ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 466/10837/16-ц
провадження № 61-2287св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, Львівська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року у складі судді Луців-Шумської Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2016 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Львівська міська рада, в якому з урахуванням уточнень остаточно просила суд зобов`язати відповідача ОСОБА_1 демонтувати самовільно збудований житловий будинок під літ. "З-1", розміром 8,55 х 3,70 м, сіни під літ. "з-1", розміром 8,35 х 2,55 м, та житлову прибудову під літ. "3ʼ-2" розміром 8,75 x 4,23 м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Позовну заяву обґрунтовала тим, що розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 29 липня 2011 року № 567 "Про демонтаж самовільно збудованого житлового будинку, сіней, житлової прибудови" відповідача ОСОБА_1 зобов`язано у місячний строк демонтувати самовільно збудований житловий будинок під "літ. З-1", розміром 8,55 х 2,55 м, сіни під літ. "З-1", розміром 8,35 х 2,55 м, житлову прибудову під літ. "3-2", розміром 8,75 х 4,23 м (технічний паспорт від 10 жовтня 2003 року), що знаходиться на АДРЕСА_1, у зв`язку з відсутністю згоди на це будівництво мешканців будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, однак це розпорядження у добровільному порядку виконано не було.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради зустрічний позов, в якому з урахуванням уточнень остаточно просив суд визнати за ним право власності на будівлю під літ. "З-1", розміром 8,55 х 3,70 м, загальною площею 23,7 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, "куплену (ним) на підставі рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 26 жовтня 1982 року № 523".
Зустрічну позовну заяву обґрунтував тим, що житловий будинок під літ. "З-1", розміром 8,35 x 3,70 м, він купив у 1982 році у держави, як господарську будівлю, відповідно до рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 26 жовтня 1982 року № 523 і в подальшому (до 1988 року) самовільно переобладнав куплений сарай у житло.
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із самостійним позовом до ОСОБА_1, треті особи: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради та Львівська міська рада, у якому просила суд зобов`язати ОСОБА_1 власним коштом демонтувати самовільно збудований житловий будинок під літ. "З-1", розміром 8,55 х 3,70 м, сіни під літ. "з-І", розміром 8,35 х 2,55 м, житлову прибудову під літ. "З-2", розміром 8,75 х 4,23 м, що знаходиться на АДРЕСА_1, а у разі невиконання ОСОБА_1 рішення суду примусово демонтувати за його кошти" зазначені будівлі.
Позовну заяву обґрунтувала тим, що вона вже подавала до ОСОБА_1 позов про звільнення земельної ділянки від самовільних будов і такий було задоволено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2011 року, однак ОСОБА_1 це рішення суду не виконав, а виконавче провадження було закрито. Цим же рішенням суду встановлено, що на присадибній ділянці для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 проведено самовільне будівництво з порушенням прав інших співвласників будинку, яке повинно бути демонтовано. Також вказувала, що з підстав невиконання згаданого рішення суду щодо демонтажу самовільних будов та наявності перешкод у користуванні спільною земельною ділянкою вона змушена звертатися до суду з позовом, як третя особа із самостійними вимогами.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 16 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року, провадження у справі в частині позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача ОСОБА_1 демонтувати самовільно збудовані сіни під літ. "з-1", розміром 8,35 х 2,55 м та житлову прибудову під літ. "3ʼ-2", розміром 8,75 x 4,23 м, що находиться на АДРЕСА_1, закрито з тих підстав, що в частині наведених позовних вимог вже є рішення суду, а саме рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2013 року у справі № 1328/4441/12.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, суд першої інстанції виходив із того,
що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови, натомість Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради не надала суду доказів на підтвердження іншого істотного порушення будівельних норм і правил при зведенні спірного об`єкту нерухомості, неможливості здійснення його перебудови або відмови ОСОБА_1 від її проведення. Також позивач не надала суду доказів на підтвердження права власності чи користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, на якій знаходиться житловий будинок під літ. "З-1", розміром 8,55 х 3,70 м, її цільового призначення, та не зазначила на якій саме частині земельної ділянки знаходиться вказаний житловий будинок під літ. "З-1", враховуючи те, що у фактичному користування співвласників знаходиться земельна ділянка більшої площі ніж та, що закріплена за будинком АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2012 року у справі № 2-305/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та земельною ділянкою, знесення самочинного будівництва, приведення земельної ділянки в попередній стан, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном, яке набрало законної сили, вже зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2, ОСОБА_3 у користуванні належними їм на праві приватної власності частинами будинку та господарськими будівлями на АДРЕСА_1 та присадибною земельною ділянкою шляхом звільнення заїзду до будинковолодіння і земельної ділянки від самочинно збудованих будівель та споруд. Суд вважав, що вказаним судовим рішенням, захищено порушені права ОСОБА_2 як співвласника будинку та користувача земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Невиконання вимог цього судового рішення, яке набрало законної сили, не є підставою для повторного вирішення судом спору, що стосується того ж предмету і з тих самих підстав. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 не доведено суду наявності інших обставин та підстав для задоволення її позовних вимог, крім тих що уже були предметом дослідження суду у вказаній цивільній справі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не може підміняти собою державні органи, до компетенції яких входить реєстрація права власності на новозбудовані, реконструйовані чи переобладнані об`єкти нерухомого майна. Також суд першої інстанції зазначив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради протягом тривалого періоду часу (з 2003 року) є наявним спір стосовно придбаної ОСОБА_1 у 1982 році господарської споруди на АДРЕСА_1 та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що перебуває у спільній сумісній власності.
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року - без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 960,00 грн судового збору, який ним не був сплачений при поданні до суду апеляційної скарги.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що доводи та вимоги апеляційних скарг, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні її позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця зазначає застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 648/533/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 492/920/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 639/6261/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку тому, що факт порушення ОСОБА_1 прав заявниці, як співвласника житлового будинку на АДРЕСА_1, щодо користування спільною земельною ділянкою встановлено судовими рішеннями, які пройшли всі судові інстанції;
- суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували те, що поновлення порушених прав заявниці на користування присадибною земельною ділянкою житлового будинку на АДРЕСА_1 можливе лише шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно зведені спірні приміщення на вказаній земельній ділянці;
- суд першої інстанції підчас розгляду справи по суті безпідставно прийняв до уваги заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог;
- апеляційний суд у своїй постанові не навів обґрунтування підстав стягнення із ОСОБА_1 в дохід держави судового збору у розмірі лише 960,00 грн.
Також у касаційній скарзі заявниця зазначила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року.
У травні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Масляний Ю. А., із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року в частині розгляду позовних вимог первісного позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про зобов`язання до вчинення дій та зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності на будівлю, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядається.
Натомість, рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року та постанова Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року переглядається Верховним Судом, лише в частині розгляду позовних вимог самостійного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 лютого 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Шевченківського районного суду міста Львова матеріали справи № 466/10837/16; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2023 року матеріали справи № 466/10837/16 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником будинковолодіння, за адресою: АДРЕСА_1 . Йому на праві власності належать приміщення в будинку під: літ. "2а-1", площею 7,3 кв. м, літ. "2а-2", площею 5,0 кв. м, та літ. "2а-3", площею 10,0 кв. м.
Крім того, у 1982 році ОСОБА_1 придбав у власність господарську споруду, що знаходиться у подвір`ї будинку, за адресою: АДРЕСА_1, для використання під сарай. Що підтверджується копією рішення виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів від 26 жовтня 1982 року № 523.
Згідно з рішенням виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів від 11 квітня 1989 року № 154 ОСОБА_1 належить 9/100 частин будинковолодіння, за адресою: АДРЕСА_1, до складу якого входять приміщення під: літ. "2а-1", площею 7,3 кв. м; літ. "2а-2", площею 5,0 кв. м; літ. "2а-3", площею 10,0 кв. м, та сарай літ. "В".
ОСОБА_2 також є співвласником будинку, за адресою: АДРЕСА_1, в наслідок укладення нею (як покупцем) 21 березня 2003 року договору купівлі-продажу 25/100 частин згаданого будинку.
Відповідно до рішення виконкому Львівської міської ради народних депутатів від 01 серпня 1955 року № 989 за будинком на АДРЕСА_1, закріплена земельна ділянка площею 600,0 кв. м, а у фактичному користуванні співвласників будинку знаходиться земельна площею 879,0 кв. м.
У технічному паспорті на будинок за адресою: АДРЕСА_1, від 10 жовтня 2003 року, виданому Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки Обласного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, є відмітка про самочинне будівництво будинку під літ. "З-1", розміром 8,55 х 3,70 м, сіней під літ. "з-1", розміром 8,35 х 2,55 м, житлової прибудови під літ. "З?-2", розміром 8,75 х 4,23 м (від 10 жовтня 2003 року).
Водночас згідно з довідкою Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Львівської обласної ради від 20 квітня 2018 року № 1/4525, у вказаному технічному паспорті на житловий будинок на АДРЕСА_1 від 10 жовтня 2003 року, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки Обласного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, 07 серпня 2017 року знято штамп про самовільне будівництво на будівлю під літ. "З-1", розмірами 8,55 х 3,70 м, згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 (зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 08 січня 2013 року № 2).
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2011 року у справі № 2/305/10, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_4, ОСОБА_3 перешкоди у користуванні належними їм на праві приватної власності частинами будинку і господарськими будівлями на АДРЕСА_1 та присадибною земельною ділянкою шляхом звільнення заїзду до будинковолодіння і земельної ділянки від самочинно побудованих будівель та споруд. Вказане судове рішення набрало законної сили та пред`явлено до виконання.
Розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 29 липня 2011 року "Про демонтаж самовільно збудованого житлового будинку, сіней, житлової прибудови" зобов`язано ОСОБА_1 у місячний строк з дня отримання розпорядження демонтувати самовільно збудований житловий будинок під літ. "З-1", розміром 8,55 х 3,70 м, сіни під літ. "з-1", розміром 8,35 х 2,55 м, житлову прибудову під літ. "З?-2", розміром 8,75 х 4,23 м, за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2012 року у справі № 1328/4441/12 частково задоволено позов Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та зобов`язано ОСОБА_1 виконати розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 29 липня 2011 року "Про демонтаж самовільно збудованого житлового будинку, сіней, житлової прибудови". Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування цього розпорядження.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2013 року у справі № 1328/4441/12 скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2012 року в частині вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради. Ухвалено нове рішення, яким, з врахуванням ухвали від 10 грудня 2013 року про виправлення описки, зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати об`єкти самочинного будівництва під літ. "З-1", розміром 8,55 х 2,55 м, сіни під літ. "з-1", розміром 8,35 х 2,55 м, прибудову під літ. "Зʼ-2", розміром 8,75 х 4,23 м, за адресою: АДРЕСА_1, за власний рахунок. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вказані судові рішення набрали законної сили і їх пред`явлено до виконання.