ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року
м. Київ
справа №260/2807/22
адміністративне провадження № К/990/1744/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №260/2807/22
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення
за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2022 року, ухвалене у складі головуючого судді Маєцькою Н.Д.,
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Курильця А.Р., суддів: Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (далі - відповідач), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 23.07.2022, прийняте заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3" (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4" (тип Б) відносно громадянина України ОСОБА_1 .
2. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що йому протиправно відмовлено в перетинанні державного кордону у зв`язку з неподанням до паспортного контролю документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. Позивач зазначає, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки має батька дружини зі статусом особи з інвалідністю ІІ групи, а тому має право на перетин державного кордону.
3. Своєю чергою відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 визначено, що перетин державного кордону може здійснюватися особою з інвалідністю І чи ІІ групи у супроводі одного або двох батьків, на утриманні яких перебуває така особа з інвалідністю, дружини/чоловіка, повнолітніх сина/доньки, їх дружини/чоловіка (за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки та інвалідність). Однак, в пункт пропуску позивач прибув з дружиною та не здійснював супровід інваліда.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
4. ОСОБА_1 23.07.2022 з метою перетину державного кордону України прибув до міжнародного автомобільного пропуску "Тиса".
5. Для проведення паспортного контролю позивач надав посадовій особі Державної прикордонної служби України: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2, військовий квиток серії НОМЕР_3, свідоцтво про народження дружини серії НОМЕР_4, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5, довідку до акту огляду МСЕК від 22.06.2022 № 635 серії 12ААВ № 788542, лист ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.07.2022 № 11262.
6. Рішенням заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3" (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4" (тип Б) капітаном ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 23.07.2022 позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та ненаданням на паспортний контроль документів, що підтверджують (надають) підставу для виїзду за кордон.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2022, залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2022, адміністративний позов задоволений, визнане протиправним та скасоване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 23.07.2022, прийняте заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3" (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4" (тип Б) відносно громадянина України ОСОБА_1 .
7.1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з долучених до матеріалів справи документів слідує, що батько дружини позивача є особою з інвалідністю ІІ групи, що дає підстави для висновку про те, що позивач, у відповідності до абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
7.2. На підставі наведеного суди обох інстанцій дійшли висновку, що позивач, прибувши до пункту пропуску "Чоп (Тиса)" мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, а не як особа, яка згідно пункту 2-1 Правил здійснює безпосередній супровід особи з інвалідністю.
7.3. Посилання відповідача на те, що позивачем не надано жодного військово-облікового документу під час перетину державного кордону, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, оскільки, за їх висновком, позивач звільнений від призову на військову службу під час мобілізації в силу прямої вказівки Закону №3543-XII, що не потребує додаткового внесення такої інформації до військового квитка, окрім того, останній під час перетину кордону надав довідку територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якій зазначено, що позивач дійсно користується правом на відстрочку від призову під час мобілізації, оскільки має батька дружини, який має статус особи з інвалідністю ІІ групи.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
8. Не погодившись із цими судовими рішеннями, військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2) 03.02.2023 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду (далі - Суд), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
8.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
8.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, у разі перетину кордону особою чоловічої статі віком 18-60 років в умовах воєнного стану, як такого, який має батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
8.3. Скаржник зауважує, що під час проходження паспортного контролю на виїзд з України у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення "Чоп (Тиса)" 23.07.2022 позивач пред`явив військовий квиток серії НОМЕР_3 вид. 11.12.2003, в якому відсутні відмітки про віднесення його до інших військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації - "які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи" (абзац 11 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII).
8.4. У цьому зв`язку скаржник підкреслює, що на Державну прикордонну службу України не покладено обов`язок ідентифікації осіб як таких, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, опираючись на надані на паспортний контроль документи, які обґрунтовують наявність підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII. Натомість такий обов`язок покладено на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, як органи військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації у відповідності до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921, згідно якого військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, означені центри вносять до відповідних обліків із проставленням відміток про це у військово-облікових документах військовозобов`язаного, що передбачено Положенням про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу а також Положенням про військовий квиток офіцера запасу, затверджених Указом Президента України від 30.12.2016 № 582/2016 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 189/2020 від 19.05.2020).
8.5. На підставі наведеного, скаржник уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач є звільненим від призову на військову службу під час мобілізації в силу прямої вказівки Закону № 3543-XII та не повинен пред`являти військово-облікові документи із відмітками про право на відстрочку від призову під час мобілізації на паспортний контроль для виїзду з України в період правового режиму воєнного стану.
8.6. Скаржник підкреслює, що судами обох інстанцій залишено поза увагою той факт, що як на момент відмови у пропуску позивачу, так і на даний час під загрозою перебуває територіальна цілісність та недоторканість України, а захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України). Саме на реалізацію даного обов`язку направлені заходи мобілізаційного характеру а також тимчасові обмеження, які введені до чоловіків призивного віку (від 18 до 60 років).
9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.02.2023 клопотання військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про поновлення строку задоволено, поновлено строк на касаційне оскарження Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2022 у справі № 260/2807/22, відкрито касаційне провадження № К/990/5029/23 за цією касаційною скаргою.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 30.10.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
11. Ухвалу Верховного Суду від 16.02.2023 про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою отримано позивачем 16.02.2023, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа до "Електронного кабінету" позивача. Водночас правом подати відзив на касаційну скаргу позивач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
Висновки Верховного Суду
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
12. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
13. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
14. Спір у цьому провадженні виник у зв`язку із відмовою в перетині державного кордону України громадянину України призивного віку в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану.
15. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, колегія суддів ураховує, що після подання касаційної скарги у цій справі Верховним Судом у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22 та від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22 у подібних правовідносинах вже сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", які є спеціальними для цього періоду.
16. Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
17. Статтею 64 Конституції України установлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
18. У Рішенні від 14.11.2001 N 15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).
19. Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
20. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
21. Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
22. Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
23. Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України прийняв Указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану. У свою чергу вказаний правовий режим в силу Закону України "Про правовий режим воєнного стану" є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
24. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон №389-VIII).
25. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону №389-VIII).
26. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан; забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби тощо.
27. Тобто, повноваження військового командування запроваджувати та здійснювати такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону № 389-VIII.
28. Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 зазначав, що приписи статті 20 Закону №389-VIII, якою визначено правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану, дозволяють дійти висновків, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав у свою чергу характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану. Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону №389-VIII.