ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 814/40/16
адміністративне провадження № К/9901/19858/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 року (Суддя: Гордієнко Т.О.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 року (Судді: Романішин В.Л., Запорожан Д.В., Шляхтицький О.І.),
у справі № 814/40/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "СТРОЙСКИФ"
до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "СТРОЙСКИФ" (далі - позивач, ТОВ Будівельна компанія "СТРОЙСКИФ") звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 05.11.2014 року № 0020452208 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 748 066,5 грн, у тому числі: за основним платежем на суму 498 711 грн та штрафними санкціями в розмірі 249 355,50 грн, та № 0020462208 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 592 218,75 грн, у тому числі за основним платежем на 473 775 грн та штрафними санкціями на 118 443,75 грн (т. 1. а.с. 4-10).
Справа розглядалась судами неодноразово. Так, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 року адміністративний позов задоволено (т. 3 а.с 67-74, т. 4 а.с. 102-107).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2015 року скасовано вищенаведені рішення судів попередніх інстанцій та справу направлення на новий розгляд до суду першої інстанції для з`ясування реальності господарських операцій позивача із ТОВ "Енерготех-Ком" і дійсності податкових наслідків такої операції (т. 4 а.с. 130-134).
За результатами нового розгляду справи постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 року адміністративний позов задоволено (т. 4 а.с. 247-252, 282-289).
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилався на не дослідження судами попередніх інстанцій можливості здійснення контрагентом позивача ТОВ "Енерготех-Ком" господарських операцій із позивачем, враховуючи, що остання звітність подана ТОВ "Енерготех-Ком" з податку на додану вартість за березень 2014 року не містила ознак господарської діяльності; інформація про наявність власних або орендованих транспортних засобів, виробничого обладнання, виробничих та складських приміщень відсутня; дозволи та ліцензії до перевірки не надавалися. Додатково скаржником зазначено, що до перевірки не надані документів відносно контрагента позивача ТОВ "Енерготех-Ком", які містять: конкретний перелік послуг по виконанню монтажно-будівельних робіт, належність транспортних засобів/дорожньо-будівельної техніки, наявність персоналу і їх розміщення, спеціальної освіти працівників, а також досвіду роботи та умови розрахунків з ними, інформації про право допуску перебування на об`єкті будівництва, та інших документів, підтверджуючих надання контрагентом послуг позивачу. Додатково контролюючий орган також посилався на акт ДПІ в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 15.05.2014р. №498/26-54-22-03-07/38313556 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ "Енерготех-Ком" з питань підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин з постачальниками та покупцями за період з 01.03.2013 р. по 31.03.2014 р. Враховуючи викладене, скаржник просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову (т. 5 а.с. 4-5).
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України справу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05 листопада 2014 року №0020452208 та №0020462208, прийняті ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на підставі висновків акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Будівельна компанія "СТРОЙСКИФ" від 20 жовтня 2014 року №823/14-03-22-08/32755844 з податку на прибуток за 2013 рік та з податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ "Енерготех-Ком" за період березень-листопад 2013 року та контрагентами-покупцями, яким зафіксовано порушення позивачем: п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, оскільки позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 498 711 грн.; п.44.1 ст.44, п.134.1 ст.134, п.138.1, п.138.2, п.138.6 ст.138, п.149.1 ст.149, внаслідок заниження податку на прибуток за 2013 рік у розмірі 473 775 грн (т. 1 а.с 30-63).
Висновки акту перевірки базуються на недоведеності позивачем реальності господарських операцій і, як наслідок, неправомірності включення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат у березні-листопаді 2013 року сум за господарськими операціями із ТОВ "Енерготех-Ком", оскільки за висновком контролюючого органу господарські операції з поставки названим постачальником підрядних робіт позивачеві не здійснювалися, подані платником первинні документи на підтвердження виконання цих операцій містять недостовірні відомості та представлені платником з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди, дії платника спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов`язань між суб`єктами, постачальники залучені до взаємовідносин з позивачем виключно з метою декларування у податковому обліку витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ). На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на обставини, установлені у ході проведення контрольно-перевірочних заходів відносно цього контрагента, зокрема акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Енерготех-Ком", відсутність у ТОВ "Енерготех-Ком" матеріальних та трудових ресурсів об`єктивно необхідних для виконання договірних зобов`язань перед позивачем (т. 1 а.с. 30-63).
Підставою для направлення справи на новий розгляд слугували висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 23 грудня 2015 року про не надання судами оцінки реальності господарських операцій позивача із ТОВ "Енерготех-Ком" і дійсності податкових наслідків такої операції. Зокрема, для встановлення податкових наслідків господарських операцій позивача із ТОВ "Енерготех-Ком" судам попередніх інстанцій необхідно було: перевірити факти перебування на будівельних об`єктах штатних співробітників ТОВ "Енерготех-Ком" (або залучених за цивільно-правовими договорами), з`ясувати причини залучення позивачем ТОВ "Енерготех-Ком" до виконання будівельно-монтажних робіт, конкретних виконавців робіт і їх зв`язок з ТОВ "Енерготех-Ком", з`ясувати умови допуску таких осіб до будівельних об`єктів. Також, враховуючи вимоги п. 138.4 ст. 138 ПК України судам необхідно було встановити наявність у позивача розумної ділової мети у вигляді обґрунтованих очікувань одержати прибуток за операціями з ТОВ "Енерготех-Ком" з урахуванням додатково понесених витрат, пов`язаних із наданням власних ресурсів. Також, за висновком Вищого адміністративного Суду, суди не надали належної правової оцінки обставинам, встановленим в акті про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ "Енерготех-Ком" з тих мотивів, що зазначений акт не охоплює період виконання спірних операцій; суди не встановили наявності у ТОВ "Енерготех-Ком" ознак реального суб`єкта господарювання на момент існування правовідносин з позивачем, як-от наявності у цього контрагента витрат, супутніх звичайній господарській діяльності на придбання товарів, робіт, послуг, виплату заробітної плати, оплату послуг зв`язку, комунальних платежів та інші, здійснення ним господарських операцій з іншими суб`єктами господарювання у розглядуваному періоді, тощо (т. 4 а.с. 130-134).
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи, надані позивачем в підтвердження виконання укладених договорів з контрагентом ТОВ "Енерготех-Ком" (в тому числі додатково наданих позивачем на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2015 року), а також, допитавши в якості свідків (водія ТОВ Будівельна компанія "СТРОЙСКИФ", працівників (монтажників) ТОВ "Енерготех-Ком"), дійшли висновку про документальне підтвердження позивачем реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ "Енерготех-Ком" за перевіряємий період, а також суди встановили наявність економічної мети господарських операцій, що полягала в отриманні прибутків, додатково посилаючись на те, що недійсність договорів в судовому порядку не визнавалась. Також, суди попередніх інстанцій посилались на не надання відповідачем під час розгляду справи вироку відносно контрагента позивача, яким встановлена реєстрація ТОВ "Енерготех-Ком" в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, укладання фіктивних господарських угод, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, підроблялись первинні документи або що послуги вказаним контрагентом позивачу фактично не надавались, роботи не здійснювались. За висновками судів попередніх інстанцій, акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача по суті є неможливістю з`ясування реальності та повноти відображення господарських операцій в обліку платника податків, а відтак, такий акт виключає можливість встановлення в ньому висновків щодо змісту господарської діяльності платника податків (т. 4 а.с. 247-252, 282-289).
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: -придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; -придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно підпункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов`язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим підпунктом.
Згідно підпункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту є факт реального здійснення операцій з придбання робіт/послуг, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Враховуючи висновки Вищого адміністративного суду України, під час нового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що основним видом діяльності позивача (у перевіряємий період) у відповідності до довідки Серії АА № 833378 з ЄДРПОУ було Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій (КВЕД 25.11), на здійснення якого ТОВ Будівельна компанія "СТРОЙСКИФ" отримало ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії АВ № 588563 від 21.12.2011 року зі строком дії з 21.12.2011 року по 21.12.2016 року (т. 1 а.с. 73-74,75). Судами встановлено, що при здійсненні вказаного виду діяльності ТОВ Будівельна компанія "СТРОЙСКИФ" було укладено ряд договорів на виконання будівельно-монтажних робіт, а саме:
- договір на виконання комплексу робіт №12/06-12 від 12.06.2012р. з ПАТ "Шарівське" (замовник), за умовами якого позивач (субпідрядник) зобов`язувався виконати власними та залученими ресурсами комплекс будівельно-монтажних робіт з виготовлення та монтажу металевих конструкцій, монтажу силосів, зерносушарок, попередньої очисної машини (барабану), остаточної очисної машини ТАЗ-206 технологічного обладнання при будівництві елеватора ПАТ "Шарівське" в с.Шарівка, Олександрівського району Кіровоградської області (т. 3 а.с. 44-50);
- договори на виконання підрядних робіт №05/04-13 від 05.04.2013 р. та №04/03-13 від 04.03.2013 р. з ПАТ "Кіровоградграніт" (генпідрядник), за умовами яких позивач (субпідрядник) зобов`язувався виконати комплекс будівельно-монтажних робіт по монтажу технологічного обладнання, у зв`язку зі зміною технологічної схеми розвантаження обладнання, схеми підключення дахових вентиляторів, по робочій вежі на ХПП "Новоукраїнське" в м. Новоукраїнка Кіровоградської області та комплекс електромонтажних робіт: силові мережі, мережі автоматики, сигналізації та освітлення з підключенням до електроприводів і обладнанню на зазначеному об`єкті (т. 3 а.с. 51-53, 54);