ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року
м. Київ
справа №460/3970/20
адміністративне провадження № К/9901/20360/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 (головуючий суддя: Махаринець Д.Є.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021 (головуючий суддя: Улицький В.З., судді: Кузьмич С.М., Шавель Р.М.) у справі № 460/3970/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю-фірма "Енергоінвест" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про визнання протиправними і скасування пункту акта, пункту висновку,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У червені 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю-фірма "Енергоінвест" (далі - ТзОВ-фірма "Енергоінвест" або позивач) звернулося до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - відповідач), в якому просило:
визнати протиправним і скасувати пункт 4.2.6 Акту поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакету акцій ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" за конкурсом б/н від 16.05.2011, складеного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області;
визнати протиправним і скасувати пункт 1 висновку Акту поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакету акцій Відкритого акціонерного товариства "Рівненський радіотехнічний завод" за конкурсом б/н від 16.05.2011, складеного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області щодо невиконання у повній мірі ТзОВ-фірма "Енергоінвест" умов договору купівлі - продажу пакета акцій ВАТ "Рівненській радіотехнічний завод" від 05.09.2007 у частині невиконання ТзОВ-фірма "Енергоінвест" своїх інвестиційних зобов`язань.
Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 25.01.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021, позов задовольнив.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.05.2011 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області було складено акт б/н поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакету акцій Відкритого акціонерного товариства "Рівненський радіотехнічний завод" за конкурсом на 4-х аркушах. У пункті 4.2.6 цього акту зафіксовано, що концепцією розвитку товариства передбачено інвестування коштів на загальну суму 6,2 млн. грн. Відповідно до інформації про внесення інвестицій, інвестування коштів здійснюється у формі надання підприємству матеріальних цінностей та будівельних матеріалів на загальну суму 8,19 млн. грн, зазначені інвестиційні внесення не відповідають інвестиційній програмі розвитку товариства і не забезпечили виконання заходів щодо нарощування обсягів виробництва продукції. Фактично виконується не в повному обсязі.
За таких обставин, перевіряючі дійшли висновку, що ТзОВ-фірма "Енергоінвест" не в повній мірі виконуються умови договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" від 05.09.2007, посвідченого та зареєстрованого нотаріусом Кострикіним В.І. в реєстрі за № 4149.
Вважаючи такі висновки перевіряючих необґрунтованими, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що висновки перевіряючих, зазначені у акті № б/н від 16.05.2011, не відповідають дійсності. У підтвердження зазначених доводів позивач посилається на те, що з метою перевірки фактів, викладених в оскаржуваному акті від 16.05.2011, Фондом державного майна України була проведена власна перевірка дотримання вимог законодавства України при виконанні ТзОВ-фірма "Енергоінвест" умов договору від 05.09.2007, за результатами якої складено відповідний акт. У висновку за наслідками проведеної Фондом державного майна України перевірки зазначено, що твердження комісії, створеної відповідно до наказу Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській області від 01.03.2011 № 44, в частині виконання не в повному обсязі умов договору від 05.09.2007 № 4149 купівлі-продажу пакету акцій ПАТ "Рівненській радіотехнічний завод", передбачених п. 8.1.3., п.8.1.8., п.8.2.6, п.8.3.2., п.8.3.3., п.8.3.4., є не аргументованими та не обґрунтованими і не підтвердженими в ході проведеної перевірки.
У контексті наведених обставин, позивач стверджує, що Регіональне відділення ФДМУ по Рівненській області знаходиться у прямому підпорядкуванні вищестоящому органу - Фонду державного майна України. А відтак, будь-які рішення управлінського характеру є обов`язковими до виконання підлеглим органом - Регіональним відділення ФДМУ по Рівненській області.
Також позивач зазначає, що оскаржуваний акт не відповідає встановленій типовій формі актів перевірки виконання умов договорів купівлі - продажу, що порушує встановлені вимоги законодавства і є підставою для визнання його протиправним і скасування.
Відповідач позов не визнав. Із посиланням на судові справи №918/1501/13, №817/4221/14 та №5019/1419/11, спір у яких виник між тими самими сторонами, що і у цій справі, вважає, що акт Фонду державного майна України внаслідок проведеної їм перевірки дотримання вимог законодавства України під час виконання ТзОВ-фірма "Енергоінвест" умов договору від 05.09.2007 № 4149 купівлі-продажу пакету акцій ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" за конкурсом носить по відношенню до відповідача рекомендаційний характер.
Також відповідач стверджує про відсутність порушеного права позивача спірними правовідносинами, оскільки судовим рішенням у господарській справі №918/926/17 поновлені порушені права ТзОВ-фірма "Енергоінвест" внаслідок розірвання договору купівлі-продажу від 05.09.2007 № 4149 шляхом стягнення на його користь коштів, які були ним сплачені під час приватизації за пакет акцій.
Крім того, від відповідача також надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. Клопотання обґрунтоване тим, що про існування оскаржуваного акту від 16.05.2011 позивач був обізнаний ще з квітня 2012 року, що встановлено судовим рішенням у господарській справі №918/1501/13.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, насамперед виходив з того, що цей спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, позаяк позивачем оскаржуються дії відповідача у зв`язку із здійсненням ним владних управлінських функцій, а саме: проведення перевірки та рішення, прийняте за результатами її проведення. На підтвердження таких висновків суд першої інстанції послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України у справі №К800/19102/16.
Також суд першої інстанції визнав, що позов поданий у межах строків, визначених статтею 122 КАС України, оскільки документально підтверджено, що копію оскаржуваного акту б/н від 16.05.2011 було отримано позивачем із судової справи №918/39/15 через канцелярію Господарського суду Рівненської області лише 28.05.2020. Водночас обізнаність позивача про факт існування самого акту не може бути доказом ознайомлення позивача з його змістом.
Вирішуючи спір по суті, суди констатували, що за наслідками перевірки виконання покупцем своїх інвестиційних зобов`язань комісією Фонду державного майна України у своєму акті від 17.08.2012 встановлено, що за результатами аналізу матеріалів наданих регіональним відділенням, ТзОВ-фірма "Енергоінвест", ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод", робоча група дійшла до висновку про те, що твердження Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській області щодо виконання п.8.2.6. ТзОВ-фірма "Енергоінвест" в неповному обсязі є такими, що не відповідає дійсності.
Водночас Регіональне відділення ФДМУ по Рівненській області знаходиться у прямому підпорядкуванні вищестоящому органу - Фонду державного майна України. А відтак, будь - які рішення управлінського характеру є обов`язковими до виконання підлеглим органом - Регіональним відділення ФДМУ по Рівненській області.
Також суди обох інстанцій констатували, що оскаржуваний акт не відповідає встановленій типовій формі актів перевірки виконання умов договорів купівлі - продажу, що порушує встановлені вимоги законодавства і є підставою для визнання його протиправним і скасування.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга відповідача насамперед обґрунтована тим, що ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.08.2018 у справі № 815/5439/17.
Іншим аргументом скаржника є те, що позивачем пропущено строк звернення до суду про оскарження акту від 16.05.2011, оскільки про його існування Товариству було відомо ще з квітня 2012 року, що встановлено судовим рішенням у господарській справі №918/1501/13.
Також за твердженнями скаржника, судами обох інстанцій не враховані при вирішенні цієї справи висновки судів у справах № 918/1501/13 та № 5019/1419/19, з приводу того, що акт Фонду державного майна України від 17.08.2012 не є обов`язковим для виконання відповідачем та носить суто рекомендаційний характер.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Позивач наполягає, що судами попередніх інстанцій правильно розглянутий цей спір за правилами адміністративного судочинства. Також позивач заперечує позицію відповідача, що висновки акту перевірки від 17.08.2012 носять суто рекомендаційний характер для Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській області.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За приписами частини другої статті 4 КАС України публічно-правовий спір це спір у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.