ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 813/6350/15
касаційне провадження № К/9901/47511/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 (суддя Гавдик З.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 (головуючий суддя - Гулид Р.М., судді - Кузьмич С.М., Улицький В.З.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном Центр" до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, -
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроном Центр" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.11.2015 №0001202202/15744, №0001192202/15743 та податкову вимогу від 14.12.2015 №6957-23.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на протиправність оскаржуваних рішень контролюючого органу з підстав підтвердження належними первинними документами його господарські взаємовідносини з контрагентами-покупцями, зокрема, ТОВ "Рудос-Строй", ПП "Олвітехно", ТОВ "Промтексторг", ТОВ "Ехотранс-БГО", ТОВ "Буд-Інвестментз", ТОВ "Екос-ТМ", ТОВ "Ноттес", ТОВ "Літес", ТОВ "Фармопілс", ТОВ "Компанія Гарс", ТОВ "Лайтер Плюс".
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 01.03.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 27.11.2015 №0001202202/15744, №0001192202/15743. В іншій частині позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.03.2017 скасував судові рішення першої та апеляційної інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами, судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідних операцій.
За наслідками нового розгляду справи, Львівський окружний адміністративний суд постановою від 09.10.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 27.11.2015 №0001202202/15744, №0001192202/15743. В іншій частині позову відмовив.
Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно визначено об`єкт оподаткування податком на прибуток, сформовані витрати, визначено від`ємне значення податку на додану вартість за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, оскільки, такі операції підтверджені належними первинними документами, а у вироку Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2015 у справі №759/12600/15-к не досліджувався зміст господарських операцій позивача з ТОВ "Літес" у площині податкового законодавства і не встановлено фіктивність первинних документів, наданих позивачем до перевірки, та/або недостовірність відомостей, що у них зазначені, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Інспекція, не погодившись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, недоліків у первинних документах та відсутності деяких первинних документів на підтвердження таких операцій (актів приймання-передачі товарів, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, рахунків на оплату, ветеринарних свідоцтв, декларацій виробника, тощо). Скаржник зазначає, що судами не з`ясовано і залишено поза увагою доводи контролюючого органу про відсутність у позивача і у зазначених вище контрагентів необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, складських приміщень, відсутності факту оплати за поставлений товар. Також, скаржник посилається на залишення судами поза увагою вироку відносно керівника і засновника ТОВ "Літес" та наявності кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача: ПП "Олвітехно", ТОВ "Буд-Інвестментз", ТОВ "Екос-ТМ", ТОВ "Ноттес", ТОВ "Фармопілс", ТОВ "Компанія Гарс".
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.04.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.11.2023 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 29.11.2023.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.05.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 13.11.2015 №1609/13-03-22-01-13/38738473 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог: підпунктів 14.1.13, 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202, 14.1.228, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, 135.4, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пунктів 138.6, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2825449,67 грн, заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1119564,00 грн, завищення валових витрат на загальну суму 2825449,67 грн; пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 449981,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.11.2015: №0001202202/15744, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 562476,25 грн, в тому числі, за основним платежем в сумі 449981,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 112495,25 грн.; №0001192202/15743, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на прибуток на загальну суму 262543,75 грн, в тому числі, за основним платежем в сумі 210035,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 52508,75 грн.
14.12.2015 контролюючим органом винесено податкову вимогу № 6957-23, відповідно до якої станом на 13.12.2015 сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов`язаннями становить 922 998,21 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій позивача з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача, відсутності первинних документів, наявності вироку відносно керівника і засновника ТОВ "Літес", інформації про порушення кримінальних проваджень стосовно посадових осіб інших контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, відсутності у позивача і у зазначених контрагентів трудових ресурсів, матеріальних активів основних засобів для здійснення господарської діяльності.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).
Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової вартості, що склалася станом на початок звітного періоду, протягом якого здійснюються такі операції, а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
Згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту.
Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов`язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).