ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 906/435/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М. і Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,
представників учасників справи:
позивача - приватного сільськогосподарського підприємства "Глорія" - Рибачок В.А., адвокат (ордер від 30.10.2023 № 1485878),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" - Оніщук Є.О., адвокат (ордер від 18.09.2023 № 1020901),
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023
(головуючий - суддя Бучинська Г.Б., судді: Василишин А.Р. і Філіпова Т.Л.)
у справі № 906/435/22
за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Глорія" (далі - Підприємство, Позивач)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" (далі - Товариство, Відповідач)
про стягнення 12 721 760 грн. (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог).
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2023, у зв`язку із відпусткою судді Малашенкової Т.М., визначено колегію суддів у складі Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М. і Колос І.Б.
Короткий зміст позовних вимог
Позов подано до господарського суду Житомирської області про зобов`язання Відповідача повернути насіння соняшника високоолеїнового першого класу у кількості 795,11 тон заставною вартістю 9 223 276 грн.
Позов обґрунтовано тим, що Відповідачем не дотримано умови договору відповідального зберігання від 24.10.2019 №24-зб (далі - Договір), а саме не повернуто Позивачу товар за його вимогою.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову, відзначав, що у Відповідача відсутні відомості про продовження дії договору оренди приміщення, де зберігалося насіння соняшника, і, на сьогоднішній день Товариство не користується та не має доступу до приміщення, яке знаходиться за адресою: Рівненська обл., Гощанський р-н, с. Франівка, вул. Бригадна, 1Г (4Г), та в якому зберігалося майно Позивача. Тому обраний Позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про зобов`язання повернути Позивачу майно не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права Позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у його володіння або користування насіння соняшника високоолеїнового першого класу у кількості 795,11 тон.
24.10.2022 Позивачем подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої останній просить суд стягнути з Товариства на користь Підприємства кошти у сумі 12 721 760 грн. за неповернення переданого на зберігання майна, а саме - насіння соняшника високоолеїнового першого класу у кількості 795,11 тон.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.05.2023 (суддя Кудряшова Ю.В.) відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Підприємства та Товариства.
Рішення мотивовано тим, що у разі відмови зберігача від повернення прийнятої на зберігання речі, поклажодавець не має права вимагати відшкодування її вартості, посилаючись на статті 950, 951 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а може вимагати саме повернення речі, оскільки такий обов`язок зберігача встановлено статтею 949 ЦК України і він діє до одержання доказів втрати вказаної речі. Позивачем не надано доказів втрати (нестачі) або пошкодження Відповідачем майна, переданого за Договором, тобто відсутні докази наявності такого елементу правопорушення, як збитки.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023:
- задоволено апеляційну скаргу Підприємства;
- рішення господарського суду Житомирської області від 30.05.2023 скасовано;
- прийнято нове рішення, яким:
позовні вимоги Підприємства задоволено;
стягнуто з Товариства на користь Підприємства кошти у сумі 12 721 760 грн. за неповернення переданого на зберігання майна - насіння соняшника високоолеїнового першого класу у кількості 795, 11 тонн, 190 826,40 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 286 239,60 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанову мотивовано тим, що оскільки Відповідачем не повернуто насіння соняшника, то Позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушених прав на відшкодування збитків, що є вартістю неповернутого Відповідачем соняшника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023, а рішення господарського суду Житомирської області від 30.05.2023 залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає:
- судом апеляційної інстанції зроблено помилковий висновок, що Позивачем доведено завдання Відповідачем збитків у зв`язку з втратою переданого Позивачем на зберігання майна, оскільки такий висновок зроблено через неправильне застосування норм статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини другої статті 950, статті 951 ЦК України та без урахування висновків Верховного Суду, зроблених в постанові від 15.04.2020 у справі № 643/14079/17, відповідно до яких зберігач несе відповідальність за втрату майна за наявності причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявилися результатом таких дій (бездіяльності), а у разі якщо зберігання здійснюється зберігачем після закінчення строку зберігання, то зберігач відповідає лише за наявності його умислу або грубої необережності, при цьому, розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має доводитися поклажодавцем (кредитором);
- судом апеляційної інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано положення статей 22, 1166 ЦК України, статті 224 ГК України без урахування правових позицій Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладених у постановах від 26.03.2019 у справі №904/1081/18, від 20.01.2020 у справі №902/803/17 відповідно до яких, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність наступного юридичного складу: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника;
- надаючи оцінку доказам суд апеляційної інстанції порушив норми статей 73, 74, 79, 86 ГПК України та не врахував правові позиції Верховного Суду відповідно до яких обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц);
- судом апеляційної інстанції не належним чином досліджено обставини справи та неправильно встановлено обставини щодо вартості нібито втраченого майна через порушення статей 13, 80, 86, 101, 104 ГПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17);
- судом апеляційної інстанції встановлено обставини, що мають суттєве значення, не належним чином дослідивши зібрані у справі докази, що підпадає під пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
Доводи іншого учасника справи
Підприємство у відзиві на касаційну скаргу зазначає: що доводи касаційної скарги фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої судом апеляційної інстанції оцінки доказів у справі; про прийняття оскаржуваної постанови з додержанням норм матеріального і процесуального права; просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 - без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судом першої інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.
Підприємством (поклажодавець) та Товариством (зберігач) укладено Договір, за умовами якого:
- поклажодавець передає, а зберігач приймає партіями на зберігання протягом строку цього договору насіння сої врожаю 2019 року та насіння соняшника високо олеїнового першого класу, надалі іменується "Майно" (пункт 1.1);
- зберігач здійснює зберігання Майна за наступною адресою: Рівненська область, Гощанський район, с. Франівка, вул. Бригадна, 1Г (4Г; пункт 1.2);
- зберігання Майна за цим Договором є безоплатним, строком до 04.06.2020. На подальше зберігання Майна, встановлюється плата за зберігання, 10 000 грн. в місяць з ПДВ. Плата за зберігання здійснюється поклажодавцем шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на поточний рахунок зберігача (пункт 1.3);
- зберігач зобов`язаний:
вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання;
зберігати майно окремо від інших речей, з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця;
нести повну відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим Договором та чинним законодавством України з моменту одержання майна від Поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві;
повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (пункт 2);
- передача майна на відповідальне зберігання здійснюється за актом приймання-передачі майна, який є додатком до даного договору. Зняття майна зі зберігання здійснюється в місці зберігання майна за актами приймання-передач (пункти 4.1, 4.2);
- сторони проводять інвентаризацію майна поклажодавця на складі зберігача, результати якої оформляються сторонами інвентаризаційною відомістю на майно (пункт 4.4);
- у випадку розбіжності результатів інвентаризації з даними однієї зі сторін, сторони протягом 3 робочих днів проводять уточнену інвентаризацію і звіряння з даними, зазначеними в обліковій документації (актах інвентаризації попередніх періодів, актах приймання-передачі майна на зберігання і зняття зі зберігання, товарно-транспортних накладних) зберігача і поклажодавця. Після проведення зазначених заходів уповноважені представники сторін зобов`язані скласти відповідний акт про інвентаризацію товару (пункт 4.5);
- випадку порушення договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України (пункт 5.1);
- зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві всі пов`язані з цим збитки (пункт 5.2);
- цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2019, а в частині невиконання зобов`язань - до їх повного виконання (пункт 7.1);
- якщо будь-яка із сторін не заявить іншій стороні за 30 календарних днів до кінця строку дії договору про відмову від пролонгації, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах з дня, наступного за кінцевим днем діючого строку договору. Наступні пролонгації дії договору можуть відбуватись таким же чином (пункт 7.6).
За актами приймання-передачі Позивачем Відповідачу на відповідальне зберігання передано:
- 430 тон сої перехідної врожаю 2019 року заставною вартістю 3 268 000 грн. з ПДВ;
- 795,11 тон соняху врожаю 2019 року заставною вартістю 9 223 276 грн. з ПДВ.
Передача соняшника за місцем зберігання: Рівненська область, Гощанський район, с. Франівка, вул. Бригадна, 1Г (4Г) підтверджується також товарно-транспортними накладними, копії яких містяться у справі ( т. 1, а.с. 13-25).
Позивач 06.06.2022 звернувся до Відповідача з вимогою про повернення 795,11 тон соняшника у строк до 13.06.2022 (т. 1, а.с. 26): даний лист отриманий Відповідачем 16.06.2022 (т.1, а.с.26-31). Також дану вимогу про повернення насіння соняшника направлено на електронну адресу відповідача ao@allinfoody.com, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Проте, Відповідач насіння соняшника Позивачу не повернув.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що у разі відмови зберігача від повернення прийнятої на зберігання речі, поклажодавець не має права вимагати відшкодування її вартості, посилаючись на статті 950, 951 ЦК України, а може вимагати саме повернення речі, оскільки такий обов`язок зберігача встановлено статтею 949 ЦК України і він діє до одержання доказів втрати вказаної речі.
Разом з тим, у контексті пунктів 4.4 та 4.5 Договору суд дійшов висновку, що якщо майно, передане на зберігання, не повернуто, але поклажодавець впевнений у її втраті, у зв`язку з чим зацікавлений у відшкодуванні її вартості, має бути проведена інвентаризація у зберігача, за результатами яких встановлюється, чи наявна вказана річ у зберігача, чи відсутня.
Позивачем не надано доказів втрати (нестачі) або пошкодження Відповідачем майна, переданого за Договором, тобто відсутні докази наявності такого елементу правопорушення, як збитки. Та як наслідок, відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача (яка полягає у неповерненні майна, переданого за договором зберігання) та збитками (втрати (нестачі) або пошкодження майна, переданого відповідачу за договором зберігання).
Звернення Підприємства з позовом про стягнення 12 721 760 грн., завданих втратою (нестачею) або пошкодженням речі, є передчасним.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з такого.
На виконання умов Договору, сторонами складено та підписано, зокрема, акти приймання-передачі від 06.11.2019 №№2, 3 та від 10.11.2019 №4, відповідно до яких Відповідачу передано на зберігання 795,11 тон соняху врожаю 2019 року заставною вартістю 9 223 276 грн. (у т.ч. ПДВ).
Строк дії Договору згідно з пунктом 7.1 Договору - до 31 грудня 2019 року, однак якщо будь-яка із сторін не заявить іншій Стороні за 30 календарних днів до кінця строку дії Договору про відмову від пролонгації, Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах з дня, наступного за кінцевим днем діючого строку Договору. Наступні пролонгації дії Договору можуть відбуватись таким же чином (пункт 7.6).
Враховуючи відсутність заяв будь-якої із сторін про відмову від пролонгації, Договір не припинений і пролонгований на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки.
Пунктом 2.1.4 Договору встановлено, що зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього протягом 15 діб.
Відповідно до пункту 3.2 Договору поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).
Проте, Відповідач насіння соняшника Позивачу не повернув як у строки передбачені пунктом 2.1.4 Договору так і станом на момент розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини п`ятої статті 226 ГК України у разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.
Можливість обрання певного визначеного варіанту правової поведінки є виключно правом поклажодавця, а не зберігача.
Оскільки на вимогу Позивача Відповідач не повернув насіння соняшника високоолеїнового першого класу, Позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушених прав на відшкодування збитків, що є вартістю неповернутого відповідачем соняшника.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що у діях Товариства наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема:
- протиправна поведінка, яка полягає у неповерненні Товариством на його вимогу насіння соняшника, яке було передане на зберігання;
- безпосередньо завдані збитки, розмір яких підтверджений специфікацією від 18.10.2022 №1 до договору поставки від 18.10.2022 №18/10/22-2594-В, укладеного між ТОВ "Кривоозерський олійний завод Органік" та Підприємством, відповідно до пункту 2.1 якого ціна товару, що постачається згідно з договором на умовах СРТ (фрахт/перевезення оплачені до складу покупця), становить 17 000 грн. за одну тону, з урахуванням ПДВ 14%. Крім цього, згідно з інформацією, розміщеною у мережі інтернет за посиланням http://tripoli.land/ua/podsolnechnik, ціни зернотрейдерів на соняшник станом на 24.10.2022 складають від 15 500 грн. до 17 000 грн. на умовах СРТ. Виходячи з наведеного, обґрунтованою є вартість насіння соняшника високоолеїнового першого класу розрахована Позивачем виходячи з вартості 16 000 грн. за одну тону на умовах СРТ, у зв`язку з чим вартість неповерненого Товариством майна складає 12 721 760 грн;
- причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками;
- вина Відповідача, яка виражена у невиконанні вимоги Позивача про повернення соняшника зі зберігання.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги ринкову вартість соняшника переданого Підприємством на зберігання Товариству визначену на підставі висновку експерта від 28.12.2022 №650 судово-товарознавчої експертизи, яка була проведена на замовлення Товариства у сумі 9 188 534 грн., оскільки спеціалістом було враховано умови Договору щодо строку зберігання майна, норми природних втрат зерна та умови поставки (передачі) FCA (самовивіз покупця/власника) згідно з правилами Інкотермс 2010.
Крім того, визначаючи вартість зерна експерт у даному висновку застосовує ціну соняшнику високоолеїнового першого класу станом на 24.10.2022 у розмірі 11 600 грн., що відповідає вартості соняшника у листопаді 2019 року відповідно до актів приймання-передачі майна при отриманні на зберігання, що на думку суду апеляційної інстанції є сумнівним враховуючи інфляційні та інші процеси в економіці країни.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.