ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21(провадження № 14-91цс22)
за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року.
Коротка історія справи
Позивачка була акціонером Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Хмельницький комбінат хлібопродуктів". Із 2002 року через накладений на все її майно арешт у кримінальній справі вона не могла розпоряджатися належними їй акціями цього товариства у кількості 1 342 086 штук, вартість яких станом на 01 травня 2004 року згідно з висновком експерта становила 1 175 530,33 грн.
У 2004 році позивачка надала згоду ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" на викуп її акцій під час перетворення акціонерного товариства у товариство з обмеженою відповідальністю, однак не змогла укласти відповідний договір.
Зазначений арешт у кримінальній справі слідчий скасував аж у 2012 році у зв`язку із закриттям кримінальної справи через відсутність у діях позивачки складу злочину. Проте до того часу товариство вже було припинене.
Позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення за рахунок Державного бюджету України вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" у кількості 1 342 086 штук у розмірі 1 175 530,33 грн. 27 листопада 2018 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 686/21941/15-ц ухвалив рішення про стягнення з Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) на користь позивачки за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку 1 175 530,33 грн вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" у кількості 1 342 086 штук. 18 березня 2019 року Хмельницький апеляційний суд, а 26 лютого 2021 року - Верховний Суд залишили рішення суду першої інстанції без змін.
24 жовтня 2019 року ДКС України виконала рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року у справі № 686/21941/15-ц і перерахувала на картковий рахунок позивачки 1 175 530,33 грн.
18 березня 2021 року позивачка звернулася до суду із цим позовом до держави в особі обласної прокуратури та ДКС України. Просила стягнути 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з 01 травня 2004 року (дати, станом на яку оцінена вартість акцій позивачки згідно з висновком експерта) до 23 жовтня 2019 року (останнього дня, включно до якого рішення суду у справі № 686/21941/15-ц залишалося невиконаним).
Перед судами постало питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Суд першої інстанції вирішив що так, але за період з 18 березня 2019 року (з дня прийняття постанови апеляційного суду у справі № 686/21941/15-ц, що є днем набрання чинності рішенням суду першої інстанції у тій справі) до 23 жовтня 2019 року.
Апеляційний суд вважав, що вказана правова норма не поширюється на спірні правовідносини, тому відмовив у задоволенні позову.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення.
Постанова та мотиви, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду
У постанові від 03 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду дала позитивну відповідь на вказане питання, однак зазначила, що норми статті 625 ЦК України поширюються на спірні правовідносини не з дня набрання чинності відповідним судовим рішенням, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Постанову від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, обґрунтувала такими висновками.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI)). ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів (пункти 38-40 постанови).
Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (пункт 42).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 43).
Те, що позивачка вказала відповідачами за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду, яким підтверджене грошове зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, конкретні органи державної влади - Хмельницьку обласну прокуратуру та ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду є не держава, а саме певні її органи (орган). Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції. Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника (пункт 50).
Спір про присудження позивачці відшкодування шкоди та щодо загального розміру такого відшкодування суд уже вирішив у справі № 686/21941/15-ц. У справі № 686/7081/21 спір виник щодо прострочення виконання зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням у справі № 686/21941/15-ц. Тому застосований у тому рішенні Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) не регулює спірні правовідносини у справі № 686/7081/21. Остання стосується гарантій виконання державою чинного судового рішення. Такі гарантії поширюються і на ті рішення суду, згідно з якими з держави стягнуті кошти, зокрема, для відшкодування завданої нею (незаконними діями її органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду) шкоди. Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (пункт 61).
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Отже, припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема неподання ним впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати) (пункти 62 - 63).
Таким чином, на переконання Великої Палати Верховного Суду, у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення (пункт 64).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у справі № 686/21941/15-ц суди підтвердили (визначили, конкретизували) загальний обсяг грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею позивачці майнової шкоди. Тому саме у тій справі, а не у справі № 686/7081/21 позивачка, обґрунтовуючи загальний грошовий розмір завданої їй шкоди, могла ставити питання про стягнення з держави 3 % річних й інфляційних втрат як частини відшкодування завданої шкоди за період із 1 травня 2004 року (дати, станом на яку оцінена вартість акцій позивачки згідно з висновком судової економічної експертизи № 05-03/105 від 19 червня 2014 року у справі № 686/11154/13-ц) до дня ухвалення рішення у справі № 686/21941/15-ц. У відзиві на позовну заяву ДКС України зазначила, що 5 квітня 2019 року позивачка звернулася до Головного управління ДКС України у Хмельницькій області із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 квітня 2019 року про стягнення з ДКС України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання із Єдиного казначейського рахунку 1 175 530,33 грн вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" у кількості 1 342 086 штук. 8 квітня 2019 року виконавчий документ отримала ДКС України. Отже, три місяці для виконання рішення суду у справі № 686/21941/15 сплинули 5 липня 2019 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування 3 % річних й індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 6 липня 2019 року, а днем завершення - 23 жовтня 2019 року (переддень повного виконання рішення суду у справі № 686/21941/15-ц). У цьому періоді було 110 днів прострочення. Тому 3 % річних за цей період склали 10 628,08 грн, а інфляційні втрати позивачки від прострочення виконання зазначеного судового рішення - 5 808,07 грн (пункти 82-86 постанови).
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
Щодо висновку про те, що норми частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI регулюють однопредметні цивільні відносини
Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.