ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 464/1021/22
провадження № 51-5219км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргузасудженого ОСОБА_7 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 липня 2023 року щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, непрацевлаштованого, без визначеного місця реєстрації та постійного місця проживання, раніше неодноразово судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 156 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 156 КК ? на строк 8 років, за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 156 КК ? на строк 6 років.
На підставі ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Цивільний позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 150 000 грн.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 4 квітня 2023 року виправлено арифметичну помилку у вироку Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року щодо ОСОБА_7, а саме постановлено в частині призначення покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 156 КК, замість позбавлення волі на строк 6 років, правильним вважати позбавлення волі на строк 5 років. В іншій частині вирок залишено без змін.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 24 липня 2023 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7, 9 грудня 2021 року приблизно о 11:10, керуючись умислом на вчинення розпусних дій стосовно малолітньої особи, попередньо вдягнувшись у верхній жіночий одяг, щоб, мати змогу не привертаючи уваги оточуючих, заходити в жіночі туалети, увійшов у Львівську загальноосвітню школу № 43 І?ІІІ ступенів Львівської міської ради, розташовану за адресою: вул. Масарика, 9, м. Львів, піднявся на третій поверх та підійшов до жіночого туалету. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, ОСОБА_7 увійшов у приміщення туалету, де, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, які могли б завадити його злочинним діям, підійшов до кабінки туалету, в якій у цей час перебувала малолітня потерпіла ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та, усвідомлюючи, що перед ним малолітня особа, перегороджуючи вихід, звернувся до неї, назвавшись лікарем, і сказав, що має її оглянути. Після цього ОСОБА_7, узявши руками за тулуб малолітню ОСОБА_8, у якої була оголена нижня частина тіла, підняв її, поставив на унітаз, розвернув до себе задом, після чого почав її розглядати. Такі дії ОСОБА_7 тривали декілька хвилин - до моменту, коли продзвенів шкільний дзвінок на перерву між уроками і в приміщення туалету почали заходити інші люди, у зв`язку з чим ОСОБА_7 припинив свої дії та негайно залишив місце вчинення кримінального правопорушення.
Крім цього, 20 грудня 2021 року приблизно о 17:00 ОСОБА_7, маючи умисел на вчинення розпусних дій стосовно малолітньої особи, попередньо вдягнувшись у верхній жіночий одяг, увійшов у Дитячу школу мистецтв № 5 м. Львова, розташовану за адресою: вул. Хуторівка, 28, м. Львів, та підійшов до жіночого туалету на першому поверсі. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, ОСОБА_7 увійшов у приміщення туалету, де побачив малолітню ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка в цей час прямувала до виходу. Зупинившись перед малолітньою ОСОБА_10, усвідомлюючи, що перед ним малолітня особа, ОСОБА_7 запропонував їй роздягнутися. Однак малолітня ОСОБА_10 відштовхнула його та вибігла з туалету, у зв`язку з чим він не зміг довести до кінця умисел на вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи з причин, які не залежали від його волі.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив розпусні дії щодо малолітньої особи, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 156 КК.
Крім цього, за вказаних обставин ОСОБА_7 вчинив закінчений замах на вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 156 КК.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі, доповненнях до неї та запереченнях
У касаційній скарзі засуджений вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та просить судові рішення стосовно нього скасувати, а кримінальне провадження закрити. Вважає, що місцевий суд не дотримався загальних засад кримінального провадження. Наголошує, що було порушено презумпцію невинуватості щодо нього, адже під час закритого судового засідання представники засобів масової інформації знімали та допитували його. Також уважає, що відеозаписи із навчальних закладів, покладені в основу обвинувального вироку, є сфальсифікованими та змонтованими. Вказує, що в наведеному кримінальному провадженні слід застосувати доктрину "плодів отруєного дерева", адже дії органів досудового розслідування та засобів масової інформації створили негативну суспільну думку стосовно нього і, як наслідок, це вплинуло на розгляд справи й зробило його однобічним, неповним та упередженим, а також вплинуло на зібрання й оцінку доказів. Стверджує, що місцевий суд не з`ясував усіх обставин справи, які могли мати істотне значення для ухвалення законного судового рішення. Так, відхилив клопотання про проведення судово-портретної експертизи з метою встановлення особи, яка зображена на відеозаписах з камер спостереження навчальних закладів. Також не взяв до уваги того, що він не має коштів для залучення експерта самостійно. Засуджений звертає увагу, що не було з`ясовано думки прокурора щодо його клопотань про визнання доказів сторони обвинувачення неналежними, недопустимими та недостовірними й про виклик і допит свідка сторони захисту - ОСОБА_11, а також про закриття кримінального провадження за відсутності складу кримінального правопорушення. Вказує, що за зазначеними клопотаннями суд не постановив жодного рішення й факт його звернення до суду з клопотаннями не був зафіксований у журналі судового засідання. Вважає, що відеозапис із камер спостереження навчального закладу № 43 слід було визнати недопустимим, адже в матеріалах справи відсутні дані про те, яким чином цей відеозапис був наданий чи вилучений органами досудового розслідування. Також наголошує, що слідчий експеримент є недопустимим доказом, оскільки відтворення подій кримінального правопорушення відбувалося не на місці кримінального правопорушення, внаслідок чого не було досягнуто мети вказаної слідчої дії. Звертає увагу, що місцевий суд в обвинувальному вироку спотворив показання свідків, адже вказав, що всі свідки сторони обвинувачення впізнали засудженого, водночас засуджений стверджує, що така позиція суду не відповідає показанням свідків. Покликається на те, що всупереч положенням ч. 6 ст. 352 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час проведення прямого допиту прокурор та суд ставили їм навідні запитання стосовно обставин справи та особи засудженого. Вважає допит потерпілих, проведений під час досудового розслідування в судовому засіданні, недопустимим, неналежним та недостовірним, адже він був проведений без дотримання ч. 1 ст. 225 КПК у зв`язку з тим, що не існувало жодних виняткових обставин для застосування зазначеної процедури. Також посилається на те, що всупереч ч. 3 ст. 226 КПК перед допитом потерпілих їм не було роз`яснено обов`язку давати виключно правдиві показання. Крім того, на його переконання, прокурор та слідчий суддя ставили навідні запитання, чим порушили норми КПК. Звертає увагу, що під час розгляду справи по суті місцевий суд не допитав потерпілих безпосередньо, чим порушив правило безпосередності дослідження доказів. Наголошує, що не може бути належним та допустимим доказом висновок спеціаліста-психолога, зроблений щодо потерпілої ОСОБА_8, з огляду на те, що зазначений спеціаліст не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві висновки. Також вважає, що показання законного представника потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_12, допитаного у судовому засіданні, слід вважати недопустимими, адже вони були із чужих слів, що не допускається відповідно до ст. 97 КПК. Стверджує, що місцевий суд не взяв до уваги висновки дактилоскопічної експертизи, які спростовують версію сторони обвинувачення щодо вчинення ним кримінальних правопорушень. Також зазначає, що серед речових доказів, вилучених у нього, не було виявлено предметів одягу, у які була одягнута невстановлена особа на відеозаписі. Вказує, що суд не звернув уваги на його доводи стосовно того, що він заходив до іншого навчального закладу, а не до того, про яке стверджують органи досудового розслідування. Вважає, що у вироку місцевий суд не пояснив, чому він узяв до уваги одні докази, але відкинув інші, а також не зазначив, яким чином установлені обставини свідчать про наявність прямого умислу, що є необхідним для складу кримінального правопорушення. Засуджений вказує стосовно порушення його права на захист, адже головуючий суддя був упередженим щодо нього, а також обмежував його в часі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження й неодноразово проводив судові засідання в режимі відеоконференції, хоча він подавав клопотання про проведення судових засідань за його безпосередньою участю, оскільки відеозв`язок був поганим. За фактом зловживань головуючим суддею він подавав відповідні заяви про відвід, однак вони були безпідставно, на думку засудженого, залишені без задоволення. Також зазначає, що суд примусово залучав як захисника адвоката, від якого він попередньо відмовився у зв`язку з упередженим ставленням захисника щодо нього та бездіяльністю під час судового розгляду. Наголошує, що розгляд справи було проведено з порушенням територіальної підсудності, оскільки більш тяжке кримінальне правопорушення було вчинено в Шевченківському районні м. Львова, тому справу мав розглядати Шевченківський районний суд м. Львова, натомість справу розглядав Сихівський районний суд м. Львова. Вважає, що інкриміновані йому дії не спричинили й не могли спричинити розбещення малолітніх потерпілих, тому його дії кваліфіковано неправильно. Крім цього, звертає увагу, що місцевий суд порушив ч. 3 ст. 68 КК та призначив йому покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 156 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 6 років. Зазначає, що призначене йому покарання є невідповідним тяжкості вчинених кримінальних правопорушень через суворість, адже вони не заподіяли будь-якої шкоди, тому, на його думку, слід застосувати ч. 2 ст. 11 КК. Акцентує, що суд апеляційної інстанції всупереч наявним порушенням не скасував вироку місцевого суду та не задовольнив клопотання про повторне дослідження доказів. Крім того, цей суд не надав можливості засудженому ознайомитися з матеріалами справи та відеозаписами судових засідань, а також залучив адвоката ОСОБА_13, від послуг якого засуджений відмовився, чим обмежив його право на вільний вибір захисника. Вказує, що лише під час розгляду справи в апеляційному суді прокурор пред`явив документ про надання дозволу на вилучення відеозапису з камер відеоспостереження. Також вважає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ч. 3 ст. 365 КПК, адже двічі зупиняв засудженого під час проголошення ним останнього слова. На думку засудженого, у ході призначення покарання суд не врахував як пом`якшуючу обставину активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, хоча в обвинувальному акті було зазначено про його активне сприяння органам досудового розслідування. Наголошує, що під час слідчого експерименту він зазначав, що вказана слідча дія проводиться в іншому місці, однак його ніхто не слухав і він був змушений відтворювати дії зовсім в іншому місці, він зазначав про це у процесі розгляду справи місцевим судом і пояснював, що заходив до різних закладів для вчинення крадіжок, бо не мав грошей для існування. Щодо ухвали місцевого суду про виправлення описки від 4 квітня 2023 року, то засуджений вважає зазначене судове рішення незаконним, адже таке рішення підтверджує упередженість суду. Стверджує, що місцевий суд безпідставно задовольнив цивільний позов, оскільки його вину, як зауважує засуджений, не доведено.
Інші ж доводи засудженого стосуються виключно незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, прокурор подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить судові рішення щодо засудженого залишити без зміни, а касаційну скаргу ? без задоволення. Прокурор вважає касаційну скаргу засудженого безпідставною. На його думку, твердження засудженого стосовно порушення презумпції невинуватості щодо нього не відповідають дійсності, оскільки після затримання ОСОБА_7 засобам масової інформації було надано відеоматеріали, на яких обличчя засудженого було приховано, а його персональні дані розкрито не було. Вказує, що не є спроможними і твердження засудженого стосовно того, що під час обрання запобіжного заходу слідчий суддя надав дозвіл засобам масової інформації допитувати та знімати ОСОБА_7 . Вважає, що є голослівними посилання засудженого на неналежний розгляд його клопотань, адже всі клопотання, подані письмово й заявлені усно, були належно розглянуті та вирішені. Прокурор також звертає увагу, що не відповідає дійсності те, що відсутні в матеріалах справи дані про те, коли і яким чином відеозапис було надано чи вилучено органом досудового розслідування, оскільки в матеріалах справи, відкритих засудженому ОСОБА_7 та його захиснику, наявна відповідь директора школи № 43 Чорнобиль І. на запит працівників поліції, відповідно до якої записи з камер відеоспостереження школи того ж дня було надано органу досудового розслідування. Крім того, прокурор зазначає, що хоча засуджений під час розгляду справи в місцевому та апеляційному судах не клопотав про дослідження вказаного вище документа, сторона обвинувачення на спростування його доводів в апеляційній скарзі надала лист директора школи колегії суддів апеляційного суду.
Також прокурор вважає доводи засудженого про неналежність фактичних даних протоколу слідчого експерименту необґрунтованими, адже, як зазначає прокурор, слідчий експеримент було проведено в обох навчальних закладах. У ході слідчих дій ОСОБА_7 добровільно продемонстрував, як вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення. Водночас прокурор вказує, що, відтворюючи події в приміщенні школи № 43 у м. Львові, засуджений помилково чи свідомо привів учасників слідчої дії у приміщення туалету на другому поверсі школи, хоча, як достовірно встановлено в ході досудового розслідування, подія 9 грудня 2021 року насправді мала місце в туалеті на третьому поверсі. Публічний обвинувач наголошує, що схожі дії були вчинені засудженим і під час слідчого експерименту в Дитячій школі мистецтв № 5.
Покликається прокурор і на те, що доводи засудженого про спотворення місцевим судом показань свідків є надуманими, бо під час допиту в судовому засіданні ряд працівників обох навчальних закладів, які зіткнулися із засудженим або бачили його на записах з камер відеоспостереження, дійсно ствердили, що впізнають у ОСОБА_7 особу, яка вчинила кримінальні правопорушення.
На думку прокурора, з доводами засудженого про те, що показання малолітніх потерпілих, отримані під час досудового розслідування в порядку ст. 225 КПК, є недопустимими, не можна погодитися, а допит потерпілих малолітніх проведено з дотриманням норм національного та міжнародного права. Вказує, що сторона обвинувачення та суд, приймаючи як доказ показання потерпілих, отримані в порядку ст. 225 КПК, керувалися найкращими інтересами дитини, при цьому діяли відповідно до норм національного законодавства. Крім того, звертає увагу, що стороні захисту були забезпечені всі передбачені КПК можливості взяти участь у проведенні слідчої дії, зокрема задавати потерпілим запитання тощо, і сторона захисту цим скористалася.
Доводи засудженого про недопустимість висновків психолога ЛОДКЛ "Охматдит" від 15 грудня 2021 року за наслідками допиту малолітньої ОСОБА_8 прокурор вважає безпідставними. При цьому він покликається на правову позицію ККС ВС, викладену у постанові від 25 вересня 2023 року у справі № 165/93/22, де вказано, що хоча висновок спеціалістів і не є доказом у кримінальному провадженні щодо злочинів, суд, згідно з положеннями ст. 360 КПК, вправі скористатися усними консультаціями або письмовими роз`ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань, а кримінальний процесуальний закон не містить заборони брати до уваги пояснення, усні консультації та письмові роз`яснення спеціаліста в сукупності з іншими доказами у справі.
Також, на переконання прокурора твердження засудженого про те, що місцевий суд без законних підстав обмежив його в ознайомленні з матеріалами справи не відповідають дійсності, адже ОСОБА_7, як зазначає сторона обвинувачення, під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відверто зловживав своїм процесуальним правом знайомитися з матеріалами досудового розслідування, водночас йому було надано можливість додатково ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, тому будь-яких порушень його прав допущено не було.
Не вважає прокурор умотивованим твердження засудженого про "примусове залучення" місцевим судом захисника ОСОБА_13, оскільки вказаний суд, враховуючи явні ознаки того, що дії ОСОБА_7 щодо відмови від захисника без обґрунтованих підстав на це свідчать про його намагання затягнути судовий розгляд, слушно не прийняв його відмову від захисника.
Прокурор стверджує, що безпідставними є посилання засудженого на порушення його прав у зв`язку з проведенням окремих судових засідань у режимі відеоконференції всупереч його волі, оскільки відповідне рішення суду повністю узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 336 КПК на випадок здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
Не може погодитися прокурор з доводами засудженого про порушення територіальної підсудності, адже обидва кримінальні правопорушення кваліфіковано за ч. 2 ст. 156 КК й те, що перше з них кваліфіковано як закінчене кримінальне правопорушення, а друге - як замах, не дає підстав розцінювати їх як кримінальні правопорушення різної тяжкості в розумінні ст. 32 КПК.
Вважає, що доводи засудженого про неправильну кваліфікацію його дій є безпідставними, з огляду на те, що його дії, встановлені під час судового розгляду, повною мірою відповідають критеріям, викладеним у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 5 "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи".
Крім того, наголошує, що призначене засудженому покарання співмірне вчиненим ним кримінальним правопорушенням. Так, ОСОБА_7 був неодноразово судимим за скоєння кримінальних правопорушень проти статевої свободи і недоторканості малолітніх та мав дві непогашені судимості, втім висновків для себе не зробив і продовжував вчиняти зазначені кримінальні правопорушення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити та закрити кримінальне провадження.
Прокурор у судовому засіданні висловив заперечення щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, захисника і прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги з доповненнями і заперечення, матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Твердження засудженого про недоведеність його вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення є безпідставними з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд дослідив зібрані в ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 156; ч. 2 ст. 156 КК.
Суд оцінив та врахував показання:
· малолітньої потерпілої ОСОБА_8, надані в порядку ст. 225 КПК та досліджені в судовому засіданні, яка зазначила, що за п`ять хвилин до закінчення уроку вона вийшла в жіночий туалет по потребі та не зачинила за собою дверей у кабінку. До неї в кабінку зайшла особа чоловічої статі, на перший погляд схожа на жінку, оскільки була вдягнена в жіноче вбрання, однак по голосу це був чоловік. Цей чоловік закрив двері кабінки туалету, звернувся до неї, назвавшись лікарем, і сказав, що має її оглянути. Потім він узяв її руками за тулуб, підняв її, розвернув до себе задом та почав її розглядати. Нижня частина тіла була оголена. Такі дії тривали декілька хвилин, поки не продзвенів шкільний дзвінок на перерву. Після чого чоловік покинув приміщення туалету. Зазначила, що в цей час почали заходити інші люди;
· законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_14, яка розповіла, що 9 грудня 2021 року о 12:35 вона прибула до ЛЗСШ № 43 за адресою: вул. Масарика, 9, м. Львів, на виклик вчителя ОСОБА_15, де їй повідомили, що під час другого уроку її дитина ОСОБА_8 вийшла до туалету з дозволу вчителя, до неї в кабінку туалету увійшов чоловік, сказав що є лікарем, та почав оглядати дитину. Коли продзвенів дзвоник на перерву, він, залишивши дитину, яка стояла на унітазі, вибіг із вбиральні, при цьому штовхнув вчителя, яка зайшла і злякала його. Вчитель, яка це побачила, одягнула дитину, та перебуваючи в шокованому стані, побігла до класу, де розповіла все класному керівнику. Аналогічне вбачається також із заяви ОСОБА_14 про вчинення кримінального правопорушення від 13 грудня 2021 року;
· свідка ОСОБА_16, яка працює вчителем у школі ЛЗСШ № 43 та вказала, що зайшла в шкільний туалет, коли продзвенів дзвоник на перерву, у той час там перебувала вчителька ОСОБА_17, яка мила відро. Прохід у туалеті був маленький. Вона відчула сильний поштовх у плече, обернулася і побачила особу в жіночій куртці з капюшоном (обличчя особи не бачила), яка вибігла з туалету. Після чого вона побачила відкриту кабінку, в якій стояла на унітазі дівчинка без одягу в нижній частині. Дівчинка сказала, що її мацав чоловік, який вийшов з кабінки. Свідок сказала дівчинці йти до свого класу, який був біля туалету, а сама побігла за цією людиною;
· свідка ОСОБА_15, яка працює вчителем у школі ЛЗСШ № 43 і є класним керівником малолітньої потерпілої ОСОБА_8 . За її показаннями, у день події ОСОБА_8 відпросилася в кінці уроку до туалету, після чого вона повернулася до класу та плакала. Сказала, що в туалеті її торкався якийсь чоловік. Потім вони разом пішли до завуча школи та свідок викликала маму дівчинки. Зазначила, що людина, яку вони бачили під час огляду камер відеоспостереження, і обвинувачений є однією й тією ж особою;
· свідка ОСОБА_18, яка працює вчителем початкових класів ЛЗСШ № 43. Вона показала, що бачила в жіночому туалеті особу, візуально схожу на жінку, яка була вдягнута в червону куртку, взута в чорне взуття, на обличчі в неї була маска й окуляри. Свідок зазначила, що людина, яку вони бачили в ході огляду камер відеоспостереження, і обвинувачений є однією й тією самою особою;
· свідка ОСОБА_19, котра працює охоронцем ЛЗСШ № 43. Вона надала показання, що бачила по камерах відеоспостереження особу, яка виходила зі школи, вона була вдягнута в червону куртку з капюшоном і взута у чорне взуття;
· малолітньої потерпілої ОСОБА_10, надані в порядку ст. 225 КПК та досліджені в судовому засіданні, яка зазначила, що в Дитячій школі мистецтв, куди вона ходить на малювання, до неї підійшла невідома особа чоловічої статі, коли вона вийшла з кабінки жіночого туалету. Візуально на перший погляд ця особа була схожа на жінку, оскільки була вдягнена в жіночу куртку темно зеленого кольору і взута у високе взуття, була в масці й окулярах, проте по голосу вона зрозуміла, що це чоловік. Він загородив їй вихід з туалету і запропонував їй роздягнутися, сказав, що так робить з усіма. Після чого потерпіла відштовхнула його та зуміла вибігти з приміщення туалету;
· свідка ОСОБА_20, яка показала, що до неї подзвонила її дочка ОСОБА_10 і сказала, що коли вона в Дитячій школі мистецтв вийшла з кабінки жіночого туалету, до неї підійшов дядько і спитав, як її звати. Він загородив їй вихід з туалету і запропонував їй роздягнутися, сказав, що так робить з усіма. Після цього дочка відштовхнула його та вибігла з приміщення туалету;
· законного представника ОСОБА_12, який показав, що до неї подзвонила його дочка ОСОБА_10 й сказала, що вона була на малюванні в Дитячій школі мистецтв, коли виходила з кабінки жіночого туалету, до неї підійшов невідомий чоловік, вдягнений у жіночий одяг, і запропонував їй роздягнутися, сказав, що так робить з усіма. Після чого дочка відштовхнула цю особу та зуміла вибігти з приміщення туалету;
· свідка ОСОБА_21, яка працює викладачем Дитячої школи мистецтв № 53, розташованої за адресою: просп. Червоної Калини, 67/21, м. Львів. За її показаннями у день події ОСОБА_10 відпросилася до туалету, а в клас повернулася дуже стривожена (у пригніченому стані);
· свідка ОСОБА_22, військовослужбовця Національної гвардії, який безпосередньо затримував ОСОБА_7 . Свідок указав, що разом з товаришем по службі ОСОБА_23 під час виконання службових обов`язків, патрулювання вулиці побачили підозрілу особу, схожу на ту, що перебуває в розшуку відповідно до орієнтування, яке їм надав орган поліції. Вказана особа була вдягнена в жіночу куртку темно-зеленого кольору, світлі джинси, взута у високе чорне взуття з білою підошвою, була в масці і в червоній шапці з помпоном. Чоловік, якого вони затримали, та обвинувачений є однією й тією ж самою особою.
Крім того, суд поклав в основу вироку дані, що містяться:
· у свідоцтві серії НОМЕР_1 про народження 9 липня 2014 року ОСОБА_8, батьками якої є ОСОБА_24 та ОСОБА_14 ;
· свідоцтві серії НОМЕР_2 про народження 29 серпня 2012 року ОСОБА_10, батьками якої є ОСОБА_12 і ОСОБА_20 ;
· висновку психолога Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна дитяча клінічна лікарня "Охматдит" від 22 грудня 2021 року № 6, відповідно до якого опитано малолітню потерпілу ОСОБА_8 віком 7 років, яка поводилася адекватно, її пізнавальний і розумовий розвиток відповідає віковій нормі, вона говорить чіткими словами, вміє вести конструктивний діалог, правильно висловлює думку. Зі слів дитини, у шкільному туалеті, коли вона опустила одяг та справляла нужду, до неї зайшов чоловік і доторкався руками. Дитина перелякана й розгублена стояла на унітазі, потім незнайомець вийшов. Дитина пережила стрес, з неприємністю згадує про подію і неохоче про неї розповідає;
· висновку психолога Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна дитяча клінічна лікарня "Охматдит" від 22 грудня 2021 року № 7, згідно з яким опитано малолітню потерпілу ОСОБА_10 віком 9 років, яка поводилася адекватно, її пізнавальний і розумовий розвиток відповідає віковій нормі, вона розмовляє чітко, вміє вести діалог, правильно висловлює думку. Зі слів дитини, у туалеті художньої школи до неї підійшов незнайомий, запитав, як звати, та попросив роздягнутися, пояснивши, що він так робить усім. У розповіді дитина опирається на те, що бачила після події на камері спостереження, оскільки думала, що людина зайшла в туалет справити нужду. ОСОБА_10 вибігла з туалету, через свій вік дитина не може зрозуміти складність ситуації, можливі подальші дії цієї особи. Емоційний стан дитини дещо стривожений, вона хвилюється і трохи налякана;
· висновку комплексної судової психолого-психіатричної експертизи Львівської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України" від 31 березня 2022 року № 45, за яким малолітня потерпіла ОСОБА_10 : доброзичлива, комунікабельна, здібна до освоєння, утримання та відтворення нового матеріалу, екстраверт; загальний психологічний рівень розвитку відповідає набутому досвіду та отриманому рівню знань; рівень психічного розвитку відповідає фактичному віку; з урахуванням індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та емоційного стану може правильно сприймати обставини, що мають значення у кримінальному провадженні, і давати щодо них відповідні показання; ураховуючи несформованість психічної діяльності та відсутність сексуального досвіду, не може в повній мірі розуміти характер та значення вчинюваного стосовно неї замаху на розпусні дії сексуального характеру ОСОБА_7 за даними матеріалами справи; не встановлено ознак відставання у психічному розвитку, а також аномалій психічного розвитку непатологічного характеру; патологічних схильностей до фантазування та псевдології не встановлено; за своїм психічним і психологічним станом усвідомлювала та сприймала дії ОСОБА_7 як реальну загрозу своєму життю і здоров`ю;
· письмовій заяві обвинуваченого від 22 грудня 2021 року, згідно з якою він у присутності захисника добровільно надав для долучення до матеріалів кримінального провадження власний одяг: куртку зеленого кольору, чоботи чорного кольору з білою смугою по боках підошви, джинси синього кольору, рукавиці сірого кольору. Указані речі оглянуто відповідно до протоколу огляду предметів із застосуванням засобів фіксації та постановою слідчого від 22 грудня 2021 року визнано речовими доказами у справі з долученням до справи, а ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2021 року накладено арешт із забороною користування та розпорядження вказаним майном. Клопотань про огляд перелічених речових доказів у судовому засіданні від учасників не надходило;
· протоколі огляду місця події від 15 грудня 2021 року з відеофіксацією (у присутності понятих, спеціаліста та власника/користувача), у ході якого оглянуто приміщення Львівської загальноосвітньої школи № 43 по вул. Масарика, 9 у м. Львові. На фототаблиці, що є додатком до протоколу огляду місця події, відображено туалетну кімнату школи;