ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
справа №640/28113/20
адміністративне провадження № К/990/35202/22, К/990/491/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року (головуючий суддя - Чудак О.М., судді - Донець В.А., Шейко Т.І.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.)
у справі № 640/28113/20
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання винити певні дії, стягнення компенсації.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міноборони України щодо відсутності нормативного врегулювання використання майна, що належить їй на праві приватної власності, як фортифікаційної споруди, Збройними Силами України (далі - ЗСУ);
- зобов`язати Кабінет Міністрів України, Міноборони України розробити та прийняти нормативно-правові акти, якими врегулювати порядок використання майна цивільних осіб підрозділами ЗСУ в ході проведення антитерористичної операції без введення воєнного або надзвичайного стану;
- встановити порушення права ОСОБА_1 на користування своїм майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1, у зв`язку з протиправною бездіяльністю Кабінету Міністрів України, Міноборони України у зв`язку з використанням цієї квартири підрозділами ЗСУ без законних підстав;
- стягнути з Міноборони України компенсацію за порушення права ОСОБА_1 на користування своїм майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 у розмірі: 385 000 грн - матеріальна шкода; 100 000 грн - моральна шкода.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що є власником квартири АДРЕСА_1 і разом з чоловіком ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживала в цій квартирі. З липня 2014 року вона втратила можливість користуватися своєю власністю та житлом у зв`язку з використанням зазначеної квартири військовослужбовцями як фортифікаційної споруди. Національним законодавством України не врегульовано питання щодо використання майна цивільних осіб військовими підрозділами у військових цілях, а тому вважає, що зайняття указаної квартири підрозділами ЗСУ без законних підстав становить порушення її права власності, яке має бути компенсовано. Зазначила, що повноваження зокрема, із вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, охорони власності та громадського порядку, забезпечення обороноздатності України, оснащення ЗСУ, вирішення питання дислокації (передислокації) військових частин тощо належать до компетенції Кабінету Міністрів України і Міноборони України. Тому, на її думку, відсутність упродовж шести років (з 2014 року по 2020 рік, коли вона звернулася до суду) законодавства щодо порядку використання та відшкодування шкоди за використання майна цивільних осіб у військових цілях, свідчить про протиправність бездіяльності відповідачів та є підставою для відшкодування шкоди, завданої таким використанням, у судовому порядку.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невчинення дій з ухвалення нормативно-правового акту про використання майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 Збройними Силами України під час проведення Антитерористичної операції, Операції Об`єднаних сил зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Зобов`язано Кабінет Міністрів України вчинити необхідні та достатні дії для ухвалення нормативно-правового акту, яким врегулювати порядок використання майна цивільних осіб Збройними Силами України під час проведення Антитерористичної операції, Операції Об`єднаних сил зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях без введення воєнного або надзвичайного стану. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кабінет Міністрів України звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати прийняті ними рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
5. З рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився й другий відповідач - Міноборони України та оскаржив їх в касаційному порядку. У своїй касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
6. Ухвалами Верховного Суду від 21 грудня 2022 року та 22 лютого 2023 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами у цій адміністративній справі.
7. Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року справу № 640/28113/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики з указаних у цій ухвалі правових питань.
8. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2023 року справу повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної власності в рівних частках ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_2 .
10. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом як його дружина.
11. Згідно з актом технічного обстеження стану квартири від 25 листопада 2015 року, що складений Комісією у складі посадових осіб Мар`їнської міської ради та її виконавчого комітету, зазначена квартира постраждала під час артобстрілів у період з січня по листопад 2015 року; комісією зафіксовано осколочні пошкодження стін, стелі квартири, а також розбиття пластикових вікон, вхідних металевих дверей та дерев`яних міжкімнатних дверей, металевих воріт гаражу.
12. Згідно з інформацією, наведеною у довідці-підтвердженні від 27 січня 2016 року, виданої керівником військово-цивільної адміністрації міста Мар`їнки, позивач та її чоловік під час проведення АТО втратили можливість проживати у квартирі АДРЕСА_1 у період з 11 липня 2014 року, але продовжували контролювати цілісність своєї нерухомості та майна. У період з 08 червня 2015 року та по теперішній час таку можливість було повністю втрачено з причини дислокації військових частин Збройних Сил України по АДРЕСА_2 та заселення військових у приватні будівлі. Громадянин ОСОБА_2 та інші члени його сім`ї дійсно є потерпілими під час проведення АТО і повністю втратили нерухомість і майно, яке знаходилося в ній.
13. Згідно з інформацією в акті №28 від 27 лютого 2020 року, складеному Комісією, утвореною розпорядженням керівника військово-цивільної адміністрації міста Мар`їнка та с. Побєда, під час обстеження квартири АДРЕСА_1, яка була пошкоджена під час проведення бойових дій в січні 2015 року, виявлено її пошкодження внаслідок артобстрілів, зокрема, пошкоджені несучі конструкції, відсутні двері, вікна. Квартира непридатна для проживання. Потребує проведення відновлювальних робіт.
14. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07 вересня 2017 року, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_1, а фактичне місце проживання/перебування - АДРЕСА_3 .
15. За інформацією, викладеною у листі військової частини НОМЕР_1 від 09 вересня 2016 року №313/шу/2/7532, відомості про дислокацію військовослужбовців у місті Мар`їнка в період з серпня 2014 року по серпень 2016 року становлять державну таємницю.
16. За інформацією, викладеною у листі Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України від 26 грудня 2016 року №33/2/2-К-1656 слідує, що місто Мар`їнка Донецької області включено до переліку населених пунктів, на території яких проводиться АТО, і в цілому знаходиться на лінії зіткнення. Інформація про факти примусового відчуження військовослужбовцями Збройних Сил України приватного житла позивача відсутня. Водночас, за даним фактом СВ Мар`їнського РВ ГУ МВС України у Донецькій області проводяться слідчі дії у рамках кримінального провадження №12015050690001165 від 13 липня 2015 року.
17. У зв`язку з неможливістю користуватись своєю квартирою та втратою частини речей, які в ній знаходились, що пов`язано з проведенням Антитерористичної операції (далі - АТО) та здійсненням заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюються шляхом проведення операції Об`єднаних сил (ООС), а також відсутністю нормативно-правових актів, якими було б врегульовано порядок використання майна цивільних осіб підрозділами ЗСУ в ході проведення антитерористичної операції без введення воєнного або надзвичайного стану, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що зайняття та використання квартири ОСОБА_1 є втручанням у її право мирно володіти своїм майном, що відбулось без законних підстав, оскільки законодавство України таких не містить.
19. Відсутність правового регулювання стосовно питання використання військовослужбовцями житла цивільних осіб під час проведення АТО та/чи ООС, а також відсутність компенсаційних механізмів у разі його використання, призводить до юридичної невизначеності позивача стосовно свого майна зокрема, у питаннях правових підстав та строків використання житла, матеріального тягаря за утримання житла, який на позивача може бути покладено в майбутньому, можливості отримання компенсації, підстав її виплати та розміру.
20. З огляду на викладене та практику Європейського суду з прав людини стосовно обов`язку держави виконати свої позитивні зобов`язання з прийняття правового акту для врегулювання правовідносин, що виникли у справі, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невчинення дій з ухвалення нормативно-правового акту про використання майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1, ЗСУ під час проведення АТО/ООС, а також зобов`язав Кабінет Міністрів України вчинити необхідні та достатні дії для ухвалення нормативно-правового акту, яким врегулювати порядок використання майна цивільних осіб ЗСУ під час проведення АТО/ООС без введення воєнного або надзвичайного стану.
21. У задоволенні позовних вимог до Міноборони України суд відмовив з огляду на відсутність правового регулювання спірних відносин та враховуючи висновок про наявність компетенції Уряду України вчинити відповідні дії з ухвалення правового акта.
22. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Міноборони України компенсації за порушення права ОСОБА_1 користуватися своїм майном також було відмовлено з огляду на ненадання позивачем до суду доказів заподіяння шкоди та понесення її саме у вказаному розмірі.
23. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
24. Касаційна скарга Кабінету Міністрів України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування статей 14, 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статті 12 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР.
25. Відповідач стверджує, що відповідно до приписів статей 14, 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статті 12 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", з метою виконання заходів із забезпечення національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, військовослужбовці наділені правом входити (проникати) в жилі приміщення, що належать громадянам. Мета такого проникнення є законодавчо обумовленою і стосується захисту національної безпеки та оборони.
26. Отже, навіть якщо допустити використання військовослужбовцями квартири позивача, то в даному випадку не може йти мова про протиправність їхніх дій чи відсутність законних підстав для можливості використання житла цивільних осіб, оскільки таке житло використовується військовослужбовцями під час виконання заходів із забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави.
27. Окрім цього, наведені норми права, а також положення статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" не містять приписів щодо обов`язку Уряду України розробити та подати на розгляд Парламенту України законопроєкт чи прийняти власний нормативно-правовий акт з питання використання військовослужбовцями Збройних Сил України житла цивільних осіб під час проведення ООС зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичної операції та про компенсацію за використання такого житла.
28. Однак, суди попередніх інстанцій оскаржуваними рішеннями зобов`язали суб`єкт владних повноважень (Уряд України) вчинити дії, обов`язковість вчинення яких не встановлена законом, що суперечить конституційному принципу поділу влади та положенням статті 19 Конституції України.
29. Також відповідач зазначив про помилкове застосування до спірних правовідносин положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, оскільки обраний судами спосіб захисту порушених прав позивача є втручанням у діяльність та дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
30. Окрім цього, у своїй касаційній скарзі Кабінет Міністрів України указав на незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин статті 20 Бюджетного кодексу України, Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а також неврахування того, що відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року №767 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, яким визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації".
31. Також зазначеною постановою Уряду внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947, якою встановлено механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій і розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.
32. На переконання відповідача, на час розгляду справи нормативно врегульовано порядок отримання коштів постраждалими, житлові будинки (квартири) яких зруйновано (або вони стали непридатними для проживання) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, отже державою запропоновано механізм, який здатен відновити порушене право власності особи на житло. Відповідно і висновок судів попередніх інстанцій про відсутність законодавства, яке могло б врегулювати спірні правовідносини, є безпідставним.
33. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача просила залишити оскаржувані судові рішення без змін. Вказувала на те, що саме Кабінет Міністрів України знав про місце проведення АТО/ООС, потреби ЗС України в таких умовах, про настання негативних наслідків для громадян України, що проживають на вказаних територіях, проте допустив бездіяльність та упродовж стількох років проведення АТО/ООС не прийняв жодного рішення для врегулювання правовідносин.
34. Стверджувала, що термін "входити (проникати)", використаний у статті 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", не може тлумачитися як такий, що дозволяє знаходитися в приміщенні, що належить цивільним особам, упродовж більше 5 років та користуватися цим приміщенням, як це відбувається у цій справі.
35. Міністерство оборони України у касаційній скарзі зазначив, що поставлене позивачем питання щодо правового врегулювання порядку використання майна цивільних осіб Збройними Силами України під час проведення АТО/ООС може бути вирішено лише шляхом внесення змін до чинного законодавства України.
36. Проте, відповідно до практики Верховного Суду, юрисдикція судів не поширюється на спори, спрямовані на врегулювання питань підготовки та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроєктів у рамках законотворчого процесу, оскільки в даному випадку органом державної влади не виконуються владні управлінські функції (правова позиція щодо непоширення юрисдикції судів на законотворчий процес викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №9901/266/20, від 02 квітня 2019 року у справі №800/427/17, від 04 грудня 2018 року у справі №800/203/17, від 13 березня 2019 року у справі №9901/947/18). У той же час суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у зазначених постановах Верховного Суду.
37. Окрім цього, зі змісту статей 2, 5 КАС України слідує, що об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Адміністративний суд, встановивши обставини, що свідчать про очевидну відсутність порушення законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості) позивача, не має юрисдикції для розгляду справи і повинен відмовити у відкритті адміністративного провадження.
38. Відповідач стверджував, що під час розгляду цієї справи судами не встановлено, що позивач звернулася з позовними вимогами, зокрема, до Кабінету Міністрів України як до органу, що здійснює нормотворчу діяльність. Водночас, як вбачається, фактичною підставою для її звернення до суду є намір відшкодувати шкоду, завдану внаслідок артилерійських обстрілів її помешкання 15 січня 2015 року. При цьому, у позивача відсутні докази, що саме військовослужбовці користувалися її квартирою, зокрема, як фортифікаційною спорудою.
39. Також відповідач зазначив, що у Кабінету Міністрів України відсутні визначені законодавством повноваження та зобов`язання щодо розробки законопроєкту чи прийняття власних нормативно-правових правових актів щодо використання житла цивільних осіб військовослужбовцями під час проведення АТО/ООС та про компенсацію за використання такого житла. Водночас, з метою врегулювання відносин щодо відшкодування постраждалим особам шкоди, Урядом України 02 вересня 2020 року прийнято постанову № 767 про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.
40. Окрім цього, судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, а саме: статтю 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", якою передбачено відшкодування шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону із наступним стягненням такого відшкодування з осіб, які заподіяли цю шкоду, в порядку, передбаченому законом.
41. Отже, на думку відповідача, питання щодо нормативного врегулювання порядку отримання коштів постраждалими, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайних ситуацій воєнного характеру, вирішено, тому спірні правовідносини у справі відсутні. За таких обставин, судам слід було відмовити у задоволенні позовних вимог з цих підстав.
42. У відзиві на касаційну скаргу Міністерства оборони України представник позивача звертала увагу на неналежність зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження з огляду на неподібність правовідносин, що свідчить про підстави для закриття касаційного провадження.
43. Вбачала за необхідне зазначити, що ця справа стосується неврегульованості питання користування власністю (незалежно в якому стані та місці вона знаходиться) цивільної особи військовослужбовцями Збройних Сил України за відсутності згоди власника. Питання отримання грошової допомоги на ремонт/відновлення власності не є предметом позову. Склалась така ситуація, коли позивач позбавлена права користуватися своїм майном, проте національним законодавством не встановлена процедура яким чином вона може отримати компенсацію за втручання у своє право власності, що є порушенням позитивних обов`язків держави за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
44. Представник Кабінету Міністрів України надіслав заяву, в якій просив врахувати правові висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 757/6469/16-ц
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
45. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
46. Касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
47. Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
48. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу бездіяльності відповідачів щодо нормативного врегулювання питання використання майна позивача Збройними Силами України в ході проведення АТО без введення воєнного або надзвичайного стану, встановлення порушення права на користування майном, а також стягнення матеріального та морального відшкодування за порушення такого права.
49. Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням РФ у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі та відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106, статті 112 Конституції України оголошено про проведення часткової мобілізації.
50. 17 березня 2014 року зазначений Указ Президента України затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".
51. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року та розпочато АТО.
52. Відповідно до статті 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" АТО - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
Район проведення АТО - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
Режим у районі проведення АТО - особливий порядок, який може вводитися в районі проведення АТО на час її проведення і передбачати надання суб`єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров`я громадян, які опинилися в районі проведення АТО, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
53. Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" визначено райони проведення АТО та терміни її проведення, зокрема Донецьку область - з 07 квітня 2014 року.
54. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. До цього переліку внесено, зокрема, м. Мар`їнка Донецької області.
55. Абзацом шостим статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.
56. У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (стаття 4 Закону).
57. Згідно з абзацом тринадцятим частини першої статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.