ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 640/22951/21
адміністративне провадження № К/990/21297/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/22951/21
за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною
за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Цикалевич Володимир Миколайович,
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року, ухвалене головуючим суддею Іщука І.О.,
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач, Апарат ВРУ), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 до 20.09.2011;
1.2. зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 до 20.09.2011 в сумі 26 339 грн 65 коп;
1.3. зобов`язати Апарат ВРУ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку;
2. В обґрунтування позовних вимог позивач указував, що при звільненні з посади помічника - консультанта народного депутата України він мав право на грошову компенсацію за невикористану відпустку, втім відповідачем у її виплаті було відмовлено, з підстав відсутності коштів. Позивач уважає, що такими діями відповідач порушив його право на отримання частини своєї заробітної плати, в яку включається також компенсація за невикористану відпустку, а поновлення такого права можливо шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії по її виплаті.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до довідки Апарату ВРУ від 04.08.2021 №20-17/675 ОСОБА_1 працював:
3.1. з 26.05.2006 по 23.11.2007 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України п`ятого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 15 календарних днів щорічної основної відпустки;
3.2. з 26.11.2007 по 20.09.2011 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 84,5 календарних дні щорічної основної відпустки та 40 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній станом на 09.12.2015);
4. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 10.07.2021 (реєстраційний №228429/580633) про виплату йому компенсації за невикористану відпустку, проте листом від 06.08.2021 №15/26-2021/ 257470 позивачу відмовлено у задоволенні його заяви в частині виплати зазначених коштів у зв`язку з їх відсутністю.
5. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 позов задоволено частково:
6.1. визнано протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011;
6.2. зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 139,5 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011;
6.3. у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмолено.
7. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції, застосовавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.03.2019 у справі № 757/9144/16-ц, виходив із того, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату ВРУ, тобто перебував у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, а не із народними депутатами України Верховної Ради України ОСОБА_3, ОСОБА_2 . Отже, суд дійшов висновку, шо у цьому випадку видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
7.1. Судом цієї інстанції зауважено на тому, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону, а реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
7.2. У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період з 26.05.2006 до 20.09.2011.
7.3. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд цієї інстанції, вказавши, що розрахунок суми такої компенсації належить до виключних повноважень відповідача, уважав за належне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 139,5 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011 без визначення конкретної суми цієї компенсації.
7.4. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки по день фактичного розрахунку, суд зазначив, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
7.5. При цьому, оскільки невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
7.6. З огляду на те, що станом на час звернення позивача до суду із цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 в частині відмови середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені (виплати компенсації) та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено частково:
8.1. зобов`язано Апарат ВРУ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненнях з 23.11.2007, з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку за невикористані 139,5 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011, але не більше розміру грошової компенсації;
8.2. у задоволенні позовних вимог щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені (виплати компенсації) в іншій частині відмовлено;
8.3. в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 залишено без змін.
9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в означеній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки саме на Апарат ВРУ, як роботодавця у розумінні вимог частини першої статті 117 КЗпП України, покладений обов`язок виплати позивачу компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, а обставини наявності вини саме відповідача у здійсненні неcвоєчасної виплати йому означеної компенсації встановлені судами у цій справі, то вимоги позивача про застосування до відповідача відповідальності за частиною першою статті 117 КЗпП України є обґрунтованими.
9.1. При цьому, як наголосив суд апеляційної інстанції, у такому випадку момент розрахунку зі звільненим працівником визначає виключно кінцеву дату періоду, за який має бути виплачений середній заробіток. Обставина того, що станом на час вирішення спору компенсацію середнього заробітку не здійснено, не позбавляє працівника права на її отримання та не перешкоджає органу, який розглядає спір, прийняти рішення щодо виплати цієї компенсації (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені).
9.2. При виборі способу захисту у цій частині позовних вимог у тому числі і щодо розміру належного відшкодування, суд апеляційної інстанції, урахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц щодо застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій частині буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні з 23.11.2007 та з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку, але не більше розміру самої грошової компенсації.
9.3. Таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов, зокрема з урахуванням того, що у частині вирішення судом першої інстанції позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки (щодо визначення конкретних сум) рішення суду не оскаржувалося і відповідно не переглядається; відомості про виплату спірної грошової компенсації матеріали справи не містять як і відомостей про те, що позивач з 23.11.2007, вживав будь-які дії, спрямовані на отримання спірної компенсації до 10.07.2021. З огляду на що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості оперувати точними сумами при визначенні співмірного розміру середнього заробітку, який належить відшкодувати позивачу.
9.4. Щодо права позивача на компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, то суд апеляційної інстанції в цілому погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
9.5. Відхиляючи доводи Апарату ВРУ про порушення позивачем строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що спір у цій справі в частині вимог стосується не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП визначенням "законодавство про оплату праці", у зв`язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення. Своєю чергою позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не зумовлена фактом проведення з позивачем остаточного розрахунку, а є похідною від основної позовної вимоги про стягнення належних позивачу сум при звільненні.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
10. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині не визначення конкретних сум як компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки так і середнього заробітку, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Цикалевич Володимир Миколайович, звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі № 640/22951/21 скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
11. Ця касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
11.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за цим пунктом скаржник наголошує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей застосували статті 116, 117 КЗпП України без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
11.2. У цьому аспекті скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21 сформовану правову позицію відповідно до якої, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
11.3. У цій справі Верховним Судом також зауважено на усталеній позиції суду касаційної інстанції щодо застосування статті 117 КЗпП в частині обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, що, зокрема, викладена у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.
12. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями для розгляду касаційної скарги від 13.06.2023 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Єресько Л.О., суддів Білак М.В., ОСОБА_4
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 відкрите касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023, який здійснено на підставі розпорядження в.о.заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29.11.2023 № 1966/0/78-23, (у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 03.08.2023 № 770/0/15-23 про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку", наказом Голови Верховного Суду від 03.08.2023 № 2457-к про відрахування судді ОСОБА_4 зі штату Верховного Суду, що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг), визначено для розгляду цієї справи колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Єресько Л.О. - головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Загороднюк А.Г., Білак М.В.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 29.11.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 4 частини першої статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
16. Від Апарату ВРУ надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач просить відмовити у її задоволенні, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі № 640/22951/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.