ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 360/5184/19
адміністративне провадження № К/9901/14244/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 (головуючий суддя: Сіваченко І.В., судді: Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.) у справі № 360/5184/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Лугансьуого окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області або відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непоновлення позивачу пенсії;
визнати протиправними і скасувати рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 07.10.2019 та 10.10.2019;
зобов`язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV), з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 11.12.2020 у задоволенні позову відмовив.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 06.04.2021 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нову постанову про часткове задоволення позову:
зобов`язав УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області провести позивачу поновлення і виплату пенсії за віком з 07.10.2009 відповідно до Закону № 1058-IV, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить касаційний суд скасувати оскаржувану постанову і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся через уповноваженого представника за нотаріально посвідченою довіреністю до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із апостильованою заявою від 13.08.2019 про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009.
Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 07.10.2020 №3811/21/2020 відмовлено ОСОБА_1 у розгляді заяви від 13.08.2019 у зв`язку із тим, що згідно із доданими до заяви документами ОСОБА_1 є громадянином держави Ізраїль та постійно там проживає; заявник (його представник) не звернулись до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області згідно із встановленим законодавством Порядком (Порядок 22-1 та Положення 13-1); особу представника заявника не було встановлено, оригінали довіреності та паспорту представника до управління не надавались.
Згодом представник позивача звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою від 01.10.2019, у якій просив поновити ОСОБА_1 виплату пенсії.
Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 10.10.2019 №7187/22/2019 відмовлено у розгляді заяви від 01.10.2019 з аналогічних підстав, викладених у попередньому рішенні від 07.10.2020 № 3811/21/2020.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що є громадянином України, проте виїхав на постійне місце проживання до країни Ізраїль. Зазначає, що через свого представника звернувся у встановленому законом порядку до пенсійного органу за поновленням виплати пенсії, однак у поновленні пенсії протиправно відмовлено. Просить поновити йому виплату пенсії з дня ухвалення Конституційним судом України рішення у справі №1-32/2009, тобто з 07.10.2009 з одночасним проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Відповідач позов не визнав, зазначив, що підставою для поновлення пенсії є відповідна заява особи із необхідними документами поданими до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Водночас позивач не надав документів щодо його приналежність до українського громадянства. У контексті наведених аргументів відповідач наголосив, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім`я ОСОБА_1, на момент розгляду пенсійного питання був недійсний, оскільки останній був виданий із строком до 02.12.2018.
Також відповідач наголосив, що у заяві позивач зазначив, що до виїзду на кордон мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .
З цих підстав відповідач стверджує, що позивач на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, як отримувач пенсії, не перебуває та ніколи не перебував; пенсійна справа ОСОБА_1 в Управлінні відсутня.
За таких обставин, відповідач не володіє інформацією щодо пенсійного забезпечення позивача, оскільки матеріали архівної пенсійної справи ОСОБА_1 органами праці та соціального захисту населення пенсійному органу не передавалися.
Окремо відповідач просив врахувати, що Управління фактично не приймало рішення про відмову у поновленні виплати позивачу пенсії оскільки в межах приписів Порядку №22-1 лише здійснив розгляд питання прийняття поданих документів.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для вчинення дій, спрямованих на поновлення виплати пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку.
Проте, при зверненні із заявою про поновлення виплати пенсії позивачем не дотримано вимог пунктів 2.9, 2.23 Порядку № 22-1, зокрема не додано паспорту громадянина України та/або паспорту громадянина України для виїду за кордон.
Долучений представником позивача паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон № НОМЕР_1 від 02.12.1998 є недійсним, оскільки сплинув строк його дії.
У контексті встановлених вище обставин, суд першої інстанції визнав помилковими посилання позивача на лист Управлінням Державної міграційної служби України у Луганській області від 09.09.2019 про відсутність відомостей щодо припинення громадянства України ОСОБА_1, як підтвердження громадянства України у позивача, оскільки у цьому випадку Порядком № 22-1 чітко передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, при цьому, перелік таких документів визначений Законом України "Про громадянство України" та Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", що представником не було дотримано
Натомість, подання позивачем до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії копії посвідчення особи № НОМЕР_2, виданого 13.01.2004 МВС Держави Ізраїль, не є наданням належного документу, що посвідчує особу у розумінні законодавства України.
Судом першої інстанції не заперечується, що позивач має право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії, яке гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України. Проте, враховуючи вищенаведені недоліки заяви про поновлення виплати пенсії, відповідач не мав можливості розглянути по суті подану заяву та прийняти законне та обґрунтоване рішення. А саме, питання щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 не може бути розглянуто без надання ним (або уповноваженим представником) документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Одночасно суд першої інстанції констатував, що законодавцем передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Тому визнав твердження відповідача щодо неналежного способу звернення за поновленням пенсії (поштою) необґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку.
Здійснивши системний аналіз норм законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що закінчення терміну дії паспорту для виїзду за кордон не свідчить про припинення взаємних прав та обов`язків між позивачем та державою Україна та лише свідчить про неможливість використання цього документа за призначенням, а саме посвідчувати особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном. Те саме стосується і паспорту громадянина України.
Апеляційний суд встановив, що позивач є громадянином України. Позивачу було призначено пенсію по інвалідності, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці Управління праці та соціального захисту населення № 764 від 12.07.2000. Водночас за висновками суду апеляційної інстанції, та обставина, що у цій довідці не зазначено, яким саме Управлінням виплачувалась пенсія, а з печатки чітко не можливо встановити цей орган, не може бути підставою для заперечення цього факту, з огляду на наявність довідки ЛТЕК м. Стаханова про встановлення ОСОБА_1 другої групи інвалідності з 4.10.1994.
Також суд апеляційної інстанції погодився із позицією позивача з приводу того, що посвідчення особи № НОМЕР_2, видане 13.01.2004 МВС Держави Ізраїль, є документом, який посвідчує особу у розумінні норм законодавства України, зокрема пункту 2.9 Порядку № 22-1. У контексті наведених висновків, суд апеляційної інстанції зазначив, що саме на підставі цього посвідчення була веріфікована особа позивача ізраїльським нотаріусом в момент підписання довіреності та заяви про призначення пенсії. Своєю чергою, довіреність та заява завірені печаткою апостиль, що у відповідності до Гаазької конвенції є єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису особи, що підписала документ, законності, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплений цей документ.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції констатував, що позивачем засвідчено документально свою особу, місце проживання (реєстрації) та вік).
Суд апеляційної інстанції наголосив, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009. Таким чином, за наявності у ОСОБА_1 права на отримання пенсії, це право не може бути нівельованим недосконалим законодавством.
Відтак, враховуючи неправомірність поведінки відповідача, суд апеляційної інстанції із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду України у справі № 815/1226/18, дійшов висновку, що пенсія позивача повинна бути виплачена з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача провести позивачу поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 відповідно до Закону № 1058-IV, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до помилкового скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Скаржник стверджує, що позивачем при зверненні із заявами від 13.08.2019 та від 01.10.2019 не подано усіх необхідних документів для поновлення пенсії у зв`язку із чим пенсійний орган двічі письмово повідомив про відмову у розгляді заяв. Зокрема позивач не надав жодних документів, які б вказували на його приналежність до українського громадянства. У контексті наведених аргументів відповідач наголосив, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім`я ОСОБА_1, на момент розгляду пенсійного питання був недійсний (строк його дії закінчився 03.12.2018). Натомість посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль, не є належним документом, що посвідчує особу у розумінні норм законодавства України.
Одночасно скаржник наполягає, що ним не приймалось рішень по суті, натомість здійснено лише розгляд наявних документів, з прийняттям відповідного рішення за його наслідками.
Також скаржник наполягає, що позивач на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, як отримувач пенсії, не перебуває та ніколи не перебував; пенсійна справа ОСОБА_1 в Управлінні відсутня. Таким чином, відповідач не володіє інформацією щодо пенсійного забезпечення позивача, що унеможливлює поновленні пенсії.
У матеріалах справи міститься суперечлива інформація щодо виду раніше призначеної позивачу пенсії (за віком чи по інвалідності). Зокрема, у позовній заяві позивач стверджує, що пенсія йому призначена за віком. Натомість згідно інформації, зазначеній у довідці Управління праці та соціального захисту населення № 764 від 12.07.2000, позивачу призначена пенсія по інвалідності.
Водночас суд апеляційної інстанції не з`ясував обставин у справі, і не зважаючи на те, що позивач ніколи не перебував в Управлінні як отримувач пенсії і взагалі відсутня пенсійна справа, зобов`язав УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі.
Щодо проведення компенсацій втрати частини доходів відповідач зазначив, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, тому основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядку №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Проте позивачу пенсія не нараховувалась та не виплачувалась, як наслідок відсутні підстави для здійснення ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати.
Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійні правовідносини регулюються Законом № 1058-ІV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.