ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 461/2310/22
провадження № 51-3863 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12021142360001035 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Галицького районного суду м. Львова від 30 листопада 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 27 листопада 2021 року приблизно о 16:40, перебуваючи на території паркінгу ТРЦ "Форум Львів", що на вул. Під Дубом, 7-Б у м. Львові, в ході конфлікту на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_8, умисно завдав останньому один удар рукою в голову, чим заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_9 та представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок Галицького районного суду м. Львова від 30 листопада 2022 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий суд у своєму вироку дійшов неправильного висновку про те, що під час судового розгляду кримінального провадження не підтверджено, що тілесні ушкодження потерпілим отримано саме від дій обвинуваченого. Зокрема, прокурор стверджує, що місцевий суд взяв до уваги лише показання свідка ОСОБА_11, при цьому проігнорував показання свідка ОСОБА_12 та висновок судово-медичної експертизи № 1394 від 01 грудня 2021 року, які підтверджують наявність у потерпілого тілесних ушкоджень та механізм їх виникнення. З огляду на викладене вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, що дії ОСОБА_7 були спрямовані на самозахист від дій потерпілого, а не з метою заподіяння останньому тілесних ушкоджень.
Залишаючи вирок місцевого суду без зміни, апеляційний суд в ухвалі зауважив, що у висновку судово-медичної експертизи, яка проведена з потерпілим через чотири дні після події, зафіксовано тілесні ушкодження, проте таких ушкоджень не було виявлено під час його огляду безпосередньо після конфлікту, що викликає сумнів у походженні таких тілесних ушкоджень. На переконання прокурора, такі висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки у висновку експерта вказано, що такі тілесні ушкодження могли виникнути від удару кулаком в праву половину обличчя, та міститься пряме посилання на ймовірний час виникнення у потерпілого тілесних ушкоджень, що у сукупності з іншими доказами спростовує наведені вище висновки суду. При цьому апеляційний суд проігнорував висновок судово-медичної експертизи № 150 (додатковий) від 22 лютого 2022 року, який підтверджує правильність висновку № 1394 від 01 грудня 2021 року. Також зазначає, що в ухвалі апеляційного суду не відображено відомості, які свідок ОСОБА_11 повідомляв під час проведення слідчого експерименту від 24 грудня 2021 року, та не повно відображено відомості, що містяться у протоколі огляду предмету (відеозапис з камер спостереження паркінгу ТОВ "Форум Львів"), зокрема, що саме ОСОБА_7 перший завдав удар ОСОБА_8 . Крім того, вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволені клопотання прокурора про повторне дослідження доказів. Стверджує, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги статей 412, 419 КПК, не досліджуючи докази безпосередньо, у своїй ухвалі обмежився лише відтворенням висновків місцевого суду, при цьому не надав вичерпної відповіді на доводи його апеляційної скарги, а свого рішення належним чином не мотивував.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_13, діючи в інтересах виправданого ОСОБА_7, вказує про безпідставність її доводів, просить залишити таку скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без зміни.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6, просив ухвалу апеляційного скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі прокурор зазначає про незаконність ухвали апеляційного суду і вважає, що таке рішення постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального законодавства.
Зокрема, прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції порушуючи вимоги статей 412, 419 КПК, не досліджуючи докази безпосередньо, у своїй ухвалі обмежився лише відтворенням висновків місцевого суду, при цьому не надав вичерпної відповіді на доводи його апеляційної скарги, а свого рішення належним чином не мотивував.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Положеннями статей 370, 419 КПК передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Статтею 372 КПК встановлено, що ухвала суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині ухвали має зазначатися суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається, встановлені судом обставини з посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК визначено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Тобто, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та є підставою для скасування судового рішення.
На переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги прокурора, що міститься в матеріалах кримінального провадження, прокурор вказував про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку доказів, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, про допущені місцевим судом істотні порушення вимог кримінального закону.
Прокурор наголошував про безпідставність висновку місцевого суду про те, що під час судового розгляду кримінального провадження не підтверджено, що тілесні ушкодження потерпілим отримано саме від дій обвинуваченого, оскільки місцевий суд взяв до уваги лише показання свідка ОСОБА_11, при цьому проігнорував показання свідка ОСОБА_12, а також висновки судово-медичних експертиз № 1394 від 01 грудня 2021 року та № 150 (додатковий) від 22 лютого 2022 року, які підтверджують наявність у потерпілого тілесних ушкоджень та механізм їх виникнення.
А тому прокурор у апеляційній скарзі вказував про необґрунтованість висновку суду першої інстанції, що дії ОСОБА_7 були спрямовані на самозахист від дій потерпілого, а не з метою заподіяння останньому тілесних ушкоджень.
Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції вказані доводи належним чином не перевірив та не спростував.
Зокрема, обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд в ухвалі вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки спростовуються наведеними у вироку доказами.
Такими доказами, як вбачається з мотивувальної частини ухвали, апеляційний суд зазначив показання обвинуваченого ОСОБА_7, свідка ОСОБА_11, протокол слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_11 від 24 грудня 2021 року, протокол огляду предмета від 08 грудня 2021 року, а також дослідження відеозапису з місця вчинення кримінального правопорушення.
Апеляційній суд у своїй ухвалі погодився з критичною оцінкою судом першої інстанції показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_12, оскільки такі показання, на його переконання, спростовуються зазначеним вище відеозаписом.
Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що показання потерпілого та свідка, яка на момент події була його нареченою, спрямовані на уникнення ОСОБА_8 кримінальної відповідальності, оскільки на час їхнього допиту судом першої інстанції у провадженні Галицького районного суду м. Львова перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК щодо заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень за цих же обставин.