся.По факту зникнення ОСОБА_3 27 жовтня 2011 року Солом`янським РУ ГУМВС України в м. Києві була відкрита оперативно-розшукова справа № 09-2060, в якій 13 листопада 2011 року винесено постанову про заведення оперативно-розшукової справи та оголошено державний розшук ОСОБА_3 . Місцезнаходження ОСОБА_3 не встановлено.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року ОСОБА_3 оголошено померлим. Днем смерті ОСОБА_3 вважати день набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві 12 лютого 2016 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, про що складено відповідний актовий запис № 7.
П`ятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 253/2016 після смерті ОСОБА_3, згідно якої єдиним спадкоємцем за законом є батько спадкодавця ? ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 08 лютого 2017 року за клопотанням представника відповідача по справі було призначено судову-почеркознавчу експертизу. Проведення даної експертизи доручено ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа".
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 2609/30529/12-ц (2-1548/17) № 2268, складеного 11 липня 2017 року експертом ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа", рукописний текст розписки від 19 (14) травня 2012 року, складеної від імені ОСОБА_3 про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240 000 грн, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3 . Підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 19 (14) травня 2012 року про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240 000 грн, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3 .