ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Прокопенка О. Б.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 990/169/22 (провадження № 11-29заі23) за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя про визнання дій, бездіяльності неправомірними, зобов`язання вчинити дії і стягнення заподіяної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.12.2022 та 09.02.2023
Короткий виклад історії справи
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Зеленського В. О., Верховної Ради України (далі - ВРУ), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 29.12.2021;
- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 29 грудня 2021 року та надати обґрунтовану відповідь;
- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 26.10.2022;
- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 26.10.2022 та надати обґрунтовану відповідь;
- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 07.12.2022;
- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 07.12.2022 у та надати обґрунтовану відповідь;
- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Голови ВРУ, ВРП щодо нерозгляду заяви від 07.12.2022 в частині ненадання інформації щодо їх грошового забезпечення за останні шість місяців;
- зобов`язати відповідачів, у тому числі й Голову ВРУ, розглянути заяву від 07.12.2022 в частині надання інформації щодо їх грошового забезпечення за останні шість місяців та надати обґрунтовану відповідь;
- стягнути з Президента України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 336 000 грн;
- стягнути з ВРП на користь позивача моральну шкоду в розмірі 65 660 171,94 грн;
- стягнути з ВРУ на користь позивача моральну шкоду в розмірі 9 983 990,34 грн.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29.12.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху. Залишаючи позовну заяву без руху, суд виходив з того, що вона не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду зазначив, що:
- позовна заява не відповідає вимогам пунктів 3, 4, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України, оскільки позивач: не навів обґрунтованого розрахунку суми морально-матеріальної шкоди, про яку заявлено в позовних вимогах; не зазначив чітко змісту позовних вимог і викладу обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги до відповідачів, та не вказав, які рішення, дії чи бездіяльність відповідачів суд повинен визнати протиправними; не обґрунтував належним чином порушення оскаржуваною бездіяльністю його прав, свобод та інтересів;
- на порушення вимог частини шостої статті 161 КАС України позивач до позовної заяви не додав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин пропуску строку;
- згідно із частиною третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, проте матеріали позовної заяви не містять документа про сплату судового збору.
З урахуванням наведеного Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав, що ОСОБА_1 слід привести позовну заяву у відповідність із процесуальним законодавством, а саме:
- чітко зазначити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими обґрунтувати свої вимоги до відповідачів, та вказати, які рішення, дії чи бездіяльність відповідачів суд повинен визнати протиправними, конкретизувати позовні вимоги та обґрунтувати порушення оскаржуваними діями чи бездіяльністю його прав, свобод, інтересів;
- звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та надати докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку;
- надати документ про сплату судового збору;
- додати розрахунок розміру заподіяної, на думку позивача, матеріальної шкоди.
На виконання цієї ухвали позивач надіслав заяву про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Мотивуючи заяву про усунення недоліків позовної заяви, позивач висловив незгоду зі змістом ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, оскільки, на його думку, судом створюються штучні підстави для неприйняття позовної заяви до розгляду та обмеження (позбавлення) позивача права на судовий захист.
На обґрунтування заяви про усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що за двадцять років розгляду його справ у судах, права позивача як судді і громадянина жодним чином не поновлені, перешкоджання у призначенні його на посаду судді триває, шкода продовжує спричинятися.
ОСОБА_1 наголошував, що непризначення його на посаду судді є продовжуваним, тривалим порушенням його прав, яке не має і не може мати часових меж, бо такі межі призначення на посаду судді (поновлення прав) не встановлені Конституцією, законами України тощо. Таким чином, термін пропуску звернення до суду позивачем не пропущений. Бажання ж суду створити підстави неприйняття позовної заяви ОСОБА_1 до розгляду, чим позбавити його права на судовий захист, є очевидним. Указане, на переконання скаржника, свідчить про несправедливий та упереджений суд, що є порушенням судом першої інстанції статей 1, 2, 5, 6 КАС України та численних статей Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-III "Про судоустрій України".
Позивач указував, що він оскаржує неправомірність дій, бездіяльності та рішень Президента України, ВРУ, ВРП щодо нерозгляду його звернень, що є порушенням статті 40 Конституції України, а не проходження ним державної служби. Просив указану бездіяльність визнати неправомірною, зобов`язати відповідачів розглянути його звернення від 29.12.2021, 26.10.2022 та 07.12.2022 та надати йому обґрунтовану відповідь.
У зв`язку з нерозглядом відповідачами його звернень від 29.12.2021, 26.10.2022 та 07.12.2022 ОСОБА_1 вважав порушеними його права, передбачені статями 22, 28, 32, 40, 43, 56, 123, 130 Конституції України, щодо права судді на працю та отримання належного йому як судді соціального забезпечення, чим завдано позивачу матеріальної і моральної шкоди.
При цьому ОСОБА_1 зауважив, що суд першої інстанції помилково визначив, що позовні вимоги базуються на проходженні позивачем державної служби і повинен застосовуватися місячний строк звернення до суду. На його думку суд свідомо не вказує, з якого часу він обчислив пропущення терміну звернення до суду, і не зазначає, до яких оскаржуваних позивачем правопорушень він вважає за потрібне застосувати місячний термін. Отже, позивач вважав, що оскільки в позовній заяві він оскаржує не проходження державної служби, а ненадання відповідей на його звернення Президентом України, ВРУ, ВРП, чим позивачу спричинено матеріальну та моральну шкоду, то слід застосовувати шестимісячний термін звернення до суду.
ОСОБА_1 указав, що в ухвалі суду немає обґрунтування відхилення судом посилання позивача на пункт 13 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI), за яким судовий збір у цій категорії справ не справляється. При цьому в ухвалі суду відсутні підстави відхилення пояснень позивача в позовній заяві, де він указує на неможливість встановлення розміру заподіяної матеріальної шкоди у зв`язку з порушенням судом пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України щодо розумних строків розгляду справи. Указав, що з лютого 2004 року, коли він уперше звернувся до суду, по сьогоднішній час пройшло дев`ятнадцять років, у чому є реальна відповідальність відповідачів у справі - ВРУ та ВРП. Указав також на порушення судом вимог пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 11 частини першої статті 4 КАС України щодо дотримання розумних строків розгляду справи. Зауважив, що встановити реальний розмір матеріальної шкоди можливо лише у разі проведення експертизи, яка повинна робитися за рішенням суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 09.02.2023, надавши оцінку доводам, викладеним у заяві про усунення недоліків позовної заяви, виснував, що позивач не усунув більшості недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, що свідчить про невиконання вимог його ухвали від 29.12.2022 про залишення позовної заяви без руху та повернув позовну заяву на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодних пояснень стосовно зауважень суду, в яких йому було наголошено на необхідності чітко зазначити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими обґрунтувати свої вимоги до відповідачів; вказати, які рішення, дії чи бездіяльність відповідачів суд повинен визнати протиправними; конкретизувати позовні вимоги та обґрунтувати порушення оскаржуваними діями чи бездіяльністю його прав, свобод, інтересів. Позивач не навів правового обґрунтування позовних вимог, не зазначив, які норми права регулюють спірні правовідносини та які саме норми права порушують відповідачі у спірних правовідносинах, з огляду на що неможливо встановити, в чому полягає порушення його прав ВРУ, Президентом України, ВРП виходячи з передбачених законодавством України їх повноважень та компетенції. Вимоги позивача не відповідають приписам норм процесуального права та позбавляють Верховний Суд можливості встановити дійсний зміст і суть правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачами. Відповідно предмет доказування в цій справі позивач так і не визначив, а обраний ним спосіб захисту порушеного права стосується лише його поновлення на посаді судді.
У цьому випадку, вивчивши характер спірних правовідносин, суд першої інстанції не вважав описану позивачем бездіяльність відповідачів триваючою, оскільки законодавством установлені чіткі строки, протягом яких необхідно надавати відповідь на звернення та заяви осіб, а тому строк звернення до суду в разі неотримання особою відповіді на звернення необхідно обчислювати з дня, коли мала бути надана відповідь на звернення. Суд також відхилив доводи позивача щодо необхідності застосування шестимісячного строку звернення до суду у спірних правовідносинах, оскільки звернення до суду в частині позовних вимог щодо неналежного розгляду заяви від 29.12.2021 відбулось через рік після направлення такої заяви, а тому в цьому випадку пропущено як загальний шестимісячний строк звернення до суду, так і місячний строк, установлений для спорів щодо публічної служби. Також суд зауважив, що, крім доводів щодо помилковості обчислення строків звернення до суду, позивач не навів жодних обґрунтованих та поважних причин, які зумовили пропущення ним строку звернення до суду, що є підставою для повернення позовної заяви.
Таким чином, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що позивач не усунув більшості недоліків позовної заяви (окрім надання розрахунку суми завданої шкоди) у встановлений судом строк, що свідчить про невиконання вимог його ухвали від 29.12.2022 про залишення позовної заяви без руху та наявність підстав для повернення позовної заяви.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржувані ухвали складені таким чином, щоб їх неможливо було виконати, що свідчить про спрямованість дій суду щодо позбавлення позивача права на судовий захист з метою усунення відповідачів, від яких суд знаходиться в посадовій залежності, від відповідальності за порушення прав позивача як громадянина, судді, що спричинило завдання йому шкоди.
На думку скаржника, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив, у чому виражається нечіткість позовних вимог, які конкретно вимоги чи аргументи суд бажає, щоб позивач уточнив, що у свою чергу створює умови вибірковості правосуддя, оскільки ОСОБА_1 щоб не виправляв, суд скаже, що позивач виправив не те. Отже, такі вимоги суду першої інстанції протирічать Конституції та законам України, містять двозначні вимоги, не конкретизовані, а тому не можуть бути виконані.
Скаржник вважає, що непризначення ОСОБА_1 на посаду судді є продовжуваним, тривалим порушенням його прав, яке не має і не може мати часових меж, бо такі межі призначення на посаду судді (поновлення прав) не встановлені Конституцією, законами України тощо. Таким чином, термін пропуску звернення до суду позивачем не пропущений. Бажання ж суду створити підстави неприйняття позовної заяви ОСОБА_1 до розгляду, чим позбавити його права на судовий захист, є очевидним. Указане, на переконання скаржника, свідчить про несправедливий та упереджений суд, що є порушенням судом першої інстанції статей 1, 2, 5, 6 КАС України та численних статей Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-III "Про судоустрій України".
Скаржник указав, що у зв`язку з нерозглядом відповідачами його звернень від 29.12.2021, 26.10.2022 та 07.12.2022 порушені права ОСОБА_1, передбачені статями 22, 28, 32, 40, 43, 56, 123, 130 Конституції України, щодо права судді на працю та отримання належного йому як судді соціального забезпечення, чим завдано позивачу матеріальної і моральної шкоди.
ОСОБА_1 зауважив, що суд першої інстанції помилково визначив, що позовні вимоги базуються на проходженні позивачем державної служби і повинен застосовуватися місячний строк звернення до суду. При цьому суд свідомо не вказує, з якого часу він обчислив пропущення терміну звернення до суду, і не зазначає, до яких оскаржуваних позивачем правопорушень він вважає за потрібне застосувати місячний термін. Отже, позивач вважає, що оскільки в позовній заяві він оскаржує не проходження державної служби, а ненадання відповідей на його звернення Президентом України, ВРУ, ВРП, чим ОСОБА_1 спричинено матеріальної та моральної шкоди, то слід застосовувати шестимісячний термін звернення до суду.
Скаржник також зазначив, що оскільки остання заява, в якій він звертався до Президента України, ВРУ, ВРП, датована 07.12.2022, строк звернення до суду (шість місяців) не пропущений. Таким чином, на думку позивача, суд першої інстанції помилково зробив висновок про пропущення позивачем терміну звернення до суду та необхідність звернення до суду про його поновлення.
ОСОБА_1 указав, що в ухвалі суду немає обґрунтування відхилення судом посилання позивача на пункт 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI, за яким судовий збір у цій категорії справ не справляється. При цьому в ухвалі суду відсутні підстави відхилення пояснень позивача в позовній заяві, де він указує на неможливість встановлення розміру заподіяної матеріальної шкоди у зв`язку з порушенням судом пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України щодо розумних строків розгляду справи. Указав, що з лютого 2004 року, коли він уперше звернувся до суду, по сьогоднішній час пройшло дев`ятнадцять років, у чому є реальна відповідальність відповідачів у справі - ВРУ та ВРП. Указав також на порушення судом вимог пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 11 частини першої статті 4 КАС України щодо дотримання розумних строків розгляду справи. Зауважив, що встановити реальний розмір матеріальної шкоди можливо лише у разі проведення експертизи, яка повинна робитися за рішенням суду.
Скаржник також зауважив, що суд першої інстанції не розглянув клопотання ОСОБА_1 від 11.01.2023 про відстрочення сплати судового збору.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив скасувати ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.12.2022 та від 09.02.2023, а справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції для розгляду по суті.