ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 686/29492/21
провадження № 61-2975св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Білоконь О. В., Олійник А. С., Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.
Позовну заяву мотивував тим, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1, однак відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні цим майном. Перешкоди полягають у зміні вхідних замків, що унеможливлює використання його власності.
З огляду на викладене позивач просив суд усунути йому перешкоди у праві володіння та користування майном - квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення до квартири та зобов`язати відповідачку надати йому комплект ключів від вхідних дверей.
21 липня 2022 року внаслідок укладення шлюбу відповідачка ОСОБА_3 змінила прізвище на " ОСОБА_2".
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Ухвалено усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2, шляхом вселення до квартири. Зобов`язано відповідачку надати ОСОБА_1 комплект ключів від вхідних дверей зазначеної квартири. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту порушення зі сторони ОСОБА_2 прав позивача, як співвласника, на користування належною йому часткою квартири АДРЕСА_1, які підлягають поновленню шляхом вселення позивача у зазначену квартиру та зобов`язання надати ключі від неї.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 724,00 грн судових витрат у вигляді судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Апеляційний суд виходив із того, що покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які суд першої інстанції поклав в основу ухваленого рішення, не є достовірними доказами в розумінні статті 79 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), того, що відповідачка чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою та змінила замки у вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 .
Також апеляційний суд зазначив про те, що надані позивачем копії листів щодо усунення перешкод у користуванні майном від 28 жовтня та 26 листопада 2021 року, направлені позивачем на адресу відповідача та щодо яких відсутні відомості про їх отримання відповідачем, також не є належними та допустимим доказами факту протиправності дій відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
28 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2022 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2020 року у справі № 904/2584/19, від 13 січня 2020 року у справі № 910/22873/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 876/74/20, від 28 січня 2021 року у справі № 820/1400/17, від 31 березня 2021 року у справі № 640/2371/20, від 29 квітня 2021 року у справі № 826/12038/17 та в ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 916/335/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 79 ЦПК України у подібних правовідносинах в аспекті достовірності показань свідків як засобу доказування наявності перешкод в користування майном (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- безпідставно скасував правильне по суті та законне судове рішення суду першої інстанції;
- не надав неналежну оцінку наявним у справі доказам, а саме: копіям листів позивача до відповідачки від 28 жовтня та 26 листопада 2021 року щодо усунення перешкод у користуванні майном, а також показам свідків;
- не звернув увагу на те, що докази надсилання документів іншій стороні є достатніми доказами її повідомлення про відповідні обставини;
- не навів мотивів того, у чому саме полягає недостовірність показів свідків і чому на їх підставі не можна встановити дійсні обставини справи;
- стягнув із заявника судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, хоча він є інвалідом другої групи, а отже, звільнений від сплати судового збору у всіх судових інстанціях.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року.
У червні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник ОСОБА_8, із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Також заявниця просить стягнути з позивача на свою користь понесені в суді касаційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для надання заявником доказів на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 686/29492/21 із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Також цієї ухвалою суду відхилено як підставу для відкриття касаційного провадження у справі посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, з огляду на їх процесуальну неспроможність.
У травні 2023 року матеріали справи № 686/29492/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу № 686/29492/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 травня 2020 року у справі № 686/29390/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 вересня 2020 року у справі № 686/6454/20 здійснено поділ спільної сумісної власності сторін - квартири АДРЕСА_1 . Виділено у власність ОСОБА_1 1/2 частини зазначеної квартири.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2020 року, 22 грудня 2020 року здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
21 липня 2022 року внаслідок укладення шлюбу відповідач ОСОБА_3 змінила прізвище на " ОСОБА_2".
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказував на те, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні спільною квартирою. Зазначав, що перешкоди полягають у зміні вхідних замків, що унеможливлює використання його власності. З огляду на викладене позивач просив суд усунути йому перешкоди у праві володіння та користування майном - квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення до квартири та зобов`язати відповідачку надати ОСОБА_1 комплект ключів від вхідних дверей.
Правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статті 391 ЦПК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Розглядаючи справу, апеляційний суд виходив із того, що позивач у цій справі на підтвердження своїх позовних вимог надав суду лише копії своїх листів до відповідачки від 28 жовтня і від 26 листопада 2021 року щодо усунення перешкод у користуванні майном та докази їх направлення, які вважав належними та достатніми доказами протиправних дій відповідачки у цій справі.
Також апеляційний суд врахував, що у судовому засіданні суду першої інстанції були допитані як свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які надали свідчення про те, що вони декілька разів (лютий, березень, червень 2022 року) були присутні разом з позивачем за адресою його проживання і місцем роботи відповідачки та бачили, як він звертався до відповідачки з проханням пустити його до квартири і дати ключі, однак його прохання відповідачкою задоволено не було.
Надаючи власну оцінку вказаним доказам на етапі апеляційного перегляду справи, апеляційний суд обґрунтовано зазначив про те, що надані позивачем копії листів щодо усунення перешкод у користуванні майном від 28 жовтня та 26 листопада 2021 року, а також покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є недостатніми доказами для підтвердження факту того, що відповідачка перешкод має позивачу користуватись квартирою та змінила замки у вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених упостанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2020 року у справі № 904/2584/19, від 13 січня 2020 року у справі № 910/22873/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 876/74/20, від 28 січня 2021 року у справі № 820/1400/17, від 31 березня 2021 року у справі № 640/2371/20, від 29 квітня 2021 року у справі № 826/12038/17 та в ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 916/335/18, є необґрунтованими з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилається заявник у касаційній скарзі, щодо критеріїв оцінки судом доказів направлення особою кореспонденції на предмет їх належності та допустимості, юридично не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд наголошує, що висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).