ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 640/20585/18
адміністративне провадження № К/9901/24107/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2020 (головуючий суддя: Пащенко К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020 (головуючий суддя: Сорочко Є.О., Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі № 640/20585/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Пенсійний фонд України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУПФУ в м. Києві або відповідач), третя особа: Пенсійний фонд України, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ в м. Києві у вигляді відмови призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" (у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ);
зобов`язати відповідача з 20.06.2018, тобто з дати звернення, призначити і виплачувати позивачу без обмеження максимального розміру пенсію за вислугу років згідно зі статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ), виходячи із розрахунку 90% від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи (відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 03.04.2019 про розрахунок нарахування пенсії), або 60 % від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи (відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 03.04.2019 про розрахунок нарахування пенсії), якщо суд та відповідач для економії бюджетних коштів на судові процеси, у т.ч. у ЄСПЛ, виходячи із конституційних принципів, загальних засад права, керуючись Конвенцією, ст. І Протоколу І до неї, погодяться на застосування до позивача аналогії права або укладання мирової угоди.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 19.02.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020, у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 12.10.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій із інформації, зазначеній у трудової книжки серії НОМЕР_1, встановлено, що позивач з 02.10.2000 та на час звернення до суду працював в органах прокуратури.
Разом із цим, 20.06.2018 позивач звернувся до ГУПФУ в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (у редакції Закону № 2663-ІІІ). Відповідно до документів, які подавалися разом із заявою про призначення пенсії, стаж вислуги позивача складає 20 років, на прокурорських посадах - 17 років 7 місяців.
Рішенням від 25.06.2018 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на умовах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ. Одночасно позивачу відмовлено і у призначенні пенсії на підставі статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII) з посиланням на відсутність необхідного стажу.
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом від 17.07.2018 №40554/03.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що з 03.05.2018 він набув право на пенсію за вислугу років на підставі 50-1 Закону № 1789-ХІІ і 20.06.2018 звернувся до відповідача. На день звернення за призначенням пенсії, загальний стаж складав 20 років 1 місяць і 18 днів, з яких: 2 роки і 5 місяців - половина навчання у Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого та 17 років 8 місяців і 18 днів - роботи в прокуратурі. Проте рішенням від 25.06.2018 відповідач, не заперечуючи стаж, передбачений статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, пенсію не призначив з посиланням на втрату чинності цієї норми. Позивач наголосив, що в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 20-річного стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-XII і які були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII. На підставі наведеного, просив позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що з 14.10.2014 прийнято Закон № 1697-VІІ, розділом ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність положення Закону № 1789-ХІІ, в тому числі й стаття 50-1, крім ч. ч. 3, 4, 6, 11. На момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії умови пенсійного забезпечення працівників прокуратури було визначено статтею 86 Закону № 1697-VІІ, відповідно до приписів якої, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців. Водночас стаж позивача ставить 20 років 1 місяць і 18 днів, в т.ч., стаж роботи на посадах прокурорів - 17 років 7 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років на умовах статті 86 Закону 1789-ХІІ.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на час звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років (червень 2018 року), стаж роботи позивача складав 20 років 01 місяць 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII (необхідно 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 06 місяців).
Аналогічна права позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі № 686/17309/17, від 11.06.2020 у справі № 265/2627/17, від 18.03.2020 у справі №310/7064/16-а, від 04.03.2020 у справі №265/6322/16-а.
Одночасно суди відхилили посилання позивача на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися, оскільки у період дії статті 50-1 Закону № 1789-XII у редакції Закону від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Разом з тим, станом на 30 вересня 2011 року у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, а тому, у період дії статті 50-1 Закону № 1789-XII, у редакції від 26 серпня 2001 року, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку із чим при прийнятті Закону № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.06.2020 у справі № 265/2627/17, від 18.03.2020 у справі № 310/7064/16-а, від 04.03.2020 по справі № 265/6322/16-а, від 17.07.2018 у справі № 348/2385/16-а.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваних судових рішеннях, суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме від 03.07.2019 № 911/1521/18 та від 18.02.2020 № 1840/3344/18.
Також скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 № 686/17309/17, від 04.03.2020 № 265/6322/16-а, від 18.03.2020 № 310/7064/16-а та від 11.06.2020 № 265/2627/17.
Також за твердженнями скаржника вбачаються обґрунтовані підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду або звернення до Конституційного Суду України з приводу відповідності положенням Основного Закону норм щодо збільшення на 5 років стажу, необхідного для призначення пенсії.
Третя особа подала відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. ПФУ наполягає, що існує стала практика Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
У відповідь на відзив третьої особи скаржник зазначив, що незважаючи на сформовані Верховним Судом правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, судами нижчих інстанцій протягом 2018 - 2020 років все ж таки ухвалювалися судові рішення на користь позивачів (прокурорів). Водночас більшість із них органами пенсійного фонду не оскаржувалися в апеляційному та касаційному порядку. Таким чином скаржник вважає, що відмінне ставлення до нього, порівняно із іншими прокурорами, яким позов задоволено і такі рішення органами пенсійного фонду не оскаржувалися, є дискримінацією в розумінні статті 14 Конвенції, статті 1 Протоколу І, статті 1 Протоколу ХІІ Конвенції та практики ЄСПЛ.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Вважає, що оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії у червні 2018 року, то варто брати до уваги приписи Закону № 1697-VІІ (чинного на день звернення), а не закон, який втратив чинність (Закон №1789-ХІІ). Відмова відповідача у призначенні пенсії позивачу не призвела до звуження обсягу вже набутих ним прав та/ або позбавленням права на соціальний захист, оскільки станом на час набуття чинності Законом № 1697-VІІ - 15.07.2015, позивач, з урахуванням стажу роботи в органах прокуратури, не набув права на призначення пенсії за вислугу років ані за цим Законом, а ні за Законом № 1789-ХІІ з подальшими відповідними змінами.
У відповідь на зазначений відзив скаржник стверджує про дискримінаційний підхід з боку органів пенсійного фонду. Також за твердженнями позивача, органи пенсійного фонду свідомо порушують правило використання норми за найбільш сприятливими для особи тлумаченням і принцип верховенства права.
Також скаржник подав додаткові пояснення у справі, в яких навів список рішень судів першої інстанції за період з 2016 по 2023 роки, в яких рішення приймалися на користь позивачів (прокурорів). На переконання скаржника, зазначене свідчить про сталу судову практику з вирішення цієї категорії справ.